На екрани вийшла британська стрічка, що розповідає про Уїнстона Черчилля у травні 1940 року
Великий політичний й державний діяч має одну визначальну, «базову» для визнання його заслуг рису – спроможність опиратися найнесприятливішим обставинам йти «проти течії» навіть у найважчі, найпохмуріші часи.
Таким був Уїнстон Черчилль.
Роль особистості історії й дотепер залишається важливою темою для дискусій, погляди тут висловлюються абсолютно різні, проте очевидним є одне: якби в травні 1940 року, у вирішальний момент історії, коли Британія опинилась фактично сама перед лицем, може, найбільшої небезпеки за багато сотень років – загрози гітлерівського вторгнення на Острів (Голландія, Бельгія окуповані нацистами; французька армія, по суті, розгромлена; союзників реально не залишилося , окрім примарної ще тоді можливості допомоги з-за океану), отже , якби тоді уряд Імперії очолив би не Черчилль, а будь-хто інший («мюнхенець» Галіфакс, Іден, Еттлі…) – ніхто не знає, чи могла б Британія вистояти в цих умовах. Принаймні, питання є відкритим.
Новий фільм британських кінематографістів ( режисер - Джо Райт, у ролі Черчилля – Гарі Олдман) розповідає нам про дуже короткий відрізок часу – від 10 травня до 30 травня 1940 року, тобто від дня , коли великий державний діяч став Прем’єр-міністром і до успішного початку операції із урятування британських солдатів, заблокованих нацистською армією у Дюнкерку (дуже важливо, що саме наприкінці травня, незважаючи на ніби «безнадійність» ситуації, новий Прем’єр, після внутрішніх мук, вагань й роздумів, доходить жорстокого остаточного висновку: жодних перемовин з Гітлером ні за яких умов, Британія битиметься проти ворога на суходолі, в повітрі , на морях, аж поки або Гітлер не буде знищений, або останній британець не паде на полі бою!).
Дуже добре, що Черчилль представлений у стрічці Гарі Олдманом – не «пам’ятник самому собі», не «державна постать» з мармура або заліза, а цілком жива людина. Йому теж властиві вагання, болючі роздуми (принаймні, у ті доленосні травневі дні 1940-го, він далеко не завжди абсолютно чітко знає , які саме заходи слід вживати). На нього чинять неймовірно брутальний тиск «мюнхенці», прихильники миру за будь-яку ціну з Гітлером, адепти «політико-дипломатичного шляху» - Галіфакс і Чемберлен, навіть шантажуючи відставкою у разі відмови. Армія Британії, яка веде військові дії на континенті – в оточенні, флот і авіація – щонайменше, в незадовільному стані. Хіба не диктує «відповідальний», «державницький» підхід розпочати перемовини з Гітлером за посередництва Муссоліні?! А ось «популістські» слова Черчилля у відповідь – як удар батога: «Якщо загарбник з’явиться у Британії, він не знайде народу, готового йому підкоритись, як це сталося , на жаль, в інших країнах. Ми захищатимемо кожне селище, кожне місто, велике чи мале. Одна лише потуга Лондона у боротьбі за кожну вулицю легко переможе цілу ворожу армію; ми радше допустимо, щоб Лондон перетворився на руїни та попіл, аніж щоб він став боягузливим і ницим рабом. Я зобов’язаний заявити про ці факти, бо треба сповістити народ про наші наміри й надихнути його впевненістю!». Отже, «мир» за Галіфаксом – це капітуляція, за Черчиллем справжній мир – це перемога!
Звісно, у фільмі Джо Райта (дослівна назва: «Найтемніші часи») багато повчального, приміром, сцена, коли «популіст» Черчилль, який вже близький до історичного рішення – жодних переговорів ані з Муссоліні, ані з Гітлером, щоб напевно вже почути «голос народу», йде до лондонської підземки й говорить з простими людьми (цей аристократ у 25-му поколінні!). Відповідь цих людей суголосна його думкам : мир – лише після перемоги. Черчилль того ж дня виступає в цьому ж дусі із тріумфальною промовою у Палаті Громад… Але хотілося б порекомендувати цей фільм глядачам ще й з іншої причини. Питання, що напрошується: «А де наш Черчилль? І чи є він узагалі?».
Автор цих рядків упевнений: він є (без жодних спрощених аналогій!). Британський владний клас довірив Черчиллю керівництво для порятунку країни, він здійснив цю місію; а нинішні представники влади в Україні роблять все можливе й неможливе, аби заблокувати (фізично теж) потенційним Черчиллям шлях до влади (тому їх начебто «нема»!). Отже, своє слово має сказати суспільство – якщо, звісно , воно є і думає про майбутнє України.
Інф.:
day.kyiv.uaКоментарі
