Леонід ТУПЧІЄНКО, політолог, заслужений журналіст України, для Волі народу
 
   Дощ іде, а ми скиртуємо – це давня приповідка багато говорить про деякі не вельми приємні риси національної ментальності українців. Історія ж і наше сьогодення вперто нагадують: час звинувачень усіх і вся минув, пора називати речі своїми іменами. Як ось із великим північним сусідом…
   Одразу після президентських виборів, напередодні Дня слов’янської письменності (24.05), російська влада здійснила черговий недемократичний, антиукраїнський акт. За поданням Мінюсту РФ Верховний суд Російської Федерації визнав незаконною й припинив діяльність громадської культурницької організації всеросійського об’єднання українців.
 Підстава – невідповідність статутних положень вимогам законодавства. І це всупереч тому, що тамтешнє законодавство не передбачає заборони громадської організації, а лише зобов’язує її врахувати і втілити вимоги в програмних документах. Що й було зроблено на позачерговому з’їзді об’єднання українців у Росії. Однак….
    Показовий факт: демократична інтелектуальна еліта Росії не помітила цього кроку влади – не помітила цілком у дусі валуєвих, пришибеєвих та схожих на них. А тим часом у Росії тільки за офіційними підрахунками мешкає й працює понад мільйон українців – громадян нашої держави. А ще кілька мільйонів етнічних українців – громадяни Російської Федерації. За даними Михайла Ратушного, який очолює громадську організацію, що підтримує зв’язки зі світовим українством, у цієї (української) національної меншини в Росії немає жодної національної школи, дитячого садочка, газети, телеканалу, радіостанції, які підтримували б українські традиції, зберігали мову, утверджували національну ідентичність. Згадана організація і  опікувалася розв’язанням  названих проблем. І тому стала на заваді.
    Не забуваймо, що ці проблеми мають турбувати насамперед українців у Росії. Але… Що ж, як кажуть, Бог їм суддя. Одначе звернімо увагу на типове явище: російське законодавство «охороняє» таких українців, як Бакай,  Білоконь та інших – казнокрадів, перевертнів і злодіїв, які втекли від українського законодавства у «братню» країну. Але теперішній російській владі «не з руки» перейматися проблемами тих, хто живе своїм трудом, не забуваючи, хто він, з якого роду, якої культури.
   То ж нарешті час з’ясувати для себе – з ким маємо справу в особі держави – нашої північної сусідки. Адже голослівні заяви про «спільне» коріння, багатовікову «дружбу», нарешті підписані нещодавно договори про дружбу, співробітництво й партнерство лише приховують справжню сутність і геополітичну стратегію сусідньої держави: показати неповноцінність української державності, несамостійність існування української нації, нав’язати й утвердити на теренах колишнього СРСР «единый русский мир».  Останній держимордівський акт щодо громадської організації українців у Росії – ще одне яскраве підтвердження реальних діянь російського режиму.
    А, визнавши це, маємо зробити і наступний крок: визначити своє ставлення до тих, хто тут, в Україні, будучи її громадянином, виступає оборонцем інтересів чужої – російської – держави, лицемірно прикриваючись «турботою» про права й свободи росіян в Україні.
 А вам, панове, не спадало на думку, порівняти становище росіян в Україні зі становищем українців у Росії? Якщо це вас не переконує, то хто ви тоді, як не «п’ята колона»? Отож, якщо дощ іде, не скиртувати треба, а називати речі своїми іменами і вдаватися до радикальніших дій.
 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити