Іван Буртик, відомий громадський діяч української діаспори, США: "За державну зраду потрібно карати смертю за законами воєнного часу"
Невже ж український народ не бачить, чи не хоче зрозуміти, що ця війна рішатиме, бути чи не бути нашій нації, нашій країні - Україні?! Чи не можна б зараз, здержатись від цих приємностей, а витрати коштів передати на фронт та продовжувати живучість сили об'єднання, яка була в часі Майданів.
Щоб Україна вийшла переможною в цій війні, чим скоріше треба знищити внутрішній фронт.
Як його знищити? Конституція не передбачує кари смерті, але необхідно треба прийняти Конституційний додаток, про гостріші кари для всіх інших злочинів часи воєнного стану. Треба проголосити воєнний стан в Україні. Він дає можливість виносити найвищий вимір кари. За зраду держави (в широкому значенні зради) Воєнний Трибунал може засудити зрадників, перебіжчиків карою смерті. Можна вірити, що після покарання одного злочинця карою смерті, більше таких злочинів не буде. Не треба боятись крикливих голосів захисників “людських правˮ, бо такими правами користуються майже всі народи.
Іван БУРТИК: ГОЛОС НАРОДУ - ГОЛОС БОЖИЙ
(Мої роздуми з висоти віку і досвіду)
Могутній всенародній голос українського народу в другому Майдані крім своїх зрадників, злодіїв, хабарників та московських агресорів, почули майже всі народи світу. Здавалося, що цей могутній голос Божий, як ніколи раніше, об'єднає все українство в одну монолітну силу, яку навіть пекельні сили Москви не здолають. Та ні! Всенародна ейфорія повільно зникала, як роса на сонці, що давало злочинним елементам з поміччю ненажерного північного ворога, почати свою диявольську діяльність. Не буду згадувати нікого поіменно, бо вони всім відомі. Не без зради і страху, велика і випосажена українська армія в Криму не зробила найменших зусиль, щоб зупинити московських “зелених чоловічків” від захоплення Криму. Брехливо та пошахрованим референдумом, без спостерігачів, безпротестно відбулось прилучення Криму до Москви.
На розпучливий крик Донбаських жителів, що не можуть довше терпіти тиску ˮбандерівських фашистівˮ, хоронитель Путін знову послав на рятунок зелених чоловічків. Та цим разом, привіт зелених агресорів українськими добровольцями нагнав їм стільки страху, що їхні зелені штани пожовкли в долині. Дворічне “воєнне весілля” продовжується коштом тисячних смертей, героїчних синів і дочок нашого народу та ще більше цивільного люду. Зламання Будапештских ґарантій Москвою та погроза атомною зброєю, заскочила не приготовані народи світу. Проте довготриваючі спільні санкції Америки і Європейського Союзу проти Москви не дали бажаних успіхів. Бо московська перфідно-брехлива пропаганда переконує світ, що Москва не є учасником війни на Донбасі і хоче миру, чим повільно розхитує ЄС. В наслідку, першою з ЄС уже вийшла Англія, а вслід за нею будуть слідкувати інші держави.
Чим довше буде існувати такий безрезультативний стан, тим легше буде Москві осягнути намічені пляни. В між часі, щоб не допустити до нових санкцій у липні, Путін з Лавровим намовляють Грецію та Угорщину, щоб не ставили своїх підписів, на продовження санкцій.
Сучасні події в Україні та перспективи її майбутнього знаходяться під знаком запитання. Бо найбільшою проблемою зараз є створені Москвою два фронти. Перший, дуже складний - внутрішній і другий - російський. Москві вдалось з поміччю агентури збаламутити українських громадян Донбасу російської національності, які несвідомо вимагають прилучення їх до Москви.
Чому несвідомо? Бо московська мова відіграла тут бажану ролю, щоб не можна було розпізнати, хто є хто. Під укриттям мови, скривалися ворожі високі посадовці, військові старшини та багато інших запроданців, від яких аж кишить і, зараз, в Україні.
Так, наприклад, в Іловайській трагедії, через спільну мову та зраду промосковської старшини згинули тисячі невинного нашого вояцтва. Або наш Штабовий старшина, що вдержував контакт із Путіном, довідавшись, що за ним слідкують, залишив усе, - з дружиною втік до Москви. Якщо б злочини були карані владою, то жіночка з Донбасу не відважилась би давати напрямні російській артилерії за винагороду. Також колишній заступник командира морських сил України адмірал Сергій Єлісєєв, якого пошукують за зраду та дезертирство… Чи санітарний лікар Святослав Протаса не мав на хліб, якого СБУ задержало на хабарі... Таких та подібних прикладів можна навести безліч. Не меншим злом є підкупство та хабарництво, яке вже стало звичаєвим. Цікаво, що в більшості всі ці злочинці являються громадянами України, але не згадується якої національності. То можуть бути люди 5-ої колони, які користуються панівною мовою в Україні та потенційно знеславлюють Україну перед світом.
Друга досі невиліковна проблема - олігархія в Україні, яка також не є українська, але процвітає. Вони хоч не при владі, проте випихають своїх довірених до урядів. Незаперечно, що їхні не корисні впливи виразно проглядаються, як у політичному, так і економічному житті України. Чуються голоси, що один олігарх був спроможний не допустити до конфлікту на Донбасі, якщо це є правдою, то він повинен відповісти перед народом. Знаємо, що армія живе в недостатках, але немає випадку, щоб хоч один “грошовий мішокˮ витрусив мільйон на її потреби, коли матері часто забирають хліб від дітей, щоб занести воякам на передову варене і печене. Дружні держави відмовили українській Армії надати потрібне озброєння. Чому просити? Чому не взяти від олігархів по одному мільярдові доларів і не закупити, в кого є на продаж.
Про суд та українське судочинство просто соромно згадувати. Хто має судити суддю за хабарництво? Хто буде відповідальний за втечу злочинців - злодіїв та вбивць часів влади Януковича? Чому до цього часу ніхто із них не сидить у в'язниці?
Мимоволі виникає питання, чи є можливо побороти це лихварство? Так є можливо, тільки треба прийняти додаткові суворіші Конституційні закони. Бо
тільки всі моральні цінності, законний порядок та добробут народу творять силу і незборимість нації. Я свято вірю у силу рідної нації, бо вона доказала свою зрілість об'єднанням в обох Майданах та в боях з агресивною Москвою, вона буде переможцем, якщо чим скоріше позбудеться внутрішньої 5-ї колони.
Не в гнів чи образу нікому, тільки слова правди. Одностороннє воєнне перемир’я на сході України не спрацьовує, щоденно гинуть українські молоді герої, а поранені залишаться каліками на все життя. Чим дальше від фронту, де не чути вже зриву канонади, життя нормалізується. Гучна музика, танці, забави, вечірки, фестивалі та повні корчми гамору, який глушать стогін і крик вмираючих братів і сестер у війні з Москвою.
Невже ж народ не бачить, чи не хоче зрозуміти, що ця війна рішатиме, бути чи не бути нашій нації, нашій країні - Україні?! Чи не можна б зараз, здержатись від цих приємностей, а витрати коштів передати на фронт та продовжувати живучість сили об'єднання, яка була в часі Майданів.
Треба признати, що стратегія путіна спрацьовує.
Невже ж вільний світ не розуміє, чи не хоче бачити, що в останніх роках за всіма запальними та гарячими точками у світі, показуються чорні кремлівські роги! Наслідки закулісної дипломатичної гри, не все будуть відомі. Чи мільйони біженців, які заляли Європу, не є ворожим пляном розрушити Європейську єдність і силу? Чи вихід Англії з ЄС, не є познакою ворожого успіху? Кремль не приховано радіє цією тріщиною, бо Америка і ЄС, є одинокою перешкодою путінським плянам. Відомий фінансист Джордж Сорос, заповідає дальші тріщини та неминучий розлам Євросоюзу. Якщо так станеться, то яка буде доля українського народу та його незалежності?
На базі наведених фактів можна зробити такі висновки, що для України щоденно зростають нові труднощі. Мінські домовленості слабнуть на користь Росії, французькі політики вимагають послаблення, а то й знесення санкцій. Меркель поки що вдержує незмінну позицію, а путін домагається, щоб Україна говорила з сепаратистами. Із зміною влади в Америці можуть зайти не передбачувані переміни.
Щоб Україна вийшла переможною в цій війні, чим скоріше треба знищити внутрішній фронт. Як його знищити? Конституція не передбачує кари смерті, але необхідно треба прийняти Конституційний додаток, про гостріші кари для всіх інших злочинів часи воєнного стану.
Треба проголосити воєнний стан в Україні. Він дає можливість виносити найвищий вимір кари. За зраду держави (в широкому значенні зради) Воєнний Трибунал може засудити зрадників, перебіжчиків карою смерті. Можна вірити, що після покарання одного злочинця карою смерті, більше таких злочинів не буде. Не треба боятись крикливих голосів захисників “людських правˮ, бо такими правами користуються майже всі народи.
Суворі закони - то є одинока сила, що може тотально побороти існуючий внутрішній фронт, що також буде великою всенародною наснагою в боротьбі з ворожою агресією.
Іван Буртик, США, громадський діяч,
для порталу «Воля народу»
Коментарі
