Аскольд Лозинський: Без царських чи комісарських указів. В умовах незрячості власного народу...
На одній з недавніх демонстрацій перед Постійним представництвом Росії до Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку зголосилася до виступу одна жінка з Луганська. Почала виступ в українській мові, сказала, що вона етнічна росіянка яка проживала у Луганську та опісля звернулася до мене як до одного з ведучих демонстрацією за дозволом дальше виступати у російській мові. Я відмовив.

Вже наступного дня на Фейсбук сторінці організації ООЧСУ, яка влаштовувала захід, появився коментар:
"Шановні організатори PROTEST: Demand an end to the Russian invasion of Ukraine!. Поясніть будь ласка. Яким чином можна було допустити, що жіночка з Луганську не змогла закінчити свою промову російською... Ви вважаєте так ми єднаємо нашу краіну?! Вважаю цей випадок великим соромом... і сподіваюсь таке більше не трапиться. Дякую"

Я подав відповідь:

“Вашу заувагу, щодо проведення Протесту передано мені як тому який приймав рішення не дозволити російськомовний виступ. У першу чергу дозвольте припускати, шо Ви недавній емігрант, і тому мабуть Вам тяжко зрозуміти, що українці роджені в США або ті котрі прибули після другої війни не розуміють російської мови і не збираються її вивчати. Важніше того, у нас засада не впроваджувати російську мову у наші заходи. В Україні за царів і комісарів нищили українську мову, а на її місце давали мову окупанта. І так з часом ціла Україна почала говорити по російськи і напевно для великої частина російська мова стала першою, а українська в кращому випадку другорядною. Ми намагаємось завернути цей процес. Добрий доказ можливого успіху у цьому напрямі був виступ якраз жінки з Луганська. Її легше по російськи, але коли її було сказано, що може виступати тільки по українськи, вона така і зробила і зробила це блискучо. Доказ, що якби трохи попрацювала то може і українська мова стала б першою для неї.

Це стільки про наше становища ООЧСУ, організатора Протесту.

Дозвольте кілька думок особистих. Російська мова це одіозна мова нашого окупанта та найгіршого ворога. Нею видавалися найбільш жорстокі декрети проти нашого народу і вона була основною зброєю, щоби нас знищити як націю. Великоросійський шовінізм користується цією мовою. Єдині речники на форумі ООН які користуються цією мовою це речники Росії та інколи наші хахли дипломати. Ви ніколи не почуєте литовського чи полського дипломата, який виступав би російською мовою бо для них це мова ворога. Всі виступають англійською, французькою або еспанською. Час, щоби і Ви зреклися цього пістряка у Вашому мозку. Говоріть українською і вивчайте англійську.”

На недавньому бенкеті в престижному готелю у Ню Йорку на честь Президента України, після перших двох промов, що включало також і виступ Прем'єр міністра України я не зрозумів спочатку чи не попав я не туди хоч перші два промовці  мали знайомі обличчя і говорили про Україну. Правда ведуча висловила декілька слів привітання в українській мові. Ясно з моїм характером я не витримав та підійшов до головного столу, щоби звернутися до Президента Світового Конгресу Українців який мав виступати наступним, щоби він врятував захід виступом бодай у двох мовах. Він повідомив мене, що як було йому доручено,  має підготовлений виступ в англійській мові,  але постарається висловитися також  в українській. При тій нагоді я звернувся до Президента Українського Конгресового Комітету Америки яка вже виступила,  з проханням, щоби рятувати цей величавий захід та його українізувати.

Здавалося мені що при участі приблизно 700 осіб з яких мабуть десятеро не володіли українською мовою, можна було відбути захід в українській мові з певним доповнення англійською, або посадити біля виключно англомовних гостей перекладачів з поміж багатьох двомовних на залі. Захід остаточно відбувся з далеко більш успішними виступами українською мовою Міністра культури, Заступника прем'єр міністра України та Президента СКУ.  

Чи це була аномалія у нашому громадському житті. Мабуть, ні.  У вільних державах немає жодного тиску, але коли відвідувати навіть молодечі виховні українські заходи у США чи Канаді, чи навіть зібрання батьків які очікують своїх дітей після танців чи інших занять, то чути переважно англійську мову, часом справну але і кострубату  з грубим акцентом але, щоби не бути інакшими, але все ж таки англійську. Інколи  можна почути при таких зібраннях також українську, а також і російську, і це переважно серед дипломатичного корпусу.

Коли відвідуєте вільну і демократичну Україну, без заборонних указів і то навіть саму столицю Київ, а не Донбас, переважно чути російську мову навіть сьогодні двадцять три роки після незалежності, а тільки часом українську. Я часто їду до Харкова, і перебуваю в одній з більш популярних готелів. Коли я роблю замовлення телефоном, мене майже завжди пізнають. Я питаю як Ви знаєте хто це дзвонить, відповідають, ми Вас пам'ятаємо пане Аскольде,  бо Ви єдиний, що постійно свариться з нами за мову. Мабуть не єдиний, але дуже часто почуваюся самотнім у моїм невдоволенню мовним питанням навіть серед друзів. Мабуть самотнім так як наша українська мова. Чи довго так буде. Мабуть так,  мабуть тому і у нас довго не було державності. Ми українці люди добрі, шануємо чужих і чуже, а своє власне рідне зневажаємо і тому не зберігаємо. І думаємо, що це нормально!

28 вересня 2014 року                                                
Аскольд Лозинський, екс-Голова Світового Конгресу Українців,
для "Волі народу"

Коментарі