Всупереч розхожій думці, сучасні представники української діаспори - зовсім не українці, яких справжні, правобережні українці тихо ненавидять разом з Кремлем.
Про це пише львівський телеведучий публіцист Остап Дроздов після відвідин міста канадськими "Вуйками і Стриками" в ході Всесвітнього конгресу українців та Міжнародного конгресу діаспори.

"Українська діаспора задоволено смакує свою діаспорність. Термін "діаспорність" нехай буде авторським неологізмом для позначення дуже специфічної емоції, яку я спробую описати. Діаспорніcть - це усвідомлення щастя від того, що українець - це твоя вторинна, третинна, четвертинна ідентичність. Щастя від того, що українець - це не головна і не перша твоя ознака", - ділиться своїми спостереженнями Дроздов.

«Я постійно помічаю, - пише він, - що в діаспорі дуже напоказ, дуже підкреслюють свою неукраїнськість. Вони немов хваляться, що, крім усього іншого, в них є «український пунктик», який робить їх цікавими особистостями в тих країнах, де є велика повага до всіляких проявів особистості».

«Знаю одного товариша, який у 2005 році вперше виїхав з України, а вже через два роки повернувся на канікули з таким діаспорним акцентом, що я очманів, а довоєнні емігранти перекинулися в труні. Знаменита (а на мій смак - потворна) мова «скрипниківців» зразка 20-х років - ще один яскравий прояв діаспорності. Діаспорянам вкрай важливо культивувати свою лінгвістичну відмінність від сучасних українців. Всі ці «бльоки, кляси, два тижні тому взад, етери, спосібності, визвуки, згодження» - це не данина праматеринській мові. Це - послідовне створення самодостатньої діаспорної лінґвопрактики, мета якої - не бути сучасною українською. Вони легко можуть вивчити англійську, російську, китайську - але, слухаючи сучасне українське телебачення і читаючи сучасний український Інтернет, вони принципово не опановують сучасну українську мову. І навіть їхні діти, народжені за кордоном вже у 2000-х роках, все одно смакують «скрипниківку». Потім виросте цей філософ, прилетить на Україну, і в склепі буде шукати свинячі шкурки для холодцю. Як прабабуся заповіла», - із сарказмом зазначає публіцист.

Українцям потрібно кардинально змінювати своє ставлення до діаспори, - переконаний Дроздов: «Інакше діаспора завжди в нашій уяві буде хитромудрою, а всі ми - заздрісні. Діаспора - це вже не українці. Вони назавжди висмикнуті з нашої системи координат, тому бачать лише блискучу поверхню процесів. Вимагати від них повноправної участі в житті України - це те ж саме, що привчати до стадного способу життя котів», - констатує автор.

Самі діаспоряни вже звикли до того, що «діаспора - це ті, кому заздрять, кого тихо ненавидять, від кого вимагають і кого викреслюють із заповітів»:

«Для сучасних українців діаспора - це сукупність словоблуддя. Нещирих людей, які люблять Україну на відстані. Люблять саме тому, що на відстані. Тому за рівнем негативної демонізації діаспора незабаром зможе позмагатися з Кремлем: обох українці тихо ненавидять, до обох мають купу претензій, і обом приписують міфічну силу», - підкреслює Остап Дроздов.

Інф.: nr2.ru

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити