Аскольд Лозинський, Президент СКУ (1998-2008 р.р.): “Тож досить плювати в дідівські криниці”
Це почуття, мабуть, викликане різними факторами, між ними статтями чи листами проти героїв ОУН та УПА, та мовчанкою наших “заслужених” науковців, інституцій, часописів в Україні та діаспорі. Переписують нашу історію чужі і свої, а у нас відсутність національного почуття обов'язку.
Де наші науковці, де наші інституції, наші публікації, де наше громадське сумління? Одним словом мені набридло дивитися на все це і тому вирішив висловити свої жалі. Подобається це комусь чи ні!
Росія як держава, її режим і народ, за малими винятками порядних росіян, а також деякі нерозумні та злобні поляки і євреї є ініціаторами цього. Обвинувачень доволі. Але є ще і перевертні - за гроші, за славу, чи просто через злобу - ці, мабуть, найгірші, бо їх більше слухають, тому що вони хоча би по-приналежності - українці. Лист до президента та голови ВРУ за підписом дуже поважних та менш поважних “науковців”, напевно, інспірований українцями та вислужниками українських інституцій. До речі засада академічної свободи забезпечує їм право продовжувати жерти Україну на своїх позиціях за українські гроші. Але як пояснити, що форум для них знаходять українські видання та інституції? А де відсіч від совісних українських науковців та інституцій? Проблема не тільки по відношення до захисту ОУН-УПА, а радше - у нашій українській історії і правді взагалі.
Американські історики і публіцисти російського походження активно працюють над встановленням політики США для тісніших зв'язків з Росію і Путіном, оминаючи явні і зухвалі агресії та перекручення історії. Один такий приклад - Ніколас Гвоздєв, американський москаль, впливовий своїм стажем праці професора студій національної безпеки при Ю.С. Навел Вор Коледж. Написав статтю видану у впливовому періодику про “українські давні антипатії”, вказуючи, що питання загадкового права суверенності України Путін правильно розуміє в контексті історії України:
“Триста років історії пояснює, чому Путін не спроможний бачити свого сусіда як у повноті легітимну суверенну націю”.
Москаль представляє історичну постать козацького гетьмана Івана Мазепи як зрадника, який своїм союзом зі шведами розбив козацтво і тому був правильно покараним за зраду, програв битву та опинився в екзилі. Росія виступила як гравець у Європейських справах. Гвоздєв підкреслив правильність свого аргументу в додатку тим, що Російська Православна Церква видала анафему проти Мазепи за те, що він порушив свою присягу лояльності цареві Петрові, а Українська Православна Церква, яка залишилася у злуці з Московським Патріархатом, далі відмовляється знести цю анафему.
Я звернувся, мабуть наївно, до двох наших передових наукових інституцій у діаспорі, щоби авторитетно та науково розвіяти цю пропаганду. Від однієї зовсім не було реакції. Від другої була відповідь, що "постараються", але на цій відповіді і закінчилися їхні старання.
В березні цього року Путін і Кремль відзначили в Москві першу річницю т.зв. референдуму на Кримі про "воз'єднання з матушкою", вказуючи на глибокі і давні коріння Криму з Москвою. Я на цю тему написав статтю за порадою наших істориків старшої гвардії. Намагався всякими способами її опублікувати в російській періодиці, але це мені не вдалося. Опублікували американські та українські періодики.
Не знаю, але крім моєї статті не бачив нічого серед публікацій, що вказувало би на правду, що коріння Москви і Криму відносно тендітні, які зазнали першого зближення щойно в 1783 році, коли Москва Крим окупувала, що зв'язки Криму і Києва від княжих часів, а від часу московської окупації Крим належав до української губернії, і щойно після оформлення РССР Крим залучено туди, що російське населення Криму - це наслідок ще одного сталінського геноциду, тим разом кримських татар та колонізації Криму москалями, що рішенням СССР Крим передано відповідними постановами до УРСР у 1954 р., що це закріпили Гельсінські угоди з 1975 року, що ініціювала і підписала також СССР, а також визнав і досі визнає цілий цивілізований світ та, що Росії окремо це визнала договором про дружбу з Україною в 1997році. А де ж солідна наукова праця на цю тему в англійські мові нашими науковими інституціями? Чи є більш актуальні теми?
Ну добре - ті українці, котрі написали статті чи листа проти ОУН-УПА і навіть назбирали підписи незрячих “науковців”-чужинців, наплювали в дідівську криницю і чорт з ними. Але є дуже багато таких, які це дозволили чи своїм лінивством чи байдужістю. Читав я сьогодні трирічний звіт з діяльності одного з наших передових наукових товариств у діаспорі. Немає і згадки про зусилля на захист нашої історії та історичної правди.
Мабуть, не потрібно називати осіб, інституцій чи наших публікацій, які провинилися під цим оглядом безпосередньо чи посередньо. Кожний і кожна повинен відчути свою відповідальність, а також свою провину.
Звідки прийшов цей вислів: “Тож досить плювати в дідівські криниці”? Це гіркі слова, слова бунту молодшого покоління гурту "Тартак" ще під час Помаранчевої революції. Це осуд молоді своїх старших. Як ми зможемо говорити з нашою молоддю чи з дітьми, внуками, коли ми самі плюємо або дозволяємо, щоби плювали інші у наші дідівські криниці? Паплюження нашої історії і наших героїв - це приниження нашої гідності. Коли вже нарешті УКРАЇНСЬКА наука буде служити УКРАЇНСЬКІЙ правді?
11 травня 2014р.
Аскольд Лозинський, Президент Світового Конгресу Українців (1998-2008),
для
Волі народуКоментарі
