Ця моя стаття не проти назви України-Руси (за Михайлом Грушевським), а проти зміни назви нашої мови
ВЗАД ЧЕРЕЗ ПЕРЕД!!! В ІМ'Я ЧОГО ЗНИЩЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ?!
або НАЗУСТРІЧ ВОРОГАМ СВОЇМ, або НЕДАЛЕКОГЛЯДНІ.
Геніальний учений і наївний політичний діяч, який вважав, коли назве оновлену українську державу на зразок більшовиків "Совєтами" - Радами (Українська Центральна Рада), то московіти не підуть на Київ, в Україну. Він помилився, забувши про ментальність орди!
Орда завжди йтиме війною на сусідні народи, якщо помітить, що в сусідському подвір'ї щось не так. Михайло Грушевський у цьому переконався, як московські полки переступили кордон України-Руси і залишив після себе точну фразу, хоча її приписують і Володимиру Винниченку, і українському академіку Вернадському. Вона і нині звучить актуально: "Російський демократ закінчується там, де починається українське питання".
Цю цитату варто було б зрозуміти і в 1654 році, коли Вінницький полковник застеріг "нерозумного сина" - Богдана Зіновія - від його кроку укладати військовий союз із Московією. Обдурять і фальсифікують! Бо під Московією ти будеш, Богдане, не гетьманом, а холопом!». Це "наших" шуфричів, деркачів так і не навчило. Сьогодні деякі урядові мужі «від політики» хочуть повторити два "подвиги" попередніх очільників оновленої України-Руси,
пропонуючи назвати українську мову руською. І цим самим підтвердити нову концепцію про два різні народи (після колиски на трьох), що ми єдиний народ - руський. І українці і русскіє. Ніхто у світі після такої «чергової реформи», що вилітає, як зозулька з годинника, з офісу новообраного президента, різниці між русскім і руським і не помітить. А особливо англомовні!
І ще одне: щоб на практиці здійснити «реформу» Арестовича, якщо ми не хочемо злити Україну назад в еРеФію, то потрібно повернути історію задом наперед. Необхідно, щоб усі понад 100 угро-фінських племен, що ще не омосковилися і подекуди в національному питанні животіють, населяючи територію еРеФії і вже давно також пишуться «русскімі»(прикметникове - притягнуті через віки до Русі-України), раптом усі до єдиного захотіли повернутися до своєї рідної мови (койту - наріччя, діалект) і назви - Мокші (Мокселі - гнилого болота) і в такий спосіб повернути свою дорогу їхньому серцю «Московію», яку у них відібрав своїм указом Петро І, за порадою нашого землячка (ну, типу сучасних колаборантів, квіслінгів: Шуфрича, Володимира Скачка, Єлєни Бондаренко, Юрія Кота, Володимира Олійника чи Вадима Рабіновича) Феофана Прокоповича і на всіх географічних картах світу, щоб неодмінно з’явилася рідна мокшанська назва еРеФії – Московія. Тоді все стане на своє місце. А
мову еРеФії перейменувати на мокшанську, і тільки після цього вся історична правда стане на своє місце, як в Україні, так і на території Мокші, що цивілізувалася завдяки імпортним князям, царям та імператорам немокшанського походження.
Скажіть, така реформа-фантазія Арестовича можлива в наш час, чи в будь-який інший на території еРеФії? Звичайно,ні! То цілковите, кругле безглуздя, - скаже читач, і правильно скаже. Так постає питання до Арестовича: для чого тин городити, коли він міцно стоїть. Та ще підпертий атомною бомбою-ракетою. У тому числі й українською. Щоб засвітитися? То чи не краще Арестовичу піти з Офісу президента і
засвітитися знову білою лесбіянкою у "Чорному квадраті" на Лівому березі, аніж братися за українську історію і філологію.
І тут одразу народжується концепція: ніхто Україну не зруйнує, крім... самих українців!!!???
Тепер нічого не потрібно робити Путіну. Можна відкласти широкомасштабний наступ на Україну. Незабаром сама Україна оголосить мову руською, а звідти підтвердить путінську тезу про єдиний народ і нерозумний онук Льва Толстого матиме рацію, горлопанячи на московських телеетерах Скабєєвої, Шейгніна, Соловйова, що «українскій русскій город Кієв пора освобождать у нациков-фашистов».
Оце приїхали під браму Поклонної московської гори*.
Схаменіться, будьте люди! Що тут іще скажеш, коли в голові вітер гуляє і за осіннім листям арестовичі і йому подібні світу білого вже не бачать. Вони хочуть увійти в історію з будь-чим, аби заявити про себе. Нічого робити почали за совістикою, яка може для України-Руси кінчитися величезним крахом і чи не останнім у нашій історії.
Вірю, що ця історія з руською мовою не пройде ні на яких етапах. В іншому випадку, пиши ПРОПАЛО!!! Усе пропало, за що боровся Василь Стус, Вячеслав Чорновіл, Микола Руденко, Іван Світличний і тисячі тисяч найкращих синів і доньок України! Тепер піднімуть голови політологи погребінські і археологи толочки, підмосковські прихвосні, і якщо не устами Валуєва, котрий стверджував, що мови «нє било, нет і нє будет», то губами археолога толочка стверджуватимуть,.що мова руська (за арестовичем), якщо мати на увазі українську, почала народжуватися і формуватися тільки в 17 сторіччі. Отже, ніякої, окрім руської (читай у толочка і погребінського - русской) у світі не існувало. А як же в цьому випадку бути з Великим князівством Литовським, Руським, Жимайським, що існувало в 14-15 століттях? Якщо ви сьогодні поїдете в Литву і завітаєте в краєзнавчий музей у Тракаї (давня столиця Литви, ще до Вільнюса), то на стінах цього музею побачите кирилицю, а латинь і так прочитаєте без усяких труднощів, як українець українські поговірки. Поговірки, прислів'я, які,зрозуміло, народилися задовго дj 14-15 сторіч. Неологізм у мові народжується десятками років, а пісня і приказка сотнями літ. Так, наприклад,
українські веснянки мають вік у ДВІ з ПОЛОВИНОЮ тисячі років існування:
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, дід ладо, сіяли, сіяли.
У молодші роки мені часто доводилося виступати 1 вересня в навчальних закладах, вітаючи вчорашніх абітурієнтів з почесним званням юності – студента. Під час одного з таких виступів у київському НАУ (Національний аграрний університет), я почув виступ китайського вченого, який дякував українцям, що вони ще понад півтора тисячі років тому навчили їх, китайців, сіяти пшеницю. А італійський вчений запевняв студентів і професуру та присутніх, що українці-русини ще в 3 тисячолітті до нашої ери експортували товари з території України-Руси до Риму і Афін.
За твердженням московських учених, їхня мова формувалася значно пізніше, бо й держави народилися в різні віки: Україна-Русь у - VІ-VІІ сторіччі нашої ери (точніше - у 582 році), а Московія (Моксель) - тільки у ХІІ (а перший улус - у 1286), а в Україні вже стояли пам’ятники, які у наші часи занесені в ЮНЕСКО, куди увійшли кращі будови України-РУСИ. Зокрема, собор Святої Софії (1032 рік). Через кілька сторіч Московія, позбувшись угро-фінського койту (наріччя, діалекту), бере за основу староболгарську мову (церковну), русинську (українську) і татарсько-монгольську, відмовившись від фіно-угорського наріччя, а вже пізніше, насмикавши з усіх європейських мов «інтернаціональних» слів, створює свою "московську соляночку", де кожне друге слово й до сьогодні не московське. Насмикали, починаючи з тюркської - ямщики, башмаки, німецької - штабс-капітан, єфрейтор, герцог, верфь, голландської - мачта, рея, лоцман, боцман, і закінчуючи французькою, відмовившись від тятя ("тятя, в наші сєті затянуло мертвеца") і, перейшовши на "папа" і супи, бульйони, алеї, аксесуари...
Ось про що треба писати московітам! За ідеєю великого реформатора Московії (з 1721 року - Росії) Петра І, який вирішив сфальсифікувати московську історію, приписавши до неї Київську. Для цього запросив німця Г.Міллера, який уже за Катерини ІІ виконав заповітну мрію «скаженого Петра» і він, за наказом німкені Катерини ІІ, створив сьогоднішню московську, як нині сказали б "фейкову" історію Росії під керівництвом графа Шувалова, вкравши перед цим назву в України-Руси і, загарбавши разом із землею і нашу історію, і нашу назву нашої країни України-Руси. Навіть основоположниками нової літературної мови Московії і реалістичного спрямування стали інородці: нащадок африканця Абрама Ганнібала Олександр Пушкін і українець Микола Гоголь.
Про що ми пишемо і дискутуємо. За всю історію Московії - ні одного московського царя за походженням, кінчаючи Миколою ІІ, рідний брат якого був англійським королем, а він німцем.
Правопис Московією також украдений в українця – русина Мелетія Смотрицького і Москва досі саме ним користується: перший словник - «Лексикон словенороський» української мови створено українцем Памвою (Павлом, Памво – чернецьке ім’я).
Ця моя стаття не проти назви України-Руси (за Михайлом Грушевським). У ній ідеться не про НАЗВУ країни – України. В ній йдеться про назву нашої сьогоднішньої мови.
Не можна її називати після 1721 року руською. Це внесе в голови люду "вавілонське стовпотворіння", що призведе до політичного хаосу, безладдя, бюрократичної метушні, відсутності єдиної, централізованої підпорядкованості. Усі писатимуть, як кому заманеться (і нині так пишуть, не як потрібно - РУССКІЙ /навіть газета "ПРОСВІТА"/, а пишуть - РУСЬКИЙ, а це фактично виступ проти України-Руси.
У цьому криється чи не найстрашніша небезпека існування нашої нації, нашого народу, нашої оновленої державності і незалежності.
Завтра 5-тій колоні назва «руська мова», замість Української, дасть підстави стверджувати концепцію путіна, що українці і московіти - єдиний народ. І для чого тоді нам досі було городити город у 1991 році, "розпавшись" на дві окремі держави. Уже нині скабеєви і прилєпіни випускають слово в реченні «30 років ОНОВЛЕНОЇ української держави». Вони своєму і нашому телеглядачеві нав’язують думку про незрозуміле існування тридцятирічної держави Україна під вигаданою «австрійцями» назвою. Хоч назва Україна, повторюю для тих, хто мало читає, згадується у Київському літописі ще в 1187 році. І цим усе сказано. Назву Україна не Грушевський вигадав і не австрієць, а сама історія. І цим усе сказано!!!
Олег Чорногуз, письменник
* Москва, яку ординці і араби у своїх історичних документах називали Мушка, була закладена в 1257 році за наказом Бату Хана від 1247 року спеціально для ханського аманату (добровільного заручника і прийомного сина) Александра Залешанського (так тоді Батий називав Олександра Невського, кровного брата свого сина Сартака) за 80 верств від мокшанського (мордовського) поселення Мокша. На цій горі московські князі поклонялися представникам Орди. Самі злазили з коней, сідло віддавали ординцям і йшли до Кремля пішки, тримаючи за вуздечку свого коня. Коментарі
