Вийшло у світ нове, 7-ме видання славнозвісного гумористично-сатиричного іскрометного роману найвідомішого сучасного українського сатирика Олега Чорногуза “Аристократ” із Вапнярки” (видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, 2013 рік).
“Аристократ" із Вапнярки” - перший український сатиричний роман, який одразу після виходу в світ (1979) став бестселером і розійшовся майже півмільйонним накладом.
Автор роману — найзнаменитіший і “найширокоформатніший” письменник-сатирик Олег Чорногуз — зумів з великим блиском і бездоганним відчуттям стилю створити цілу галерею яскравих сатиричних типів, що уособлювали “досягнення” безлико-тоталітарної совєцької системи. Роман написано з властивою авторові іронією. Він розрахований на широке коло читачів: від школярів - до академіків, читається легко й захопливо і залишається актуальним.
Олег Чорногуз, "Аристократ" із Вапнярки"
(НОВЕ ВИДАННЯ)
Серія: «Доросла серія»
Автор: Олег Чорногуз
Ілюстрації: Женько Мусієнко (титул), Борис Богомаз (заставки)
Дизайн обкладинки: Женько Мусієнко
Вікова група: для дорослих
Тип видання: тверда глянцева палітурка
Формат: 130х200 мм
Кількість сторінок: 480
У продажу: з квітня 2013 року
Сатиричний роман
ISBN 978-617-585-038-1
У часи так званого застою цей іскрометний, веселий, дотепний гостро-соціальний твір з виразно українським національним обличчям став радісною віддушиною для сотень тисяч читачів, які побачили в ньому гротескно+правдиве віддзеркалення тогочасної дійсності й талановите продовження гумористичних традицій Степана Руданського та Остапа Вишні.
Автор роману — найвідоміший і «найширокоформатніший» сучасний український сатирик Олег Чорногуз — зумів з великим блиском і бездоганним відчуттям стилю створити цілу галерею яскравих сатиричних типів, що уособлювали «досягнення» безлико-тоталітарної совєцької системи. Роман написано з властивою авторові іронією, читається легко й захопливо.
Для широкого кола читачів: від школярів - до академіків.
Олег Чорногуз - найвідоміший сучасний український письменник-сатирик, автор першого українського сатиричного роману.
Народився 15.04.1936 у селі Іванів Калинівського р-ну на Вінничині. Після закінчення Івано-Франківської с/ш № 5 вступив до Чернівецького військового училища, але згодом покинув навчання і вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка, який закінчив 1964 року.
Понад 20 років працював у журналі «Перець» — від фейлетоніста до головного редактора. Лауреат премій ім. Остапа Вишні, ім. І.Багряного, ім. О.Гончара та ін. Серед найвідоміших книг письменника: повість «Голубий апендицит» (за яку і автор, і редакція журналу «Прапор» були піддані компартійній критиці, зокрема й у московській «Правді»); книги гумору та сатири «Портрет ідеала», «Сіамський слон», «Веселі поради», «Між нами кажучи», «Сповідь старого холостяка», «Як доглядати Зевса», «Українські колобки» та ін.
Сатиричні романи: «Аристократ» із Вапнярки» (написаний 1973, опублікований 1979 р.), «Претенденти на папаху» (1983), «Вавилон на Гудзоні» (1985), «Я хочу до моря» (1974, знятий з друку, опублікований 1989 р.), «Дари пігмеїв» (2005), «Примхи долі» (2006), «Золотий скарабей» (2007), «Ремезове болото» (2007), «Гроші з неба» (2009), «Твори» (в 2 т., 1986), «Твори» (в 7 т., 2006).
"Аристократ" із Вапнярки"-2013 вийшов у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
ВІДГУКИ НА "АРИСТОКРАТА..."
Дорогий Олеже!
Прочитав Вашого "Аристократа..." і подумалося, що там, у краю Хоми Хаєцького, земля, можливо, має якісь особливі ферменти, що люди на ній виростають обдаровані таким рідкісним хистом – умінням сміятися, весело дивитися на світ навіть якщо він не зовсім веселий.
Одне слово, з появою "Аристократа..." є нагода ще раз порадіти за український гумор, тож я вітаю вас від душі!
Олесь Гончар
Дорогий друже!
"Аристократом" із Вапнярки" ви чи не перший довели, що українською літературною мовою (не суржиком) можна творити гумор так, як творять його англійці, французи і, врешті-решт, росіяни. Дякую вам за це!
Віктор Міняйло
Своїм сатиричним романом „Аристократ із Вапнярки” ви збурили літературний світ.
Ваш роман сьогодні читають навіть ті, хто принципово не брав до рук книжки написаної українською мовою. Ви внесли до нашої літератури свою щиру веселу частку...
Велике спасибі за це вам!
Павло Загребельний
Любий Олегу!
Вітаю Вас з виходом "Аристократа' у широкий світ! Єдине побажання у мене для Вас – щоб «Граф Сідалковський» закружляв на всесвітній орбіті!
Здоров’я Вам! Творчих злетів!
Ваш Сергій Воскрекасенко
Шановний і дорогий Олеже Федоровичу!
Прийміть від родини Остапа Вишні та від мене особисто вітання з виходом Вашого геніального роману ”Аристократ" із Вапнярки” таким нечуваним тиражем!
Хай вам щастить в усьому!
Спасибі Вам за лагідну вдачу і за таке щире ставлення до нашого батька. За премію його імені, яку заснували Ви. Нехай троянди прикрасять вам ваше неспокійне творче життя сатирика!
З повагою
Марія Свірченко, дочка Остапа Вишні
Романи Олега Чорногуза стоять осібно в сучасній українській прозі і за стилем, і за індивідуальністю персонажів. Сьогодні, мабуть, ні в одного українського романіста не знайдемо таку галерею колоритних типів, як в його дилогії „Аристократ із Вапнярки” та „Претенденти на папаху”. Усі ці „графи” сідалковські, граки, ковбики, бубони, ховрашкевичі, мамуні, кнюхи, панчішки, нещадими, хлівнюки, кухлики, „генерали” чудловські, мадами карапєт, зосі – це ті ж герої нашого часу, ті ж „мертві душі”, котрі варті сатиричного пензля таких геніальних художників, як Йозеф Лада (творець образа Швейка), чи П. М. Боклевського (безсмертні персонажі „Мертвих душ”, ”Ревізора” М.В. Гоголя). Саме по цій лінії пішов і ялтинський скульптор Микола Вакуленко, який створив 12 „апостолів” – героїв Чорногузівської дилогії. Ці скульптури нині можна побачити в Літературному музеї Києва, кілька скульптур у самого автора і в музеї сатири й гумору міста Коломиї, який заснував чудовий наш сміхотворець Микола Савчук.
Микола Жулинський, академік
Той, хто не сподівається мати мільйон читачів, неповинен писати жодного рядка. Очевидно, саме цієї мудрої перестороги Гете дотримувався Олег Чорногуз, сідаючи за створення свого безсмертного( я в цьому певен) бестселера "Аристократ" із Вапнярки”. Поява першого сатиричного роману в українській літературі сколихнула літературний світ. У Москві , пригадується, жила така думка, що дилогію „12 стільців” і „Золоте теля” створило два автора, а в Україні знайшовся сатирик, який сам один створив два романи, які, до речі, одразу ж були перекладені російською і своєї несподіваною з’явою, неперевершеною веселою й інтелектуальною мудрістю здивували московський світ.
”Граф” Сідалковський з усією відповідальністю заявляю на деякі закиди авторові, не є рідним братом Остапа Бендера. Аж ніяк! Хіба що має такий же бистрий, як і в Остапа, розум та, либонь, дотепністю може цілком зрівнятися з ним, коли й не перевершити.... Що ж до вміння влаштовувати словесні феєрверки, продукувати невтомно й без розбору дотепи - від вельми оригінальних до низькопробних .- то в цій галузі Сідалковський, можливо, не має собі рівних в українській літературі.
Дилогія Олега Чорногуза "Аристократ" із Вапнярки” і „Претенденти на папаху” прикметна не тільки з огляду на здійснене в ній відкриття неповторного сатиричного типу, чи скажемо точніше - типів. Цей твір увібрав у себе чи не всі кращі художні надбання української сатирично-гумористичної прози(жарт, гумор, шарж, іронія, сатира, пародія, гротеск), органічно дотепну манеру оповіді, високу вимогливість до слова. Твір захоплює читача широкими картинами життя, повнокровними, глибоко індивідуальними образами, цілком оригінальною стилістикою, домінуючою ознакою якої є гумористична пародійність.
Юрій Цеков, Київ
Я не боюся сказати таке: Олег Чорногуз своїм "Аристократом...” довів і переконав, які є можливості сатиричного жанру українського, що його жанрові рамці були досі звуженими: не розорані не те, що перелоги, а прямо скажу – цілинні царини...
У романі немає і натяку на якесь приниження чи зневагу людини. Хто б вона не була за походженням соціальним чи службовим станом, за національністю... Той, хто схилиться до того, що Олег Чорногуз написав щось тільки розважальне, чтиво для купе поїзда чи салону літака - помилиться.
Третьою, на мій погляд, вельми важливою і значущою якістю твору цілком правомірним слід вважати артистизм письма, стилю, мови. Своєрідний артистизм літератора, який не хоче опинитися в полоні лексики гумористів минулого і водночас якось побоюється, остерігається прозвучати вельми сьогоднішнім.
Четверте: написати справжній сатиричний роман може тільки дуже чесна й талановита людина. І ця акція дорівнює подвигові.
Ірпінь, 12.01.80 р.
Микола Рудь
Дорогий Олегу!
У древній Греції був мудрий звичай: майбутніх мам спонукали дивитися на чудові статуї та картини, гадаючи, що думки про прекрасне сприяють народженню сильної і вродливої дитини...Тепер я давав би усім матерям світу твої романи - "Аристократа” і "Претендентів...” Хай усміхаються, добрішають і мудрішають.
Москва.
Твій Сергій Дяченко
Дорогий Олегу Федоровичу!
Якраз зараз починаю читати „Претендентів...” і немало думаю про те, як відчутно збагатили Ваші сатиричні романи жанрово-стильову палітру нашої прози – без цього сатиричного струменя була б ця палітра неповною, громадянськи не повнозначною. Ви перші дужо обізвалися на нагально потребу дати нашій сучасній прозі ноту, якої якщо й бракувало в часі, то принаймні була вона ослабленою. І то добре, що є після "Аристократа" із Вапнярки” і „Самостійний вовк” та „Балада про Сластьона” В. Дрозда, і „Молоко! Молоко! Молоко!” А Дімарова, та ряд інших творів з „громадянськими зубами”. То дужий поштовх сатиричному струменеві у великій нашій прозі останніх років дав саме "Аристократ...”.
Ще і ще раз сердечно здоровлю.
Щиро, з добром
Анатолій Погрібний
Глибоко поважний Олегу Федоровичу!
Не подумай і не сприйми це як підлабузництво, але Твій "Фіндіпош” викликав у моїй „конторі” небачену бурхливу реакцію. Люди тут переважно не літературні гурмани, читають книжку рідко, а українською й узагалі... Так ось навіть серед цих знявся такий ажіотаж, що й досі не можуть заспокоїтися. Це трапилося після того, як я приніс на роботу твого "Аристократа" із Вапнярки” і дещо їм прочитав. Російськомовним. Вони буквальним чином цупили Твою книжку з моїх рук. Ледве вмовив, щоб самому дочитати. А зараз навіть не знаю, в кого вона. Знаю одне, що прочитали всі!!! До того ж не безрезультатно: опісля цього нарекли нашу „контору” не інак, як "Фіндіпош”. І скажу...за цінністю і значимістю вона більшого не заслуговує...Спасибі тобі, друже, за твої романи. Це від мене особисто і від моєї "фіндіпошівни”. А тепер і "фіндіпошівці” просили уклінно передати тобі: ”Привіт письменникові від новоспечених одеських "фіндіпошівців”. Що я з великою охотою виконую. Отже, будь здоров і продовжуй, як сказав би Кнюх, "таким чином”.
Обіймаю.
Одеса.
Твій Борис Янчук
Дорогой Олег!
Я говорил о Вас с Андриевской (изд. "Советский писатель”). Она очень хорошо высказалась о вашем творчестве. Сообщила мне, что у них вышло уже два Ваших романа на русскому языке "Аристократ" из Вапнярки" и "Претенденты на папаху".
в прекрасном переводе Нины Дангуловой. Моей кубанской землячки. Андриевская сказала, что для издательства "Советский писатель" вы открытие. Я гордо сообщил ей, что вы были на семинаре молодых писателей в Москве. Она мне дала для перевода на 6-7 листов Ваших новелл "Аристократа" читала моя жена, украинка.
Людмила Михайловна выдала Вам, автору полноценные комплименты. Роман мне дал Иван Карабутенко. "Ваши веселые советы", я перевожу нынче на русский.
Москва.
Обнимаю Вас. Ваш Леонид Ленч
Високошановний Олегу Федоровичу!
Читав з великим захопленням Вашого "Аристократа…". Син (десятикласник) не раз просив мене тихіше сміятися - я заважаю йому уроки робити. Кумедно дивитися на себе збоку. Чому збоку? Я більше 20 років працюю в науково-дослідному інституті машинобудування (СНИИПТМАШ). Теж колись був філіалом. На відміну від «Фіндіпоша», знаємо (точніше, знали), якого інституту- ЦНИИПТМАШ (московського). Тепер автономний…Я 15 років був завлабораторією… Однозначно стверджую: все про що Ви написали, правда чистісінька…
Ваша мова - чудова! Такий оригінальний стиль. На Донбасі, де майже все і всі зросійщене і зросійщені, я впершее бачу, що Вашу книжку купують і читають. Ваш роман несе на собі великий заряд національно-виховний. Велике Вам спасибі за це і низький поклін. Хай щастить Вам у житті і труді багато років!
З найближчою повагою і вдячністю
Григорій Гребенюк
м. Донецьк. 9.10. 1983 р.
Дорогий друже Олеже!
Велике спасибі тобі за "Аристократа"… Дружина остаточно «окупувала» книжку, і ти не повіриш, я після сімейної «дружньої переклички», на зло їй пішов і купив собі ще один примірник. Тепер ми як куркулі. Маємо обоє по власному «Апристократові…». Читаю. Боже, яка сила-силена подій, смішних ситуацій виринула далі в романі. Олеже, друже, колего по перу, я просто в захопленні. Я гордий , що такий твір є в нашій українській літературі. А ерудиція яка в тебе, а сам виклад матеріалу(твору), а порівняння, а скільки крилатих фраз, виразів- диву даєшся!!! Все це можливе лише при надзвичайно гострому, дотепному розумові, тонкій спостеренжливості. Не знаю звідкіля воно в тебе, ні в одного з наших сучасних письменників я не зустрічав подібного. Від того й оригінальність твору, самобутність. А ще – персонажі самі наскрізь комедійні, настільки комедійні, що могли б з повним правом стати цілком самостійними, як загальносвітові персонажі, незалежно від того, де та в якій країні їх створили, виліпили і д.т. Вони надзвичайно зримі та колоритні.Я кілька разів брав перо до рук, щоб написати автору, аби негайно всіх їх перенести на полотно(комусь із художників)- яка б то вийшла смішна галерея новітньо- гоголівських типів. Всі б зо сміху падали.
Вінниця.
Тисну міцно руку.
Микола Студецький
Любий друже Олеже!
Давно не мав такої насолоди від читання. Ти написав справді талановитий, високий твір, з яким наша література вийде у широкий світ. Читав роман і, чесно признаюся, увесь час боявся, що не втримаєш до кінця високої температури, що може розвіятися оце прекраснее видиво від невдалого слова чи речення, розвіється світло твого письма. Як я тішився, що мої страхи Були марні. Найбільше мені сподобалося у твоєму "Аристократі…" твоя добра, лагідна, роботяща душа у кожному слові. Усіх героїв малюєш такими, якими вони є насправді, може, й кращими, якими вони є, Але від цього їх суть не міняється. Сідалковський твівй, хоч і пустоцвіт, симпатичний і по-своєму благородний та мудрий. Якби інакше склалося його життя, цей чоловік міг би багато чого зробити…Врешті, коли глянути глибше, усі герої – родичі Сідалковського, усе це пропаща сила, трутні,бо «Фіндіпош»- це ж пуста установа, абсурд. Будемо вважати, що це зло втратило під собою грунт, воно висміяне. Ти зробив, здається, неможливе:кожен герой говорить своєю мовою, і ніде це не штучно. Як я гадаю, до тебе ще ніхто так майстерно не писав, принаймні в українській романістиці.
Твій роман справді веселий, і сміх його світлий, оптимістичний. Схиляюсь перед твоїм талантом, Олеже!
Обнімаю і зичу тобі успіхів.
Львів.
Твій Роман Дідула
Шановний Олегу Федоровичу!
Давно я не читав такої гарної мудрої і весолої книги, як "Аристократ" із Вапнярки". В "Аристораті..." я побачив те, про що ще будуть довго говорити - правду життя. Спасибі Вам за таку гарну книжку.
Вінниччина.
Микола Дорош
Про творчість Олега Чорногуза писати легко – він незаперечний класик українського сатиричного роману. Власне, його «батько». Народжений творчою фантазією письменника оригінальний образ «героя нашого часу» Євграфа Сідалковського (як жаль, що досі немає багатосерійного ні телевізійного та кінематографічного «прочитання» "Аристократа" із Вапнярки"!) став центральним у літературній біографії О.Чорногуза (мабуть, сценаристи, режисери та актори бояться винести на екрани власні непривабливі маски, адже замріяний провінціал – типовий герой всіх часів?). «Діти» чи «родичі» Євграфа у тій чи іншій мірі живуть у всіх без виключення романах письменника-сатирика. І зрозуміло, чому він на численні пропозиції читачів не повертає до життя Євграфа Сідалковського: це був би жорстокий крок віддати доброго авантюриста-лірика на поталу акулам сучасного суспільного абсурду.
Віталій Абліцов
Київ
Дорогий друже!
Приємно читати, що твоє ім’я після появи "Аристократа...” тепер
так часто згадують в пресі а також у доповіді Павла Загребельного і співдоповіді
Юрія Мушкетика. Відрадно що твого ”Аристократа” хвалять. Похвала ця заслужена...
Гадаю, що „Аристократ із Вапнярки...” і ”Претенденти на папаху” ввійдуть до золотого
Фонду нашої літератури.
Костянтин Лазаренко
Немирів.
Доброго дня, дорогий Олегу Федоровичу!
Ваш роман мене просто потряс, а дружина в захопленні від нього. Каже: і народжуються ж на нашій землі такі люди! І тут же додає: твоя ,мовляв, писанина Чорногузу і в підметки не годиться. А я їй: без підметок також часом не обійтися...
З повагою
Никанор Дубицький
Шановний Олеге Федоровичу!
Я вже давно збирався поінформувати Вас про популярність Ваших книг, а особливо "Аристократа...” В Ужгороді пару місяців тому він щез із книжкових поличок. Продавали тільки „по блату” і з-під прилавка „знайомим”. А тепер і там нема, незважаючи на понад стотисячний наклад. Трохи пізніше у продаж надійшли Ваші „Веселі поради”. Також 115 –ти тисячним тиражем, але вже і їх розмели. Вашу повість „По знайомству” ("Голубий апендицит” – заборонена секретарем ЦК КПУ В.Маланчуком- прим. видавництва) перечитав разів з п’ятдесят. Вчуся у класиків.
З повагою
Павло Сідлецький
Ужгород.
Добрий день, Чорногуз О.!
До 1987 року ми жили і працювали на Рівненській атомній. Прожили там 7 років. Почувалися там кепсько. Майже не чути української мови. Приниження українців жахливе. Але й вони до дикості безвільні і колінкують перед нахабною московією.Боже, і це внуки і діти святих людей УПА. Нас тоді тільки живило радіо „Свобода”, Але воно на диво було слабим.
Гарної нашої літератури немає. Слава Богу була класика і „Кобзар”. І ось випадково купую книжку Чорногуза "Аристократ із Вапнярки”. Ми ніколи про нього не чули. Жодного слова. І ось тепер ця книжка завжди поруч з „Кобзарем”, а це наша свята бібілія.
Ваша книжка знімає втому і стреси щоденні.
Цього року мій син складав іспити в гірничий інститут. Питають у нього, яку ти книжку любиш читати. Син щиро каже : Олега Чорногуза „Аристократ із Вапнярки”. Ті викладачі були здивовані. Всі вступники називали в основному зарубіжних або модних на зразок „Анжеліки”. Як не дивно, але сина мого похвалили. Не „зарізали” на екзамені. Виявляється і в Кривому Розі, де ми тепер мешкаємо, є люди, які люблять українське слово.
Всього Вам доброго!
Родина Миколешків
Кривий Ріг.
Поважний Олегу Федоровичу!
Пише тобі зовсім незнайома людина. Ти не підозрюєш, що для мене ти став не лише поважною людиною, а близькою. А трапилося ось що. Не так давно у мене був інсульт, що проходив у дуже важкій формі. Лікарі вважали мене безнадійним хворим. Настала глибока депресія. Я вже не говорив. Міг тільки слухати. Рідні готувалися до моїх похоронів. ІФ тут дружина мені принесла для підняття духу твого "Аристократа" із Вапнярки”. Всі хворі в палаті сміялися до сліз,коли моя дружина читали роман уголос. Через два дні засміявся і я. У мене покращав настрій, з'явився апетит. І ніхто з лікарів не міг повірити, що я через 4 дні стану на ноги. Перш , що я зробив- наказав порубати труну, яку приготували для мене. Тепер лікарі кажуть, щол я житиму довго і весело. Твою книжку приписалася в Хортівській лікарні, де я лежав. Медики кажуть: віднині хворих лікуватимемо сміхом. Я дружину попросив віднайти усі твої книги і щзоб вони були у нас вдома, на поличці. Отож виходить, що я своїм життям хзобовязаний не тільки лікарям, а йц твоєму "Аристократові”.
З повагою
Петро Філоненко
Запоріжжя.
Дорогий Олегу Федоровичу!
Од Вашого "Аристократа...” у невимовному захопленні. Не можу не висловити радості й подяки Вам за величезний труд. Ви подарували народові пречудові річ: надзвичайно розумні, високоталановиту, життєву, потрібну!
Ерудиція Ваша, сатира та гумор, здається, безмежні. Своїми "Аристократом...” і „Претендентами...” Ви вчинили літературний подвиг. Наш читач тепер має сучасного послідовника Гоголя, Салтикова- Щедріна, Шолома- Алейхема, Остапа Вишні...
Хочу привітати Вас з великим успіхом від нашого бердичівсь-шепетівського краю, побажати подальшої творчої наснаги і нових талановитих злетів Вашої гострої думки, хоча розумію, що нелегко, певне, Вам буде перевершити себе. Проте не журіться: своє вагоме діло Ви вже зробили твердо і надовго.
Уклін Вам за подвиг!
З пошаною від земляків – Шолом - Алейхема та фактично й автора „Аристократа... й „Претендентів...”
Михайло Степ
м. Бердичів
Добрий день, Олегу Федоровичу!
Пише Вам студент Дніпропетровського державного університету Жадан В.П. Цього року закінчую університет. Темою своєї дипломної роботи я обрав поетику Вашого роману "Аристократ" із Вапнярки”. У ході роботи над романом у мене виникли деякі запитання. Мене цікавить питання про джерело твору, тобто що лягло в основу Вашого роману? Як Ви працювали над романом. Мене зацікавив образ Гергія Панчішки... На мою думку це той тип людей, яких називають „нужний чєловєк” у колективі.
Закінчуєте Ви роман тим, що новоявлений граф Сідалковський усвідомлює, що жив не так. Чи не думаєте продовжити цей роман?
З повагою
Жадан В.П.
Дніпропетровськ
Вельмишановний Олегу Федоровичу!
Турбую Вас з далекої від України Магаданської області, куди недавно якимсь невідомим вітром занесло два Ваших романи - "Аристократ" із Вапнярки” та „Претенденти на папаху”. Тут українською мовою книжок ніхто не читає, хоча поміж нас відсотків 50 українців чи тих росіян, що вчора ще були українцями. Я їх виявив тільки тоді, коли кілька абзаців роману зачитав уголос. „Росіяни” українського розливу не втрималися і почали сміятися своєчасно і в потрібному місці. Усно їм я розповів і про героїв Ваших романів – Сідалковського, Ковбика, Грака, Панчішку... Вони мене запитали чи нема цих романів російською. Я цього не знаю. І в мене визрів задум - перекласти романи на „братню”. Розумію це не просто. Особливо такі романи. Та й до того маю технічну освіту. Але ж не святі горшки ліплять. Чекаю на Вашу згоду.
Анатолій Касарде
Магаданська область
Дорогий Олегу Федоровичу! Я прочитав майже все Вами написане . І от зараз в лікарні лежу з двома класиками на літеру „Ч”: А.Чеховим і О. Чорногузом.
Щось холодило в душі, коли читав "Аристократа" із Вапнярки” та „Претендентів на папаху”. Спасибі за сміливість, спасибі за талант, за те, що у нас з’явилися такі твори.
З повагою – Ваш земляк
О. Нечаюк
Любий друже Олег!
Хочу тебе привітати із сонячної Болгарії за твій сатиричний роман "Аристократ" із Вапнярки”. Це, звичайно, фундаментальна річ і фундаментальний успіх! Завжди вірив твоїм творчим можливостям. Надішли роман до Га брово. Ми там відкриємо твою особисту сторінку. Обіймаю тебе.
Твій Йордан Попов
З полтавським привітом, Олегу Федоровичу!
Оце тільки дістав і миттю проковтнув "Аристократа...”. Їй-богу, ловко! Заплющив очі і навкіл мене вовтузяться Сідалковський і Карапєт, Ковбик і Бубон, Ховрашкевич і Мамуня, Адам і Єва, Грак і Нещадим. А на придачу ще й Філарет Карлович зі своїми п’ятаками. І не ті, що у Вашій книжці. А наші рідні, полтавці. Скільки ще їх!!!
З поклоном шани
Іван Кулик
Полтава
Замовити книгу Олега Чорногуза «Аристократ» із Вапнярки» можна онлайн на сайті
halamaha.com.ua
або
abababooks.com.uaКоментарі
