alt"Не тільки визнати Вищу Божественну Силу, але й "протиставитися дияволові. А тоді лише "він втече від вас".  ". ю.  Ці слова з Євангелії 40 років тому нагадав українцям великий Український ідеолог, «невтомний сурмач волі» Дмитро Донцов. Давайте в час святого Великодня задумаємося над їх глибинною суттю.
Подаємо фрагменти маловідомих творів Д. Донцова, які вражають своїм пророцтвом, будять волю, допомагають нам не схибити на шляху відродження Великої України, не збитися на манівці у хаосі сучасної доби, зміцнитися у вірі, яка веде нас до Світла.

БУДИТЕЛЬ ДУХУ НАЦІЇ (передмова)
Книга, яку ти, шановний читачу, зараз тримаєш у руках— добірка праць доктора Донцова.
Дмитро Донцов народився 28 серпня 1883р. у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907р. на правничому факультеті, але після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. З того часу і починається його активна теоретично—публіцистична діяльність. Виходять твори „Модерне москвофільство”, „Мазепа і мазепинство”, „Підстави нашої політики” та ін.
Основна праця Донцова - „Націоналізм” (1926р.) стала, певною мірою, Євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей „Націоналізму” зродились легендарні чини лицарів УВО, ОУН, УПА та їх послідовників. Донцов є тим чиє Слово родить Чин, Слово — „твердая криця”, „кличний дзвін”.
Неперевершений Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твори, значення яких переоцінити неможливо. Його слово гостре, стиль пристрасний, мова лаконічна, означення влучні і чіткі, аргументи переконливі і незаперечні. І цим він старшини для ворогів України. Його вони панічно бояться й ненавидять і зараз.
Серед інших праць варто виділити „Дух нашої давнини", „Хрестом і Мечем", „Росія чи Європа", „Московська отрута", „Дві літератури нашої доби", „Туга за героїчним", „За яку революцію", „Правда прадідів великих", „Клич доби”...
Помер д-р Донцов ЗО березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на кладовищі Банд-Брук. Ми ще не спромоглися перевезти прах Донцова на рідну землю, але нині Донцов повертається в Україну, в своїх безсмертних творах і він, „невтомний сурмач волі", і сьогодні у боротьбі. У перших лавах.
Пропонуємо вашій увазі добірку останніх праць доктора Донцова, написаних і опублікованих за кордоном мізерним накладом у 1971—73р.р., а також статтю „Хаос сучасности і молодь”, котра була написана дещо раніше і вийшла у збірнику „Московська отрута”.
Відстоюючи чистоту світогляду, Донцов аргументовано доводить необхідність плекання кращих традицій лицарства, культивування героїчного духу, формування „нової людини", без чого український народ не матиме ні віри, ні сили, ні волі боротися за здійснення своїх великих ідеалів.
Автор невтомно виковує світогляд, сталить характер, окрилює вірою, гартує українця—лицаря, господаря на своїй землі і її захисника.
Читаючи ці маловідомі твори, вражаєшся прозорливості Донцова — все своє життя, як легендарна Кассандра він застерігав українців від небезпеки, що насувалася і продовжує насуватися на Україну і світ, кожним словом він намагався викувати людей, що гідно приймуть виклик Історії.
Сподіваємось, що ці твори, котрі тут подаємо, знайдуть шлях до ваших душ і сердець, викрешуть „огню іскру великого", котрий спопелить все гниле і трухляве, з якого, мов міфічна птиця Фенікс постане Нова, Велика Україна, найкращий пам'ятник вдячних учнів Великому Учителю.
„Все, що мав у життю, він віддав для одної ідеї", — ці слова Івана Франка з повним правом можемо віднести І до Дмитра Донцова, праці якого допомагають нам не схибити на шляху відродження Великої України, не збитися на манівці у хаосі сучасної доби, зміцнитися у вірі, яка єдина рухає нас вперед.

Віктор Рог,
Голова Молодіжного Конгресу
Українських Націоналістів

                                ХАОС СУЧАСНОСТИ І МОЛОДЬ
                              
„Хто сумнівається — подібний хвилі морській,
                                     яку вітер то піднесе, то розвіє".
                                                                                 
(Посл.св.Якова)
„Роля молоді в національно-визвольних рухах"?... Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь, яка хоче відіграти ту ролю? Яким духом надхнута?.. Заки єднати людей в партії чи в „об'єднання", треба знати, хто є ті люди, яким духом надхнені?
Надзвичайно важке завдання, яке стоїть перед Україною та її молодим поколінням.
Проти України підносяться всі диригуючі сили — явні й приховні — сучасного „прогресивного" світу: Сходу і Заходу. І дуже відважну душу мусить мати молодь, щоб тим супротивним силам протиставлятися…

Що це за сили? Найголовніша з них — це сила захланного московського месіянства, сила „старшого брата" Каїна. Він дає нам до вибору, або знищити нашу національну душу і поклонятися московським шаманам, або зникнути фізично. Тим самим ставить перед Україною дилему — згинути самій або знищити його. Відважну душу треба мати нашій молоді, щоб усвідомити собі цю дилему і витягнути з неї дороговказні свого життя…

Щоб протиставитись і апостолам диявола з його „правдами", який грозить подерти нас і нашу християнську цивілізацію, і відгородитися від тих „хамових синів", щоб знайти в собі силу написати на прапорі, що скликає до бою, свою власну Правду, треба мати велику душевну відвагу.
Що таке віра? Віра — це певність в наступлення того, чого нема, і що існує невидимо, лише в вашім гарячім бажанні, в вашій увазі, в мрії, або, як кажуть бездумні скептики, в вашій „фантазії". Віра — це певність, що коли ви схочете, пристрасно схочете осягти щось, то це „щось", ота ваша нинішня мрія про те стане твердою реальністю завтрішнього дня. Віра — це незрушима певність, що коли ви сильно захочете у вашій „фантазії" — дійти до вимріяної мети, всі тверді, „реальні" мури, що загородили вам дорогу, розлетяться в порох, як мури Єрихону від трубних звуків.
Незламна віра віруючих захитує вірою противника, сіє непевність і страх, а часом зраду в його рядах. А коли приходить до цього — безборонними стають всякі мури... Ось що таке віра в свою Правду і в себе, в тих що її несуть і за неї б'ються.
Коли огорне вас страх перед ворохобними стихіями, перед ворожою матеріальною силою — віра підтримає вас.
Коли сумнів закрадеться в ваше серце — бо мало вас серед тьми ворожих сил, — віра врятує вас від заламання. Віра не в число, а в якість, не в матерію, а в дух. Ця сама віра врятує вас, коли близькі і друзі покинуть вас, коли збаламучена або злякана більшість зрадить ваш стяг, коли опинитеся в меншості або самі.
Коли ті, що знесилені й зламані духовно, підводитимуть ідейні „аргументи" під свою трусість або зраду — віра не дасть вам слухати їх марних розумових „аргументів". Тоді ви за цими „аргументами" уздрите довгі ослячі вуха „реальних політиків" або спекулянтів.

Коли до вас підходитимуть з хитромудрою балаканиною про „розвоєві тенденції сучасности", про „передові ідеї теперішнього світу", про „реальні можливості" або „тактичні міркування" (з метою відвести вас від нашої великої Правди, привести вас до божниць чужинця й ворога), — лише віра спасе вас від заламання і зради.
Коли втратите цю віру, перелякавшись видимих страхів, то почнете тонути, як св.Петро, коли пішов був по хвилях. Коли збережете цю віру в силу невидимого духа, ступатимете як по твердому, по — не знати якім хиткім і непевнім — ґрунті.
Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги.. Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду у ваші серця. Віра є запорукою тріюмфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують…
Вам ці речі видаються занадто абстрактними? Коли так, то усвідомте собі, що зараз через занепад цієї „абстрактної" віри в свою Правду наступив такий ідейний хаос... Бо хіба це туподумне відвертання „реальних політиків" від єдиної своєї сили, що в нашій землі бореться збройно з окупантом, хіба це не прилучування колишніх націоналістів до названих вище ворожих сил?
Люди з заламаною вірою — це готова здобич для противника.

Яка є роля молоді в революційне—визвольному русі? Ця роля буде велика або мала, або жадна. Залежно, яка гаряча буде її віра в нашу Правду. Іншими словами, чи будуть серед тієї молоді переважати люди характеру і однієї ідеї, чи ні.
Сподіваєтесь чуда? Що воскресне Україна, як воскрес Христос? То пам'ятайте, що… віра - не лише в право на життя народу, але і в правду Христа, за яку, на межі варварського світу, завжди боролася і якою завжди жила Україна. Боротися за свою ідею буде лише той, хто має до того відвагу. Цю відвагу матиме той, хто в цю ідею вірить.
          „Наша правда п'яна спить" — писав Шевченко. Вона або впилася отрутою чужих доктрин, або спить в могилах її борців, як і за Шевченка. І лише гаряча віра може їй наказати, як Христос Лазареві, вийти з домовини... Молодь, яка цієї віри не матиме, не буде в стані відіграти належної ролі в несвітській завірюсі, яка насувається на нашу планету і на Україну.

                              
                               СУЧАСНИЙ ХАОС І „ТЕТЕРВАКИ" СКОВОРОДИ
The next war which should be kindlet in Europe would be a war not so much of armies as of opinions.
George Canning

Це пророцтво висловив Джордж Кеннінґ в англійській Палаті Громад, п'ятнадцять років перед другою світовою війною. І трафне воно й до тої катастрофи, що суне тепер на наш схаотизований світ. Слуги диявола захоплюють панування в ними ж схаотизованих суспільствах і націях, а основне питання, що стає перед нами…є: Ким і чим, якою силою повинна узброїтися Україна, щоби переможною вийти з цього хаосу?
Так сталося, що переважно соціялістично-демократичну інтелігенцію тих часів удало можна було б схарактеризувати словами Сковороди: Що були це психічні „тетереваки". Були це люди, „хромі на обидві ноги, …про яких — читаємо в Євангелії — „виригне Господь з уст своїх". І дійсно, були ті соціялісти і демократи затяті вороги самостійности…, а як розвалилася імперія російська, …спокійно переступаючи через тисячі трупів земляків…
Ті сили прагнуть забити героїчний дух традиційної України і її провідної верстви, її вірність національне козацько—лицарським традиціям і тверду волю зломити спробою чергового „вибраного народу" обернути нашу країну в під'яремну хохландію. На першім місці треба їм створити в головах нації мішанину ідей.

Ці групи сковородинських тетерваків серед нашого суспільства, їх „ідеологія" і „тактика", — чого це знак? Це знак неймовірного хаосу в їх психіці, цілком несвідомих куди має йти Україна, або - де та ідея, яка має її вести „встати, кайдани пірнати і вражою злою кров'ю волю окропити". Цей наказ Шевченка, як й інші його накази, чужі їх психіці угодовця. Матеріялісти напередусього, ненависники націоналізму, тому й чужий він їх душам, як і той „вогонь з Холодного Яру", який розпалює серця на великі діла. Як матеріялістів, їх легко ворогові, його брехнею, спокусити на „мир і тишину"...
Позбавлені того „вогню", їх розум стає „плотським розумом", який за маскою улесливих слів ворога не побачить нічого, крім його улесливих брехливих фраз, а тоді замість служіння своїй Правді — стає рабом чужої, перескакуючи від одної до другої... Називаючи це „тактикою", що є часто попросту зрадою. Тетерваків з таким розумом („тверезим") може займанець обдурити, а тих з „мирною" вдачею — просто підкупити обіцянкою, Ярем із кастрованою волею — знасилувати. Скалічене серце, скалічений розум, охляла воля.
Не людям з такою психікою стояти на чолі нації, що вже будиться з довгого сну на Україні. „Нарід (писав Ортеґа-і-Гассет), який думає що може жити без аристократії (дійсної провідної верстви), в своїм світі думок, моралі і смаку сам правити, приходить неминуче до розкладу". Сковорода писав: „Коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, а кінь робить поноску, то не можна не сміятися. Але коли вовк (або вівця) зробиться чабаном, ведмідь ченцем, а кінь радником, то це не жарт, а біда". Це властиво трапляється з тими нашими тетерваками, з яких одні навертаються до демократії, другі до націонал—комунізму, треті до большевизму, четверті до емігрантських російських „прогресистів" і пр., п'яті до плазунства перед „старшим братом" чи „вибраним народом"... І всі вони (чужі і наші) повні ненависти до „догматичного", „емотивного" і „дон-кіхотського" націоналізму, який вже прокидається на Україні, а який засипляють у себе західні „демократи"...

Ось в чім суть нашої політики: Вона мусить не мішатися в страшнім хаосі нинішньої доби із тими тетерваками, а йти шляхом безкомпромісового націоналізму. Не хилитися „між десним і шуїм", не бути „ні мужеського ні женського роду", не бути „ні теплим, ні студеним". А в святім письмі читаємо, що за ті гріхи психічного роздвоєння „врожай поля твого їстиме інший народ", а „ти служитимеш богам, ставши посміхом серед народів, а зайда серед вас підійметься вище і вище над тобою і положить залізне ярмо на твою шию і будете ви раби проклятущі для чужинця". Мусимо, як писав Вишенський, мати провідників, „ділом, а не іменем лише", мусимо не допускати до себе провідників тих, які „не берегли сили свого народу, ні прикмет його", щоб не були самозванцями, що „сиділи на місцях своїх, та не на гідностях та чеснотах".
Для великої боротьби вже постає сила, яка народжується на Україні. Людина, в якої серці вже спалахнув священний вогонь, як писала Леся Українка, той вогонь, на якому гартується залізо для мечів, ясна і тверда криця: „Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: нова людина народилась".
Людина палаючого серця, ясного, не „плотського розуму". Залізної волі зломити на Україні московську орду теперішню, або ту, що захоче прийти на її місце. Мусить прийти людина, котра не з тетерваків, що вірять в дружбу з московським народом, або з його західними приятелями, — а з ідеєю стати панами вільної України.
Це власне та „нова людина" Лесі Українки, про яку писав я в „Націоналізмі", їх групи, які виведуть Україну на її традиційний шлях, про який мріяв Шевченко...

                                                
                                 ЗБРОЯ НА СИНІВ БАТЬКА БРЕХНІ

Хаос у всіх трьох основних питаннях: За що — за одну, свою Правду, чи за дві різні? Як іти на ворога нашої Правди, — чи з багнетом, чи з букетом?... І — хто має вести націю до її великої мети?..Яким шляхом іти?
І ось відповідь на всі ці пекучі питання — знаходимо в словах Христа. Тих, що виступали проти Його Правди, Його закону, — Він не визнавав, бо казав про нього „ваш закон". А їх називав „синами диявола", отця брехні" (Іоана УІІІ). Не вільно бути „двоєдушним" визнавцем двох протилежних ідей і сил — казав Він. „Ніхто не може служити двом панам, бо або для одного будете старатися, а про другого не дбати, — не можете служити Богові і мамоні" (Матвія УІ).
Це є відповідь пропагаторам „двоєдушія" і „двоємислія" в ідеї, за яку ніби вони боряться тим, що заходяться ліпити одне християнство з різнородними агентами московської „церкви"...
З науки Христа випливає відповідь на те, як має Україна старатися здобути свою свободу, під прапором одної своєї великої Правди. „Статечні" політики, для яких так звана „тактика" стоїть над ідеєю, закидають націоналізмові його „ненависництво" і брак почуття любови до своїх „ближніх" („емотивність").

Як говорив про це питання Христос? Він казав так: „Люби ближнього свого"... Але в притчі про милосердя самарянця, — де повз зраненої й обрабованої жертви розбійників перейшли байдужо священник і левіт, а змилосердився і поміг тій жертві лише самарянець, — в тій притчі Христос каже, що з усіх трьох лише самарянець був ближнім жертві розбійників (Луки X). Не є і тепер нашими ближніми, яких треба би любити, ті, які не тільки байдужо проходять повз міліони замучених московськими розбійниками, але з останніми ще й сідають за їдальний стіл і навіть приймають від них дарунки, з вкраденого розбійниками із закатованих...
З таким „ближніми" Христос розмовляв інакше. З такими уникав „мирних розмов". Ні з Пилатом, ні з Іродом, ні з Синедріоном (Іоана XIX, Луки XXII—XXIII)! Картав своїх противників як „кодло диявола", або „синів отця брехні", безстрашно картав фарисейство, з храму одного вигнав „міняйлів і продавців". І казав, що „дім молитви не може бути вертепом розбійників" (Марка XI).
Так як в питанні що (за яку ідею), — вчив Христос, що не можна служити водночас Богові і мамоні, або казати і так і ні, бо плутання одного з другим є „від Лукавого", — так і в питанні як (боротися за Правду) твердив Він, що мало лише визнати Правду, тим не вб'єте зла. Натомість твердив: „Скоріться Богові і протиставтеся дияволові і тоді втече від вас". Оздоровіть ваші „двоєдушні серця", станьте новими людьми, — як тлумачив науку Христа Його апостол Яків.

Відповідь на третє питання, хто, яка порода людей дасть перемогу над силами „отця брехні", — є в тих словах Христа: Зроблять це не двоєдушні люди. Не ті, що „чужим богам пожерли жертви, омерзились", не „економісти" з їх богами „грошем, шлунком і сексом", не софісти, що брехню прикривають пишними гаслами, не калькулятори і „мудрі тактики", що катів свого народу, або їхніх друзів звуть братами. „Брати мої — казав Христос — це ті, що слухають Слово Боже і сповняють його" (Луки УІИ); які велику Правду, яку прийняли, ставляють над добробут, родину і життя (Марка І і ХІУ). Духово споріднені. З таких нових людей має створитися сила на Україні, від якої „втече диявол".
А IX розділ Марка каже символічними словами Христа, з кого складатися має те „об'єднання": 3 людей духово споріднених, непохитної ідеї, одної і твердої віри і волі.
Відносно питання — як не допустити гниття того об'єднання, не зломити його силу? Відповідь ясна. Каже Христос: „Як спокушає тебе рука, відсічи її, ліпше тобі скаліченому увійти в життя, ніж з двома руками йти у вогонь невгасимий", який від одного члена тіла заразить ввесь організм... Не одна кляса, нація, організація — політична чи церковна — зогнила, не дбаючи про цю засаду, єднаючи чисте із брудним, здорове з гнилим, людей, яких Богом був Дух, з людьми, яких богами були матерія, гріш, шлунок і секс; людей з твердою, героїчною волею, єднаючи з душевними плебеями.

Темним силам, які прагнуть заволодіти світом, передусім Европою й Америкою, а головно Україною, — залежить передусім на каліченню волі оборони у націй (вбити „дон-кіхотство"), далі їх патріотизму, націоналізму
(в Еспанії Франка, у Франції Де-Ґоля, в Португалії Салязара, в Греції, на Україні); нарешті прищепивши їм, за виразом Христа „плотський" (матеріалістичний, „тверезий"), розум, легкий до обдурення (як слаба воля до залякання) і повне непорозуміння першенства сили духової, яка запалює серця („емотивність"), просвітлює розум пафосом героїки, дає йому страшну переможну силу над матерією.
Тому тепер ті темні сили стали слугами отця брехні, диявола... І тому визволити від них Україну мусимо ми, скорившись Христу, і всією силою протиставитися силам диявола, демаскуючи його синів. Так, як вчив Христос, як робив наш Київ, наше християнство св.Володимира і Мазепи.

„Тактики" глузують з „нероб", які воюють Словом і вірять в його велику силу. Але в Україні вже встають ті, що цею зброєю, Словом, б'ють брехню слуг московського диявола, мобілізуючи націю до боротьби під знаком Хреста і Меча. Мечем Його Слова — зривати фальшиві маски модерних большевицьких, комуністичних, соціялістичних, нераз совєтофільсько-демократичних фарисеїв, лжехристиян і „двоєдушних" „патріотів", — ось мета націоналістичного руху в Україні.
А на питання за що, як і хто це повинен робити, знайдете відповідь у тих, хто записав і лишив вікам потомним слова Христа. Хто вже пішов за ними в героїчнім минулім київської князівської і козацької України і їх ідейних нащадків в нові часи, особливо в останні роки.


                            ПЕРЕД ОСТАННЬОЮ ЧВЕРТЮ ХХ-го ВІКУ
Шевченко ділив земляків на мирних хліборобів, козаків і свинопасів, на двох Іванів — тих, що будуть катів катувати, і других, - що будуть катам помагати. Воскресити Україну, — вчить він — здолає лише воскресле козацтво з „чистою, святою кров'ю" лицарства нашого, „окрилене" його духом. Це були люди окремої психіки - „одержимі духом" — з „крилами", що їх тягнули до „неба", до Вищої Сили; з якою („з богами") їх душа стає „на розмову", які під протекцією „Духа" творять в світі фізичнім такі дива, що ті „народи", які гнобили Україну, „мов шакалиниці" тікали геть з України (як за часів Хмельницького). Але які знов несли нам рабство, коли зраджував наш нарід той „заповіт Духа" (Л.Українка), коли не прислухалося серце нації до Слова того Духа, яке знов приніс наш Кобзар гнобленим землякам: „Я на сторожі коло них поставлю Слово". Просце Слово, про одного з лицарів Христа, читаємо в Апокаліпсі Йоана; що „з уст" його „виходив острий меч", „слово Божія", щоб ним „разити народи", що забули те Слово.

Як це нагадує поезію Лесі Українки про „Заповіт Духа", нарушений нацією, покараною за це! Той заповіт, що і в серці поетки „будить кров" і тугу, що летить „велетнем до хмар" (як „до неба" в Яреми в „Гайдамаках"), щоб звідти вогнем запалити серця земляків, щоб вони змогли „вражою злою кров'ю волю окропити", „визволить з неволі волю".  Щоби духово пробудженим землякам „кайданів брязкіт (уярмленої нації) міг ударить перуном в тії заспані серця, спокійні чола соромом захмарить і нагадать усім, що зброя жде борця...
Вчила поетка, що слово, яким кличеться націю до чогось Великого, мусить дістати натхнення з гори („хмари", „небо", „Дух") — мусить стати „залізом для мечей", з якого „гартується ясна і тверда криця". Ті, що ведуть націю, мусять мати не „заспані серця", а почуття, сповнені горіючою вірою... Не „спокійні чола", бездумний мозок, а мудрість і тверду волю не лакеїв і рабів, а борців. Це мусять бути істоти іншого душевного і духового складу. Так говорить поетка: „Коли я крицею зроблюсь на цім вогні, скажіть: нова людина народилась, а як зломлюся, не плачте по мені, пожалуйте чому раніше не зломилась".... Цю нову людину воскреслого лицарства запорожського мав я на увазі в моїм „Націоналізмі", говорячи про воскресіння цеї людини з героїчною душею предків старого Києва, з якими „бували боги на розмові", з пристрасною, невгнутою волею хрестом і мечем осягти перемогу над силами диявола.

Тим самим духом, що й Л.Українка, наскрізь перейнята була й Олена Теліга (з „Квадриги поетів" „Вісника"): „На землі байдужій хочу крикнуть в далечінь без краю. Хай мій клич зірветься у високість і мов прапор в сонці затріпоче" — (той самий порив, що „в небо" у Шевченка, або „до хмар" в Л.Українки), — клич натхненної Вищою Силою збудити сплячих стати на велике діло.
Тепер, коли стоїмо перед вирішальним боєм сил матеріалізму й антихриста проти християнства, тих сил, яких божком — казав Ісус — був „отець брехні — диявол", проти тих, що прийняли заповіт Христа, — мусить бути ясно, що рятунок нашої нації е в безкомпромісовім визнанні своєї Правди, — старого князівського і козацько-лицарського Києва, в невблаганній боротьбі з темними силами, які претендують бути „вибраним народом" для панування над Україною. Тому ніякі націонал—комунізми, соціялізми, чи демократизму не зможуть привернути незалежності! нашій нації. Це може зробити лише націоналізм, — ясна, виразна ідея у людей, сила їх віри, чуття і героїчного ентузіязму і незламна воля. Лише ця духова сила, заповіджена Україні її давниною, Духом наших предків великих, вирве Україну з ярма московської орди.

Головно, що москалі чудово знають, що силу свою черпає Україна в тім горінню духового вогню, який давав їй фізичну силу відгоняти чужинецькі орди із своєї землі. Тому большевики так винищують українську інтелігенцію, старі пам'ятники нашої культури, тому, з допомогою Хатаєвичів, руйнуються старі храми Києва, особливо Св.Михаїла, протектора Київа й України, щоб обірвати всі духовні зв'язки з нашою давньою духовою величчю, щоби натомість поїти нас „московською отрутою", обернувши в своїх рабів. Тому так ненавидять москалі, большевики і „демократи", ідею і дух націоналізму, який стає „залізом для мечей".

В страшну грядучу добу останньої чверти століття мусить вести Україну не та когорта, не та громада людей, з яких глузував Кобзар: „А на громаду хоч наплюй, вона капуста головата, а інша, когорта тих, в чиї серця „перуном вдарить іскра вогню великого", збудить в них непохитну віру в всесилу того Духа, до якого ми молимося, щоби Він „прийшов і вселився в нас" та „ізбавив нас від лукавого".
Мусить ця когорта нових людей іти під прапором своєї власної Правди, великих традицій України боротьби з різними східними ордами. Мусить ця когорта бути натхненна героїчним Духом, силою здобути тріюмф своєї Правди, як вчили згадані тут поети Деі ґрація, а теж І.Франко, який кликав нових вождів нації, щоб з потульних „наймитів" створити „люд героїв". В ім'я „своєї Правди, своєї сили і своєї волі" (Шевченко). Пам'ятаючи теж слова Евангелії — не тільки визнати Вишу божественну Силу, але й „протиставитися дияволові". А тоді лише „він втече від вас".

Донцов Дмитро
Хаос сучасности і молодь
— Київ: ІНД, 2000.— 40 с.
Оригiнал-макет книги виготовлено Інститутом Національного Державознавства 

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #5 Іван РЕДЧИЦЬ 03.06.2012 14:08
***
Як тільки ми зберемо скрізь каміння,
Розквітне геть занедбане сумління.
І вірю я, наступить день новий –
Великий День Подяки й Поклоніння.
Цитувати
 
 
0 #4 Миколай 17.04.2012 10:17
Донцов укріплює нашу віру краще, ніж деякі служитеолі церкви
Цитувати
 
 
+5 #3 Дід Віталій 15.04.2012 00:59
Патріоти, озерніться, серед Вас є безліч героїв - знайдіть їх і кращим довірте долю України, як свою власну! Повірте в Перемогу Сил Добра і Правди над силами зла і брехні, які нині панують в Україні. Мудрі люди Вас завжди підтримають, а маловіри та слабодухі недалекі розумом запроданці - злякаються... Героями не народжуються, Героями стають. Слава Україні!
Цитувати
 
 
+5 #2 Дід Віталій 15.04.2012 00:44
Це, сказане великим українцем - генієм нації, дійсно має стати всім свідомим молодим людям як настільна книга в боротьбі за власне майбутнє і тільки в Україні! Слуги царя брехні при владі вже так розпоясалися, що гніву народного не бояться. Що вони для нашої молоді зробили? Прирекли на вимирання націю, бо залишили молодь без перспективи! Будемо їх далі терпіти - всі безславно вимрем!
Цитувати
 
 
+5 #1 Укр 14.04.2012 19:46
Надзвичайно актуальні праці! Якби ми вчились так, як треба!
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити