Це ж треба додуматися: забрати у матері – Русі-України ім’я і приписати дочці – Московії
Та й ще доньку назвати старшою матері. А старшого брата назвати молодшим. Де таке чувано в світі?
Від вас тільки "покорєнія". На щось інше ви не здатні. За вас холопи-раби зроблять: намалюють і напишуть. А вам би тільки воювати. Все війни, війни, війни. День і ніч - війни. З усіма ви воюєте. І гинете в ім’я царя, «чужого отєчєства» і всесвітньої брехні.

       “ВЛАСНИК” КРИМУ,
                  або
                                   Коротенька історія Московії

                                   Олег ЧОРНОГУЗ, письменник

"Когда я приехал в Коктебель, еще в Советском Союзе, здесь никто не говорил по-украински. Для меня ценность языка состоит в том, какие произведения были созданы на этом языке. Есть ли на украинском языке что-то, что хотя бы близко походило на Пушкина, Достоевского, Толстого и Чехова? „...РИА Крым
                                                                       Андрєй Дементьєв, московський окупант,  
                                                                       за покликанням ще й художник із Криму


    Ти, московіте, у своєму інтерв’ю німецькій газеті, дорікаєш нам, українцям, що українською не створили нічого подібного до Пушкіна у світі. А поставимо питання навпаки: а що такого створили самі московіти? Не Пушкіни, не Лермонтови, не Герцени, не Чернишевські, не Гоголі, не Чехови-Чохи, не Маяковські-Яремчуки, не Ахматови-Горенки, не Євтушенки? Що? Саме так. Де ти поміж цим імен, як і поміж сотень і тисяч інших бачиш корінного московіта за походженням? Московіта-загарбника, московіта-убивцю, московіта-крадія! Ти навіть назву вкрав, як нині Крим, у її законних власників – русичів-українців!!! За своє чотирьохсотрічне панування над Україною ти видав понад 200 указів про заборону української мови, тисячі указів і наказів про ліквідацію  оригінальних українських літописів, книжок, поспалював стародруки, архіви. Білоруські ченці під московським наглядом сиділи при свічках і переписували під кожного чергового московського князі і царка наші літописи, наші поеми, правду нашої Української землі. Історію русичів-українців. Ти залишав собі і світу тільки нібито спалені у Москві оригінали. А от їхні копії ти витягував, як печену картоплю, з московського вогнища. Як же воно так вийшло, що ти копії врятував, а оригінали у Москві спалив? Га????!!!! Чи  тільки у твоїх московських руках рукописи, як оригінали, горять?
   Ти пером жандарма Валуєва писав, що “не було, нема і не буде” у світі української мови.  Що ж ти тепер хочеш прочитати українською мовою, почути? Ти хоч ставив, художнику, перед собою чесне питання, як у такій тюрмі народів, в імперії зла, в тьмі несусвітної брехні і дикої асиміляції, вижив український народ, зберіг ту мову. А ще сміявся і співав. А таки вижив і створив. Ти помилився, заявивши німцям, які вам писали історію, що нічого видатного українською не створено. Брешеш, людолове. Світ заговорив і заспівав.
 Заспівав і зберіг гордий русич-українець мову, що прийшла із віків. Тисячолітніх віків. У пісні, у слові, у жарті. Саме по піснях великий українець Микола Гоголь, що на весь світ прославив Русь-Україну своїм “Тарасом Бульбою”, як і українську ніч українськими оповіданнями, мріяв написати за українськими тисячолітніми піснями історію Русі-України. Не дали, судячи з усього, трубецькіє отруїли. Бо чого б ото він у труні після смерті перевертався. Хіба що від вашої жорстокості.

     Московський вчений Єгор Классен (звісно, німецького походження,) писав, що українській гаївці, або веснянці, -
      “А ми просо сіяли,
       Ой, дід-ладо, сіяли, сіяли...”
, - не менше двох з половиною тисяч років.
Де ти, “власнику Криму”, знайдеш таку древню мову такого древнього народу, книжки якої спалювали усі твої московські князі, царі, імператори, починаючи з князя Олексія Михайловича, з яким Богдан-Зіновій Хмельницький мав необережність укласти “братній союз”, і ми за його помилку досі платимо. Не Європою. А дикою Азією! І цього разу, як і в “Твоєму Криму”, А. Дємєнтьєв, і вашому “русскаму міру на Данбасє”, де ви вже “по-братньому” знищили понад десять тисяч мирних жителів. А поміж них - діти, мами, юнаки, юнки, бабусі, дідусі, не кажучи про захисників рідної України.
Знищили, мабуть, трішки менше, аніж у Чечні, де кишки дітей із Беслану і Семашок висіли гірляндами на деревах від ваших “Градів” та “Піонів”. Як кров лилась рікою у московському Норд-Ості, де ви, московіти, приспаним газом 16-тирічним чеченкам усаджували у скроню на вічну пам’ять московський автограф - кожній по кулі. А то й по дві. Провели так звану «чистку». По-московськи. Без  європейського міжнародного суду, а виключно у своєму московському стилі – розстріляти без суду і слідства. Тобі, А. Дементьєв, не соромно після цього всього називатися “русскім”?

   Згадати тобі ще Грузію, Придністров’я, де крові й крові. Чи може від Донбасу перейти ще й до Сирії? Що там ти загубив “власнику Криму”? Що там загубили варвари усіх сторіч з дня народження золотої орди до сьогоднішнього кривавого дня? Що вам ще треба від народів - сусідів і не від сусідів? Вам мало жертв, вам мало крові, якою ви упиваєтеся, як упирі, як московіт «Бояришником»?! І ти, московіте, гордишся перед європейцями, що ти живеш як окупант на землі депортованого народу з сонячного краю, якого ти виселив у вічні мерзлоти Сибіру. Чи не мерзота ти?!
    Ти розповідаєш довірливому німцю московські казочки. Ти стверджуєш, що українською мовою нічого у світі не створено! А я тобі скажу так, що українці  навіть поневолені жорстокою Москвою, нею ж гноблені - перегноблені створили таке, що ні один московіт (саме московіт, а не Гоголь і не Герцен, не Лермонтов і, не Тургенєв, не  Аксаков, і не Достоєвський, не Паустовський, і не Маяковський) не досяг такого. І уяви собі, що створили. Створили таке, що вам і не снилося. І на українській мові. Це український народ, а не московський, подарував світові великого Пророка-борця, який закликав усі поневолені народи світу «кайдани порвати» і стати вільними, якими їх сотворив Бог. Це Тарас Шевченко. Це йому найбільше нині пам’ятників у світі. Може, ти цього не знаєш. Тепер знатимеш і не патякатимеш зі своєї куцою майстерні а ля художника.

     А ще мій земляк Микола Леонтович. Саме українською мовою написано його безсмертний «Щедрик». Чи знаєш ти, “власнику Криму”, що ця українська різдвяна щедрівка - найвідоміша нині в усьому світі?! Вона десятки разів, починаючи з 1921 року, звучала в американських фільмах. Carol of the bells - так вона називається англійською. Саме цей український шедевр облетів усю планету, всі континенти. У якого народу можна знайти таку щедрівку, що чи не на всіх мовах світу і на всіх континентах лунала як український безсмертний «Щедрик». І це, перебуваючи під гнітом, перед забороною всього українського. І це упродовж 360 років «вічної дружби». Насправді - каторги, голодоморів та розстрілів.
      Може б, планету облетів ще не один «Щедрик» Миколи Леонтовича, якби москаль не  переночував у Леонтовичів у хаті, а вранці за українську гостинність і довірливість не всадив молодому композитору в живіт кулю, щоб його українське слово, як і його українська пісня, більше ніколи не лунали ні на рідній Вінниччині, ні в усьому світі. А скільки б іще цей геній створив, аби москаль не обірвав йому життя. І після цього московського варварства ти від українців вимагаєш шедеврів!

      Наприкінці ХХ століття впливове європейське міжнародне журі визначило 10 найкращих фільмів усіх часів та народів. Єдиною німою стрічкою, що увійшла до цієї десятки, була "Земля" українського режисера і сценариста Олександра Довженка.
І от, розписуючись у своєму дилетанстві, ти, “власнику Криму”, не соромишся оббріхувати українців на українській землі перед німцем, який тобі написав історію. Твоя Ахейська чи Санкт-Петербурзька (навіть назва запозичена) Катерина ІІ, справжнє ім’я якої і не вимовиш і не запам’ятаєш - Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург - видала наказ, у якому зазначила і наголосила, що першочерговим нашим імперським завданням є знищити українську мову. Другим - доручити німцю Міллеру написати московітам їхню історію, висмоктавши її з німецького пальця. Третім указом – одружувати неосвічених московітів на освічених козачках, а козацьким старшинам з європейською освітою радити брати в дружини московок і за це надавати дворянство, щоб темні і затуркані московіти “у ліс не дивилися”. В іншому випадку нам не асимілювати українців, не зробити їх своїми холопами. Бо я вивчила цей бунтівний, вільнолюбний народ, - заявляла німецько-московська імператриця, - він швидко розвалить імперію.
 Яких тільки ще іноземних правителів мала Московія, починаючи від хана Батия? Від татарина до німця! А скільки поневолених геніїв - московських прозаїків, поетів, композиторів підгребла під себе Москва?

   Після Полтавської битви ще й прихопила в українців русинсько-українську назву. Замість Московії почала називатися раптом Росією? З якого дива? Історію княжої Русі – Києва, її культуру, її досягнення, її церкву, її традиції, її перші в Європі вищі учбові заклади (Києво-Могилянська академія), її просвітителів, усе прибрала Московія. Підгребла. А тоді усе приписала... собі. Це ж треба додуматися: забрати у матері – Русі-України ім’я і приписати дочці – Московії. Та й ще доньку назвати старшою матері. А старшого брата назвати молодшим. Де таке чувано в світі? І ти, “власнику Криму”, тепер запевняєш світ, що ми “брати однієї групи крові”?! Ти запевняєш, що ми обоє виросли з дитсадка, з однієї пісочниці, а до цього – утрьох у колисці. За хабар прибрала верховенство Московії над Києвом, підсунувши 1686 року під рясу Вселенському патріарху Діонісію ІV-му 22 соболі і сто десять тисяч золотих, і стала сьогодні канонічною, а Київський патріархат - “розкольницьким”, бо не хотів ходити під твоїм московським скіпетром. Ні, голубе сизий, так у природі не буває, щоб старший став раптом молодшим молодшого. Хіба тільки на язику Лаврова, Путіна і тебе, зомбованого, московським ящиком і з твоєю московською “правдою”, яку всі у світі називають своїм іменем - брехнею. Як може лежати в одній колисці і гойдатися дядько Київ у тисячу з лишнім літ від народження і однорічна сестричка Москва? Ще без мови і навіть дитячих пісеньок, колядок, веснянок, гаївок. Адже всі вони українські (та й, мабуть, і єдині у світі) і їм тисячі років, як діду Києву?

      Чи імперії все дозволено?! Як тобі, «власнику Криму», не соромно казати німцю, що «Крим твій». Дякуючи кому? «Русскаму міру», який уже не на багнетах, а на ракетах той «мір» приніс і в Донбас - Україну, і в Сирію, а завтра принесе і в Гватемалу, Нову Гвінею. Куди вас, московітів, а заразом і окупованих молодих кримчан, Кремль збирається найближчим часом послати? Де ще планується принесення московської «культури» на  кінчику багнетів і ракет? Як свого часу приносив уже на тих кінчиках московський жандармський полковник Муравйов у древній Київ. Розстрілював діточок тільки за вишиту сорочечку, а всіх підряд і за... українську мову. А ти після цього хочеш українською мовою шедеврів, окупанте. Скільки ж ви тоді геніїв убили! А за всю історію «вічної дружби»? Тільки небо знає. Чи не саме тоді киянин Михайло Булгаков сказав про вас, московітів, побачивши ті муравйовські жахи, що ви «не народ, а скотина, хам, дика орда душогубів і злодіїв». Хіба це не так, як поглянути на Чечню, Грузію, Донбас? Хіба ми не про це чуємо від наших полонених, що перебували у московських катівнях Донецька і Луганська?! Це не український полон на ліжках київського госпіталю, куди  милосердні україночки приносять свіжі яблучка вбивцям українців, що влаштували сафарі на «укропів» у вигаданій Ахейською імператрицею із Санкт-Петербурзька Новоросії -московським грушникам Олександру Александрову і Євгену Єрофеєву.

   Чим же ти хвалишся «власнику краденого Криму»? Тим, що ти разом зі своїм жандармом і землячком із твого Санкт-Петербургу (яка істинно московська назва міста!) вкрав серед білого дня українсько-татарський Крим, порушивши всі світові меморандуми, конвенції, хартії, тільки тому, що для тебе всякі офіційні папірці - тільки папірці. Бо в тебе ні совісті, ні честі, ні верховенства права. Бо в тебе верховенство права тільки на кінчику багнета, а тепер - автомата Калашникова (система якого також украдена), «Буків» і «Градів» з «Піонами» і «Сірєнью». Які поетичні назви у московитських знарядь знищення людства!!! Як слова у Лаврова чи в Путіна, коли вони повертаються із загарбаних сакральних місць у рідну гавань - Московію. Із тих історичних місць, якими пишалися русичі-українці  кілька тисяч тому. Тоді, коли  Московії ще й в перспективі не існувало, а наші міста уже пишалися своєю культурою і цивілізацією. Київ у Х столітті міг зрівнятися з Афінами і Константинополем. У тому столітті, коли королеві київській Анні Париж здався… селом.

   Ти, А. Дементьєв із Санкт-Петербургу заявляєш на весь світ, як і твій землячок – полковник Путін, що Крим твій. Що ти його власник. Що українці в ньому щось не добудували і не упорядкували. Зокрема, Коктебель, який ти вкрав і тепер, не соромлячись, там живеш, у чужому домі, на чужій землі і безсоромно заявляєш, що не тільки Коктебель, а весь Крим твій як це типово для московіта-загарбника. Хіба українська притча про лапоть не про це? Пригадуєш, що трапилося, коли московіт попросився до русича-українця в хату. Переночував. Уранці прокинувся, дивиться, а над лежанкою його лапті сушаться (послужливий українець повісив ). От московіт і запитує в українця:
-    А чиї це лапті висять?
-    Твої, - відповідає русич-українець.
-    Мої?! - дивується московіт, а тоді додає. - Якщо лапті мої, то й «ісконно» московська хата моя. І став власником хати, як ти А. Дементьєв, «власник Криму».
       У 1954 році зять Хрущова - Олексій Аджубей, зустрівшись з тестем московітів, які з мішечками за плечима, поверталися у рідну Московію, запитав чому московіти тікають із Криму і почув відповідь:
 - Нікіта, а здєся картофєль нє родіт, капуста вянєт, табак ми сеять нє умєєм і нас блохі заєдают.
    На прохання Кремля, Російської РФСР, під тиском політбюро ЦК КПРС, особисто  Малінкова і Ворошилова, Україна погодилася врятувати зруйнований війною і вкрай занедбаний Російською РФСР Крим. Прийняла той півострів з повністю розваленою економікою, відсутнім депортованим народом - господарем свого краю, будучи сама зруйнована, як ні одна республіка СРСР, по якій прокотилися туди і назад - і гітлерівці, і сталінці, залишивши після себе суцільні руїни. «Лігши під Україну», кримчани не могли надякуватися українцям. Про це не вмовкала і московська преса тих часів. Тодішній секратр Кримського обкому партії тов. Полянський під час свого виступу навіть сльозу вдячності пустив, так щиро дякував українському народу, які вивели Крим «в люди». Українці чимало чого добудували, попроводили, поорали, посіяли, посадили кукурудзу і  тютюн, розбивали виноградники і сади, викохували і настоювали вина, протягли найдовшу у світі тролейбусну лінію. 96 кілометрів. Від Сімферополя до Ялти. Провели воду із Дніпра, щоб Крим не став напівпустелею.
   А ти, «власнику Криму», сьогодні німцям заявляєш, що українці щось там тобі не добудували, щось там тобі не дотягли, щось там не відремонтували. Яка ницість. Яка невдячність. Яка дика несправедливість і всесвітнє нахабство московіта-завойовника із Санкт-Петербургу.

    Пригадуються і сімдесяті роки, коли і Севастополь начебто став українським. Принаймні за постачанням продуктів та інших товарів у це місто. Тоді у редакцію журналу «Перець» (я там працював) посипалися листи, наче рясний дощ з неба – із Таганрогу – «другої столиці України», загарбаної тією ж Москвою без оголошення війни Україні. Як нині Крим. Жителі Таганрогу, коли  дізналися, що в Севастополі з’явилася навіть копчена ковбаса, консерви тріски, бички в томатному соусі, хліб у необмеженій кількості і розчина кава продавалася не з-під прилавку після того, як Севастополь поставили на постачання з України, а не Москви, захотіли і собі повернутися у «рідну гавань». Гінці із Таганрога приїздили до Києва, запевняли, що там живуть переважно українці. Про це ще писав Лермонтов у романі «Герой нашого часу», що в Таганрозі всюди «малорусскій язик». Пам’ятаю імена гінців із Другої столиці України - Борис Мироненко та Юхим Вайзберг. Москва не відгукнулася ні одним листом на тисячі листів із Таганрогу.
       Я міг би багато чого б іще навести невігласу та шкода часу і паперу. Одне тільки скажу: не хвалися тим, що тобі не належить. Не московіт Пушкін, як і Толстой, як Чехов і Тургенєв... Олександр Пушкін, напівефіоп, а напівєврей, став основоположником нової  московської мови. У прозі – великий, але поневолений українець, Микола Гоголь. Але навіть не твій Пушкін, але тобою вихований, писав по-рабськи: „Смірісь, Кавказ!” та ще й лякав кавказців – «Ідьот Єрмолов». У той час, як ще один великий українець Шевченко закликав тих же кавказців: не миріться з неволею, а:
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

    А чим ти гордишся, «власнику Криму»? Злодійством. Всесвітньою і нечуваною крадіжкою на очах всього цивілізованого світу? Тим, що ти відібрав у корінного населення - кримських татар його рідну землю, оброблену у післявоєнні, голодні роки українцем для тебе? Дороби сам, окупанте, загарбнику. Та ще й з претензіями до того, у кого ти украв ту землю, той дім? Украв щось недобудоване, а «хохли» тобі не добудували. Чи може ти все це, художнику, виправдовуєш художніми полотнами, поемами своїх попередників, які малювали і закликали до покори поневолені народи? Чи не це засвідчує О.С.Грибоєдов у рядках “І покорєньє Крима”? Отже, Крим не твій. Ти його загарбав. Про це свідчить поема московського класика і не треба посилатися на Будапештський меморандум, де ти гарантував, злодію і брехливцю, нам, українцям, недоторканість наших кордонів. Чи не це стверджує і художнє полотно під назвою «Покорєніє Сібірі» Василя Суркова. Чи ви вже назву переробили, назвавши картину Сурикова «Добровільне приєднання Сибіру до Московії»?

 Якщо вірити московському класику, то виходить - не тільки Крим, а Сибір не твій! Чого ж ти в претензії нині до китайців, які хочуть забрати собі ці землі? І заберуть. Скажуть, що вони, а не ви, нащадки монголів. І свою напишуть історію. Без допомоги німців. Є ж у кого вчитися. Ви ж всесвітній приклад подали, як з міфів творити «правду». І німці вам створили. З татарином Карамзіним, до речі, нащадком кримськотатарського мурзи Кара-Мурзи. Самі ж не спроможні. Від вас тільки «покорєнія». На щось інше ви не здатні. За вас холопи-раби зроблять: намалюють і напишуть. А вам би тільки воювати. Чи в Сирії, чи в Гватемалі – без різниці. Солдат баби народять. Московські солдати - це московське добровільне м’ясо, а не майбутні генії. Тому й інородці вас і просвіщають. Свої до повноцінних літ дожити не можуть. Все війни, війни, війни. День і ніч - війни. З усіма ви воюєте. І гинете в ім’я царя, «чужого отєчєства» і всесвітньої брехні.

 А ти кажеш Пушкін. А ти знаєш, коли у 80-ті минулого сторіччя  у Вашингтоні поставили пам’ятник Тарасу Шевченку (а це чи не понад третю сотню пам’ятників у світі, де розривали кайдани поневолені народи від таких власників земель, як ти у Криму, починаючи від Анголи до Брунею де Салам), то постійний представник СРСР товариш Петровський (вважай – постійний представник Московії, що не мала у ті роки свого представництва в ООН) звернувся до українців (я при цьому був присутній як делегат 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від України), щоб допомогли поставити хоча би бюст О.С. Пушкіна у Таймс-сквері, на Мангеттені. Бо мовляв, (так Петровський заявляв) світ каже, що таких як Пушкін (великих для Росії) у світі десятки поетів - Байрон, Шіллер, Гете, Гейне, і їм числа нема. А от такий як Шевченко – це чи не єдиний у світі, якому стільки пам’ятників на землі. І, уяви собі, «власнику землі кримської», писав поезії - українською.

     Так, гордись, А.Дементьєв, перед німцем «своїм Кримом», який ти украв серед білого дня в іншого народу: поневоленого, депортованого, вигнаного з його, не твоєї землі. Сьогодні, а вчора твоя ДерждуПа, як у Московії її називають, зробила заяву. Ти гадаєш, у зв’язку з тим, що загарбали Крим і частину Донбасу, віддадуть українцям рівно стільки квадратних кілометрів, які прихопили у 1954 році, коли нав’язали Україні Крим, щоб вона його до пуття довела? Помиляєшся. Не бачити Україні тих земель, що прихопили на честь 300-річчя союзу між Хмельницьким Богданом і Олексієм Михайловичем. Ні слобожанського Білгорода, що входив у Харківську область, ні частин чорноземної зони. Навіть Таганрогу, що прихопили, як Стародуб (полк гетьмана Івана Скоропадського), ще набагато років раніше. Не повернуть, як і Кубань. Як би не так. Не на тих напав і не в тих совість і честь. Якраз навпаки - ще хочуть забрати іншу і більшу частину українських земель і міст? Ненаситні, Це що, Московія готується до Третьої світової, щоб, нарешті, побити рекорд Чингізхана - знищити 40 мільйонів населення сусідніх народів. В Україні вже стільки нема! За кордон від Московської імперії половина повтікала. То це розширення, мабуть, почнеться уже за рахунок Польщі, Німеччини, Фінляндії...  Чи за рахунок чиїх ще земель розширятися збираєтесь?

 Гордися окупанте. Гордись всесвітнім загарбництвом. І ще язиком своїм! Складеним у московську «соляночку» з усіх мов світу. В основі - з української, а все решта…Вся решта - від німця, француза, італійця, монголо-татарина: люстри, папа (замість тятя в наші сєті), суп, кошмар, ажіотаж (французькі), фонтан, меццо сопрано, ажіо (італійські), штабс-капітан (Stabskapitän), гауптвахта (німецькі), боцман, лоцман, фарватер, рея і мачта, як і триколірний московський прапор, здерті у голландців, решта – починаючи від ярлика до ямщика, від дєньга до кацапа («різник» з татарської), товару (худоби) та ура (смерть) - від тюрського, татаро-монгольського. А ще трішки від мордви, вепсів, нівхів, чукчів, мері і чуді і ні одного слов’янського племені.

  Отакий чудний московський народ. Є чим гордитися. Аби не колоніальні генії, то окрім балалайки і лаптів московіти нічого б свого не мали. Хоча останні предмети і ті не московські. Решта все крадене, запозичене. Все без права на авторську приналежність. Це єдиний у світі народ, що досі не знаєш хто він!!! Єдиний у світі. Будь - який представник будь –якого народу, скаже, що я француз, я турок, я німець, я українець... От тільки московіт каже я русскій. До чого ти русскій? До якого предмета –іменника? Чому ти єдиний в світі, московською кажучи, прілагатєльний (по-нашому - прикметниковий)?  Бо також, як землі, крадений (шило виходить крізь крадений мішок)!- У древніх русичів Києва украли назву Русь і стали «прилагатєльнимі» до Русі. Тому і русскіє. Бо ж  вичитали - Київ – мать… русскіх. От і московіти - русскіє. А куди поділися самоїди, канібали, що жили в хащах Московії. За Геродотом. Їх з’їв Петро Перший - реформатор. З’їв своїм указом від 1723 року. Він, батюшка, з московітів зробив «русскіх», а от нації так і не визначив. Отак, А. Дементьєв – «власник Криму», і водночас - окупант, і злодій і брехун. Це ж треба: один у трьох іпостасях!!! Дементьєв – просвітитель. Чи є ще щось більш цинічне, аніж заяви ось таких українофобів, загарбників, які нині живуть не на своїй землі, а на краденій. На землі, де відбувалися перші хрещення ще до Володимира Великого (за княгині Ольги та інших київських  князів), коли ще самої Москви і першої «ізбушки» не було у тодішній Московії, як і московської історії з казочок і міфів. Московії, яка 300 років з гаком років забороняла усім поневоленим народам на 1/6 загарбаної території планети розвиватися. Яка 300 з гаком років асимілювали усі народи і безжалісно їх знищувала.
Ось така правда. Не московська правда, а Всесвітня. Яка дикість, агресивність, кривава жорстокість московіта! Чи є ще такий немилосердний і брехливий народ на цій бідній і нещасній планеті, до якого сатана ще й московіта створив!

Олег Чорногуз, письменник.
для порталу "Воля народу"

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити