Олег Чорногуз: Там, де панує московський язик, там панує кривавий "русскій мір"
Всесвітньовідомий письменник звернувся з листом №5 до президента України.
Володимире Олександровичу, все-таки хочу, щоб Ви прочитали і цей мій лист до кінця і щось зрозуміли у державотворенні. Перш за все мали б, нарешті, усвідомити, що основа кожної держави - це її мова. Нема мови - нема нації, нема нації – нема держави. Це істина. Прочитайте, послухайте, якщо будете й надалі дивитися в очі чи в рота президента Московії путіна. Що він каже про російську мову. І він скаже: там, де московський язик, там його територія. Ці слова, певний, і школяреві зрозумілі. Там де закінчується московський язик, там закінчується їхня територія. Отже, планується завоювання України з тилу - через московську мову, яку сьогодні виставили на порядок денний. Так кому ваші разумкови служать, Володимире Олександровичу: Україні чи Москві?
Що Ви особисто хочете, коли під час Вашого правління починається те, що було уже на Майдані у роки Революції Гідності. Який маршрут Ви накреслили перед собою: промосковський чи проєвропейський? Куди Ви йдете: до Москви чи до Парижа? Ви ж мали б пам’ятати (як інтермедію у 95 кварталі): там, де панує московський язик, там панує кривавий «русскій мір». Ілюстрація для цього – кров і смерті, вдови, сироти, інвалідність, каліцтво, руїни і згарища Донбасу. Яку вам ще потрібно наочну ілюстрацію «русского міра»?! Можете подивитися картинки далеко невеселої Сирії чи Чечні, яка раптом захотіла стати знову колонією Московії, а не самостійною державою, як Ліхтенштейн чи Люксембург. Власне, господарем на своїй чеченській землі. А чим це кінчилося? Кривавими Семашками з кишками на вітті дерев і ручками та ніжками чеченських дітей на гілках чеченських дерев, на чеченській, а не московській землі. Ракетним обстрілом московських миротворців по учнях і вчителях Беслану. Контрольним розстрілом у скроню красуням-чеченкам у Норд-Ості. Без міжнародних судів і елементарної справедливості. Суцільна кров і невідворотна смерть. І як наслідок - зрадник свого народу, Кадиров із бляшанкою на грудях – позолоченою московською зірочкою; продажна шкура, що зійшла кров’ю на небосхилі Ічкерії. Ціна цій моторолівській консервній бляшанці на грудях Кадирова із золотим автоматом Калашникова (подарунок від путіна) обійшлась у тисячі смертей чеченського народу через цього зрадника, перевертня, яничара.

У день інавгурації новообраного президента Петра Порошенка, якого Ви так ненавидите за державотворення української нації і української України, я підійшов у київському Арсеналі до Вашого патрона Ігоря Коломойського і, привітавшись, мовив:
- Ігоре Валерійовичу, дозвольте Вам потиснути руку за той наказ по «Приватбанку», що зобов’язав усіх службовців банку на роботі розмовляти українською, державною, а не колоніальною мовою. Ігор Валерійович мені відповів:
- Олеже, давай я краще тобі розповім анекдот. Зустрів Рабинович Хаймовича і запитує: слухай Хаймович, що це ти перейшов на українську мову. Боїшся, що тебе вб’ють бандерівці?
Ні,- відповідає Хаймович.- Я боюсь, що мене, як російськомовного, захищатиме Путін.

Ваш «кишеньковий» Разумков - без почуття гумору. Під його черепну коробку потрапила бердичівська ідея: виділятися від черні і «погутаріть па-русскі». Тобто принести в Україну те, що «русскій мір» приніс у Ічкерію, Абхазю, Північну Осетію і на частину української землі Донбасу - окупацію. Саме з цієї, окупованої території, з мішками, торбами, кравчучками переходять бідні і нещасні «ощасливлені «руссскім міром» дорогі мені українці - жертви путінсько-кремлівської ідеології про «золоте життя» під прапором двоглавого мутанта й ідеології, яку путін закіптюжив іскандерами, буками, градами. Тепер нещасні й убогі донбасівці різного етнічного походження у чергах під пекучим сонцем, чи сорокаградусним морозом, у сніг і в дощ з московським «Градом» на їхні голови переходять кордон, щоб потрапити на землю колись рідної їм України, щоб у СВОЄЇ держави (поки вона існує), отримати нехай і невеличку копійку фінансової допомоги і гуманітарку.
«Русскій мір», який за Женевською конвенцією від серпня 1946 року мав би (відповідно до положення Конвенції) повністю відповідати за окуповане населення і годувати та одягати його, умиває від цієї Конвенції свої криваві руки, щоб зняти з себе місію окупанта і утвердити у світі брехню, що це «громадянська війна в Україні» і Московія до неї не має ніякого відношення. Українські шахтарі і комбайнери, переобладнавши трактори, комбайни і забійні шахтарські молотки на танки, міномети, бронетехніку воюють між собою. Це громадянська війна. «Русскіх там нєт і нє било», як і «українского язика».

Я сьогодні пригадав себе 5-річним. На початку липня 1941 у моє село на Вінниччині увійшли фашисти, як подібні фашисти (тільки з іншим «язиком») увійшли в Крим у 2014-му (які цифри! Як усе повторюється в історії – 14-й та 41-й!) році і почали прикладами автоматів збивати символіку радянського союзу (була колись і така імперія, її ще називали у світі - Імперія Зла, тепер вона називається Ерефія) і закопувати в землю чи спалювали на вогні. Мені тоді виповнилося 5 років, і я це добре запам’ятав, як замість українських назв моїх вулиць у той рік вивісили їх назви, написані латинкою, і називалися вони - Straße (штрассе).

У 1943-му році мені виповнилося 9 років і в моє наше село увійшли червоноармійці. Їхні комісари у перший день (у перший день!!!) наказали прикладами своїх автоматів позбивати всю фашистську символіку. Так за день народилася нова держава: замість Третього Рейху – СРСР. Третій Рим!!!

До чого я це веду?! У нас надворі сьогодні 30-те літо Незалежності, а ще досі на вулицях моєї Калинівки висять таблички імені Фелікса Дзержинського, Леніна та інших вождів світового пролетаріату. Колишній зек Вадим Рабінович (за другим ізраїльським паспортом - Давід Рабіновіч) примушує мене, господаря моєї землі України, розмовляти мовою колишнього зека, мовою його колишніх тюремних начальників, ніби у нас уже «русскій мір» на чолі з московським квіслінгом Медведчуком та іншими перевертнями типу шуфричів та деркачів із шаріями-скачками, юріямикотами.

Кожна колонія на початку свого державотворення - двомовна. У перші роки після розірваних колоніальних пут. Уся Африка, Індія - двомовні. На рівні населення. Але держави одномовні. Усі вони відродили свої національні мови і на 2-й рік свого існування, ставши державою, забули що таке колоніальна мова. Вона ще існує на «язиці» вчорашніх рабів, але в серці, і в усіх установах тієї чи іншої новоутвореної держави, живе і процвітає та збагачується неологізмами, техніцизмами рідна мова, яка була заборонена сотні років, як і українська, починаючи з 1627 року, коли запалала українська книжка (як згодом за гітлерівців, у Німеччині, книжка іншої ідеології - не фашистської). Так було і в Україні за попередника московського князя Олексія Михайловича з українськими трактатами, підручниками, філософськими книжками, граматиками. А вже після 1654-го (за  Богдана-Богданочка) Москва видала понад 16 Московсько-жандармських указів під девізом: «Украинского язика нєт, нє било і нє будєт». Московська Імператриця Катерина ІІ першим своїм наказом порадила своєму оберпрокурору знищити українську мову, а другим – активніше видавати заміж неосвічених московіток за представників освіченої (часто з європейською освітою і культурою та  знаннями) козацької старшини. Надавати їм ранги московського дворянства, аби вони в ліс не дивилися і в бік Запорозької Січі, яку вона і зруйнувала у 1774-75 роках до «основанья», а потім - після скаженого Петра І-го - утверджувала засновану ним імперію, помінявши рідну назву держави - Московія і назву московського народу на РОСІЯ, а її населення – на прикметникових - русскіх.

Українські книжки (8 відсотків від  російськомовних) фактично палять і сьогодні, як палили 400 років тому. Я не можу собі уявити, якби не українські пісня, яку Лев Толстой ставив вище італійської, на перше місце, то ніяка б нація не вижила, асимілювалася б. Невже новоявлені нувориші типу разумкових-єрмаків, що «підкоряли свого часу Сибір і Крим» (за точним означенням Василя Сурікова і Олександра Грибоєдова – «и покоренья Крима» - «Горе от ума») сьогодні як представники 5-ї колони чи її вожді хочуть знищити українську мову і цього разу. Бо і книжки і українське слово палять і нині, на 30-му році Незалежності. Чи не на кожному телеканалі. Навіть на «Прямому», де засіли московські непрошені гості типу Ганопольського, а перед ним - Кисельови, що сіяли «вічне московське», як і вульгаризми. Особливо ті, що з «Еха Москви» перенесли в Україну «Ехо України». Зокрема, гаспадін Ганопольський, а разом із назвою - і московську культуру у своїх вульгарних висловах малоосвіченого, але нахабного до безмежжя екс-московіта, народженого у Львові..

Палять і палили її, мову, і на Вашому 95-му кварталі, В.О., висміюючи. Тоді Ви були клоуном, і це можна було списати на гумор. Хоч дуже гіркий та аморальний. Я на Ваші кварталівські витівки писав не один фейлетон, де доводив, що ні з якої мови сміятися не можна. Що у перекладі на іншу мову можуть вийти вульгарні словосполучення, які є в усіх світових мовах. Не виняток і у «великокому та могутньому». Наприклад, Ви перекладаєте, якщо знаєте трішки українську мову, (а судячи з того, як Ви розмовляєте, то ви не знаєте ні однієї мови із трьох, якими ви нібито володієте: ні російської, ні української, ні англійської - з української на московську: я юшку їв. Тепер, В.О., перекладіть, будь ласка, цю фразу з української на московську. «Юшка» московською УХА…І Ви отримаєте відповідь на ту дію, яка так вплинула на Вашу нову посаду, коли Ви залишили шоуменство, блюзнірство 95-го кварталу, обійнявши в українській, а не московській чи промосковській державі таку високу посаду.

І наостанок хочу Вас запитати, як в Одесі відповідають замість відповіді запитанням на запитання: усі держави звільнені від політичних вериг (каторги, колоніальних ланцюгів, єгипетських мук) з першого дня отримання чи звільнення від колоніального рабства перш за все утверджують рідну символіку рідної держави і рідного народу відповідно до її рідної історії. Того ж дня приймають закон про державність рідної мови, і до цих питань ніколи не повертаються, щоб не освіжати ностальгію у яничар про рабство, квіслінгів тягу до державних посад у вчорашній, колоніальній обгортці, а у самих колонізаторів - мрію про нове панування у нашій державі, перетворивши її знову на колонію. І якщо таке відбувається, В.О., то довірена Вам українським народом держава розривається на шматки: на Схід і Захід, на Північ і Південь. А наслідок, В.О.: такою державою правити просто неможливо. У такій державі постійно вибухатимуть Майдани, литиметься кров, руйнуватиметься фундамент державності, закладений у День Незалежності. Це ж усе так просто. Як кажуть американці, ми не настільки геніальні, щоб творити прості речі.
А ми на чолі з нашими «державникамии» творимо чортій що уже протягом 30 років суверенності України. У день народження наймогутнішої країни світу - США, засів сенат і поміж трьох нинішніх ООНівських мов вибрав одну - англійську. Перемігши одним голосом німецьку та французьку. І ось уже понад 200 років у США питання мови не стоїть, бо це фундамент кожної  держави. Порушувати закон про Державність мови, - це означає зруйнувати ДЕРЖАВУ!!! Що сьогодні намагається зробити Разумков під Вашим не державним керівництвом.
Якщо це так, то хочеться Вас запитати: куди Ви йдете, Володимире Олександровичу, і з чим у руках? Зі знанням своєї історії, своєї мови, державності. Чи з ломами і кирками в руках та московськими прикладами автомата Калашникова: на будівництво чужої держави, і на руйнування  своєї? Визначитсь. В іншому випадку Ви втратите крісло, українці - державу, а «руссскій мір» анексує всю Україну, бо за імператора Путіна там, де «руссскій язик», там «русскій мір». А «руссскій мір» - це завжди кров, це завжди руїни, це завжди тюрми, це завжди катування, це завжди розстріли, це завжди ГУЛАГи. Це завжди зло. Всепланетарне зло нащадків Золотої Орди.

РС. І останнє, В.О. Дайте народу українському відповідь на таке запитання: український народ на цій планеті один-єдиний народ, який не має право на свою мову у своїй державі? Чи ще десь є інший такий народ, який ненавидить рідну мову, а користується іншою мовою іншої держави. Ви скажете: такий народ є. Білоруський. Дуже шкода. До сліз шкода, до болю в серці і в душі. А гарний же народ, добрий. Але, фактично, бездержавний. ЖАЛЬ!!! Асимілюється і щезне. Планета збідніє.

Олег Чорногуз, письменник, громадський діяч

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити