Олег Чорногуз, письменник: САНКЦІЯМИ ПО... ЛОПАТІ! (фейлетон) 
Заблудлі російські туристи-терористи у лісах замість грибів збирають людські голови.
Американці наївні. Американці, мов діти. Днями чи місяцями щось там їм не сподобалося в колишній Московії. Нібито (на їхній погляд) сучасні московіти ведуть себе як 500 років тому, наче дикуни. Канібали. Варвари. Ще й сунуть свого озброєного до зубів носа - куди треба і не треба.
Ну, та й що? Вони ж, московіти, все це з любові до інших сусідніх і не сусідніх народів. Миролюбно. До всіх з відкритою душею. Буває, щоправда, з автоматом Калашникова на грудях. Так і це для них нормально. Мало кого в чужому лісі чи в горах зустрінеш. А  московіти переважно, як альпіністи, чи слідопити: по горах і лісах частіше блудять, ніж звірі у тих місцях. У лісах і горах різних країн. Така уже в них натура, що стала другою звичкою. Природжені туристи. Кожному своє. У кожного свій характер, своя ментальність.

Чому тут дивуватися? Американці дивуються. Гніваються. Негарно. Дуже негарно. У московітів місія така: наводити у світі світовий порядок. Те, що інколи нікого не питають, то нічого. У них є виправдання. Не знають, у кого питати. А що там у світі підписали, так тоді як підписували і забули. Така пам’ять. Усі ж забувають. Не тільки московіти. То який може бути докір на їхню адресу щодо глобальних, міжнаціональних, міжнародних і які там ще є домовленості, угоди тощо. Забули, не звернули уваги. З ким не буває. А то, що інколи московіти поводяться, наче бурий ведмідь на чужій пасіці: все трощать, все ламають і не зважають на укуси мініатюрних і унікальних по своїй природі бджіл, так це для ведмедя нормальне явище. Він солодке любить. Московіт - чужу землю. Більш, ніж свою. У кожного своя любов і кохання. У ведмедя - до пасіки, у московіта - до народів світу. Американці чомусь не задоволені. Втручаються у внутрішнє життя Московії. Путін (у московітів сучасний цар-батюшка) якось не витримав і аж у Гамбург поїхав. Зустрітися там з американським президентом Трампом. Хотів домовитися і сказати:
-  Дональде, ти сам по собі, я сам по собі і давай ударимо після цього по народах і руках.
Але Трамп по-московськи Володі сказав:
-  Володя, нє харя шо...
Путін по-московськи відповів:
- Дональд! По-нашему - наоборот.
Трамп ніби погодився, не знаючи московської :
- Ти так вважаєш?
Путін на те по-своєму. Образно і під текстом:
-  Як у яблучко. Мішені.

 І на тому мирно розійшлися. І на тобі. Ні сіло, ні впало, американці по московітах ударили санкціями. Неначе інфарктом по всьому організму Московії. Ударили миролюбну в сучасному світі державу. Збожеволіти можна. Це в ніяку логіку, ні в розумну голову не вкладається. За що? Наймиролюбнішу країну планети, якщо вірити усім дипломатам, політологам, рупорам Кремля із московського агітпропу - покарати. Країну, котра ніколи за 500 років ні з ким не воювала, ні кого не захоплювала. За всі 53 війни, що вона вела кожних 7 років у своїй історії - весь час же оборонялася. І замітьте: не на своїй, а на чужій території. Захищалася, щоб не допустити підступного ворога-супостата до своєї. Що ж тут поганого? Після цього всі народи однієї шостої частини світу, пізнавши миролюбство московіта, наче цвяхи до магніту чіплялися і приєднувалися до миролюбної і дружньої Московії. І до того приєдналися, що з якихось нещасних 3-х мільйонів квадратних метрів на 1547 рік докотилися до 21 мільйона кв.км. Очко. Це очко Московії випало на 1914 рік. А тепер московіти глянули у своє казино і як побачили  цифру 17 098 246 км - над Кремлемзорі повискували зі своїх металевих оправ. Московіти на весь світ заявили: ”Унас украли мінімум  мільйонів 5 кв.км. ”ісконно московської землі”.
Після цього головний землемір Кремля наказав:

- Негайно зібрати всі наші землі до однієї купи. Московської! Щоби було, як у 1914 році і баста! Почніть із кримських татар, потім перекидайтеся на хохлів. Як пройдете хохлів - на пшеків! Тоді на бульбашів. А звідти до манергеймців, литовців і до Лівонії. Все зібрати. Мирним шляхом. Туристичними маршрутами. Одяг цивільний. Зелений, мов крони дерев  у літню пору.
   І московіти, переодягшись відповідно, знарядившись (тут було би краще слово – снарядившись, - ОЧ),  поїхали за накресленим царем – батюшкою старим, але цього разу виключно -  не терористичним, а туристичним маршрутом. Оскільки уже Московія своїх автомобілів не випускає, Путін-батюшка наказав сісти на танки і в ліс ... по гриби.    
   Почали вони шукати ті гриби по багатьох країнах світу і на усіх без винятку територіях сусідніх із Московією держав. Усе робилося, як у тій московській казці: ні словом сказати, ні пером описати. Ходять туристи по лісі, ходять. Бродять по лісі, бродять і в кошичок гриб до гриба, гриб до гриба. Як тільки кошичок наповнився, кришка нібито сама по собі піднялася. Московіти глянули. І, о, щастя! Як 500 років тому в чужих лісах: замість грибів у кошиках... - людські голови. Московіти за свою голову. На місці. Щоправда, не в кожного. Дехто був уже й без голови.
- Господи, заблудилися. Не наш ліс. А казали, що в Ростов їдемо по... гриби. Ще такого з нами не траплялося. Хіба що 500 років тому назад. Замість грибів у кошику - голови. Не просто голови, а скривавлені голови. Без рук і ніг, без тулуба і шиї, і кожна голова кровоточить і переляканими очима на московіта дивиться. Московіти назад.

- Не наш ліс. Треба доповісти царю-батюшці.
“Заблудлі туристи” телефонують.
-  Пєрвий, пєрвий, говоріт второй, - кричать московською в слухавку.
 - Второй, тєбя слушаєт пєрвий, - відповідають і їм московською.
 - У нас замість грибів у кошику - чужі голови.
- Так і тримати. Чим більше голів, тим більше нагород.
- А що з кров’ю робити?
- Зрошувати  рідну нам землю. Гриби краще родитимуть.
 І московські туристи прислухалися. Пішли й далі збирати гриби. Інколи траплялися так, що вони й свої голови втрачали. Але хто там їх лічив і хто на це з московітів звертав увагу. Казали просто: баби нам ще народять, і знов по гриби.
 Власне, не пішки. На танках. Але без компаса і карт, і весь час блудять. То в Афганістан заїдуть, то на територію Молдавії  перекинуться. То раптом опиняться, нібито в себе вдома, у рідній Чечні. Там двічі позбирають урожай і через гори - на Грузію. І всюди там ті дивовижні гриби збирають. Тепер туристи випадково забрели в... Україну. Тут зустріли комбайнерів і шахтарів. Із квітами і сіллю. Московіти їм кажуть:
-          Може, ви повилазите зі своїх комбайнів та зі своїх шахтарських копанок і пересядете на сучасні московські танки?! Трохи покатаєтесь. Трохи для розваги постріляєте. Під териконами. Особливо під кущами глоду і терену трішки грибів позбираєте. Не задаром. За гроші.
Комбайнери і шахтарі погодилися. А чому ото не покататися ще й на танках. У житті одноманітність набридає. От і пересіли. По-московськи кажучи - для “разнообразія”.
 Оце раптом дізналися, що це “разнообразіє” виявилося “безобразієм”. Замість грибів і в них у кошиках - живі голови. Ще й кровоточать. Вони з танків. Хто в ліс, хто під терикони. Зновунещасним “московським туристам” довелося сідниці до мозолів у танках  натирати. І знову по лісах, і по горах. Та все у чужій стороні. Мирні ж люди. Цивілізовані. Туристи. Збирають не землі, а  гриби. А тут Трамп санкціями по них! За що? Батюшка  Путін дивується, головний “правдолюб Московії”-  Лавров - дивується, рупор Кремля Ве.Соловйов дивується. Усі політологи Московії дивуються. Навіть 86 відсотків самих московітів дивуються і один одного запитують:
 - За що?
 А й справді за що?!. Отаку наймиролюбнішу країну світу - і санкціями. Санкціями за те, що ця країна ніколи і ні на кого ні разу у своєму житті не нападала. До усіх з любов’ю, миром і ...братніми обіймами. І раптом така безпідставна американська невдячність. І де та Америка? І де та Московія? Через моря-океани. Яке їй, Америці, здавалося б до цього діло. А втручається. Безцеремонно, цинічно. У Московії таких слів і не чули. Ніколи не вживали. Мирна ж держава. Найсмирніша. Найтолерантніша. Такої годі у світі шукати. Одна-єдина. До неї просто самі народи вливаються, як вода у прірву з водоспаду. Варто тільки московіту розпростерти обійми, як вони просто, наче риба на нерест! Всі з любов’ю, без ненависті, і Московія взаємно до них. Також  із любов’ю, якщо вірити московіту. Так і пишуть. Ледь не на кожному паркані чужої хати: ”До вас з Любов’ю!”,  і підпис: Москва. Як тут втримаєшся? Як тут не упадеш в обійми? І всі, нібито як один, лізуть з любові до вірної і у віках не зрадливої Москви.
 А Московія ж не всесвіт Усіх не приймеш. Усіх не обігрієш. Але так же хочеться.

 А щодо санкцій. То Росії на це наплювати. Американці - наївні люди. Вони не на тих напали. Так нині усі політологи кажуть. Московські. Ми, мовляв, пекли на блясі і солідолі картоплю і далі пектимем. Випікали на шухлях (вид лопати) млинці по-московськи і далі випікатимем. Варили яйця вкруту у домнах і далі варитимем. Їли тульські пряники і далі їстимемо. Пили солодкий “Бояришник” і далі питимем. Закусювали рукавами фуфайки і далі закусюватимем.  Ми казали американцям:
 - Ось вам наше... московське. Викусіть. Ніякі санкції нам не страшні.
Так московіти нині і вирішили. Але пішли ще й далі, ніж туристи, що заблудилися. Москва сама американцям санкції оголосила: віднині американський долар - вважати папірцем і прирівняти до туалетного паперу. Пепсі-колу  і кока-колу поміняти на московський квас під назвою “Володя і Стас”. Гамбургери - на фаршировану рибу по-путінськи, піцу, хоч вона й не американська (але ж буржуазна) - на млинці смажені на... буржуйці. На зло буржуям. Рябчиків не вбивати, в Америку не поставляти, ананаси з території США під бульдозер. Дітям і сердечникам - не виживати. Вижити їх.
   І живуть. Виживають. З лопатою у руках. Про всяк випадок. Інколи на центральних каналах московського ТВ навіть посміхаються. От народ.. Могутній народ. Не те що американці. Дивні, прості і наївні, мов діти. А московіт з його позиченоюназвою “русскій” та його відкритою душею – це ж незбагненна широчінь. Іншого слова й не підбереш. Для такого народу. І розумом не доскочиш! Оце народ!
 
Олег Чорногуз, письменник, спеціально для порталу “ВН”

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити