Замах на остаточне вирішення «українського питання»
Удасться він чи ні — залежить від сили опору суспільства
Іван КАПСАМУН, «День»
65,1% українських громадян вважають, що мовне питання від Партії регіонів є передвиборчим кроком з метою підвищення популярності перед виборами. Такі останні соціологічні дані Центру ім. Разумкова. Четверта частина — 24,0% опитаних вважають, що це прояв турботи влади про потреби громадян. І ще трохи інформації. 43,6% респондентів виступають за те, щоб українська мова була єдиною державною і офіційною мовою; 25,0% — за те, щоб російській був наданий статус офіційної в деяких регіонах. 23,9% — за надання російській мові статусу другої державної поряд з українською. Ще 2,0% опитаних вважають, що російська мова має бути єдиною державною, а українська — офіційною. Лише 0,4% вважають, що російська має бути єдиною державною і офіційною в Україні.

Як бачимо, соціологія підказує — події в Раді (ухвалення всупереч нормам права і моралі мовного закону) — це нав’язування інтересів меншості більшості. Розповіді регіоналів про виконання своїх обіцянок можна сприймати, але безсумнівним є те, що це передвиборчий трюк. І добре, що 65% наших громадян це розуміють. Наразі регіонали роблять все, щоб змусити спікера парламенту Литвина підписати закон про мовну політику. Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов навіть пригрозив Литвину судом: «Гадаю, всі зі мною погодяться, що якщо більшість приймає рішення, то одна людина не може зупинити просування цього рішення. Інакше буде судова процедура», — сказав він.

Процедуру ухвалення законопроекту журналіст Віталій Портников назвав «варварством». «Я вважаю, що будь-які закони, котрі приймаються в обхід процедури, тим більше — принципові закони, які мають суспільний резонанс, — це закони, які, м’яко кажучи, не мають права на життя, — сказав вчора під час відеомосту «Москва — Київ» Віталій Портников. — Ми практично живемо в атмосфері безправ’я. Мені дуже важко уявити собі, щоб в Державній думі Російської Федерації ось так — в обхід регламенту, в обхід усіх норм, які передбачено для законодавчої діяльності, приймалися якісь рішення. Це — варварство. І я не вважаю, що українське суспільство має з цим варварством миритися».

Українське суспільство з цим не мириться. Щоправда, не масово. Біля Українського дому вчора тривали протести. Для когось це справді поклик душі, а для когось — можливість попіаритися. Здавалося б, питання мови стосується кожного українця, навіщо партійна символіка? Її вчора було багато і на різний смак. Хтось скаже — вибори. Так, але чим тоді опозиція відрізняється від влади, яка використовує мову як рекламу? Висновок: щирості не вистачає всім. «Із цим законом пограються до виборів і під час виборів, а після — будуть думати, що робити, — сказав під час відеомосту політолог Володимир Фесенко. — Закон не є збалансованим політичним документом». До речі, на вчорашній день свої голоси за «мову» відкликали 11 народних депутатів. Нагадаємо, під час скандального голосування у вівторок проголосувало 248 карток.

Який план у опозиції? Які подальші дії? «План — протести, — говорить один із організаторів, народний депутат Олесь Доній. — Тут різні політичні сили, кожен тягне ковдру на себе. Можливо, через фестиваль ми знайдемо рецепт єднання». Навряд чи за допомогою розваг можна об’єднати людей. Їм якраз у всій цій ситуації, коли вірити практично нікому, виявити себе найважче.
Останні події можна назвати замахом на вирішення «українського питання». Чи вдасться його «вирішити», залежить від сили опору українського народу. Чи має суспільство досить сил для цього? Якою має бути роль опозиції в ситуації, що склалася?

«НАЙМЕНШЕ, ЩО МОЖЕМО ЗРОБИТИ, — ЦЕ НЕ ПОДАВАТИ РУКИ...»
Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:
— Опозиція, відверто кажучи, розчарувала, оскільки навіть не було серйозних спроб щось зробити, і відмовки про те, що «ми не знали», «вчинили хитро супротивники», — це не виправдання. Адже нічого нового в тому немає, що Партія регіонів так чинить із першого свого дня у Верховній Раді. Що ж до того, як можна виправити ситуацію, то мені здається, опозиція тут не допоможе. Опозиція, як кажуть у селі, ялова. Інша річ, що іншої в нас немає, але констатую факт. Тому захистити мову, а відповідно — українське майбутнє України може тільки увесь народ. Я розумію, що не кожен може радикально діяти, а тому треба діяти по змозі. Найменше, що ми можемо зробити, — це не подавати руки всім представникам провладної зграї. З мене часто кепкують за цю ідею, тому що я вже давно з нею ношуся, але, як на мене, спочатку ця форма мала би бути дієвою. Адже кожен, кому не подасть руки один, другий, третій, восьмий, десятий і далі, мав би задуматися: «А чи правильно я роблю?». Більше, можливо, і не буде в нас таких спроб виправдовуватися, кажучи, що «ми не знали». Сьогодні конкретно від кожного українця залежить доля України. І ми повинні для цього робити все. У Конституції України записано, що для збереження конституційного ладу можна робити все.

«УСЕ ПЕРЕЙДЕ НА РІВЕНЬ ВНУТРІШНЬОГО ОПОРУ»
Віталій МАСНЕНКО, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:
— Мовний закон ухвалювали безвідповідальні політики, які переслідують свої вузькокланові особисті інтереси та приносять у жертву загальнодержавні інтереси, оскільки подібний закон фактично розколює Україну і закладає механізм розподілу держави на якісь частини. І йдеться не лише про мовні питання, а й про питання ідентичності, самоусвідомлення тощо. Це небезпечна річ. Навіть те, в який суто шахрайський спосіб із порушенням будь-яких регламентних моментів було ухвалено цей закон, засвідчує, що не все гаразд у нашому політикумі.
Якщо говорити про реакцію суспільства, то вона має бути адекватною в тому сенсі, що велика кількість людей почувають себе ображеними на особистому рівні, найбільш відчутному для кожного. І тут ні до чого влада чи опозиція, тут починає вмикатися інший механізм реакції. Тим паче, що, як показують події, опозиція теж якоюсь мірою грається в опонування цьому законові. Бо насправді ті кроки, що їх робила опозиція, на мою думку, не були такими, що могли б зупинити відповідні процеси. Вони радше нагадували гру в протистояння, таку собі зовнішню картинку. Насправді опозиція абсолютно не була готова протидіяти.

Гадаю, суспільство, незалежно від якихось політичних уподобань, реагує у своєрідний спосіб. Передусім реагує українська інтелігенція. Зокрема, відоме звернення викладачів Львівського університету до своїх колег з проханням протидіяти такій ганебній мовній політиці. І ця ініціатива знаходить підтримку. Принаймні, частина викладачів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького теж відреагувала й підтримала львівських колег. І цей процес триватиме.
Безвідповідальні політики від влади, які пішли на цей крок, розраховували, що зараз — сезон відпусток. Самі вони, мабуть, також збираються відпочивати після таких «плідних» зусиль на ниві українського державотворення. І сподіваються, що суспільство теж перебуває у стані релаксу та відпочинку. Цей суто технічний розрахунок якоюсь мірою має під собою підстави, оскільки справді суспільство перебуває в такому загальному стані. Значна частина людей більше стурбована проблемами реального виживання. Ті ж, хто має вищий і кращий достаток, можуть справді використовувати літню пору для того, щоб якось відпочити й оздоровитися. Тож масових виступів та якоїсь потужної реакції, може, й не буде спостерігатися, але це перейде на рівень внутрішнього опору. Тобто значна частина суспільства, незалежно від того, хто якою мовою послуговується в житті — українською, російською чи якоюсь іншою, — всі відчули себе приниженими та ображеними. І це ставлення до влади буде присутнє в нашому соціумі.

Крім того, політики, які в такий спосіб ухвалювали закон, розраховують бути обраними до нового складу Верховної Ради. І багато хто на цьому спекулює, розраховуючи на прихильність виборців Севастополя чи ще якихось регіонів, де цією ідеєю можна спекулювати в такий спосіб. Але цікаво, як відповідатимуть політики, які претендують на те, щоб бути обраними в центральних або західних областях. Так, ми бачимо на Черкащині цілу низку чинних депутатів, які претендують на наступне депутатство — Володимир Олійник, Богдан Губський і багато інших, які активно підтримали прийняття цього закону. Виборцям Черкащини цікаво буде почути мотиви подібних дій з боку депутатів, які розраховують на подальшу політичну кар’єру.
Що ж до опозиції, то ухвалення мовного закону для неї — політичний програш. Мають бути якісь адекватні кроки, бо просто не ходити в парламент і бойкотувати — це не вихід у цій ситуації, фактично це взагалі відсутність реакції. Мають бути дії в плані звернення до Конституційного Суду, хоча ми бачимо, що рішення цього органу досить часто бувають неадекватними тим функціям, які покладаються на нього, якісь інші кроки, апелювання до міжнародної громадськості. Опозиція має бути активною та виявляти державницьку позицію.

«Є ШАНС, ЩО ЦЕЙ ЗАКОН ДОПОМОЖЕ КОНСОЛІДУВАТИ ОПОЗИЦІЮ ТА УКРАЇНСЬКУ УКРАЇНУ»
Iгор ТОДОРОВ, професор. ВГО «Українська асоціація європейських студій», Донецьк:
— Безумовно, цей закон можна вважати таким замахом, як і Харківські угоди і багато чого іншого, що відбувається останнім часом у країні. Однак певен, що цього не вийде! «Мовний» закон і процедура його прийняття, точніше, відсутність такої процедури — реальний крок у напрямку подальшої маргіналізації держави.
Щодо реальної сили цього закону, то, як на мене, цей закон, як і подібні, має символічне значення. У реальній мовній ситуації нічого не зміниться, адже у нас і так скрізь засилля російської мови — у владі, на телебаченні, в пресі та Інтернеті. Проте сподіваюся, що цей закон консолідує все українське в Україні. 21-й рік точиться боротьба російської України (не російськомовної, бо вона значною мірою патріотична, що довело нещодавнє Євро-2012, а саме російської, яка вважає себе частиною «русскаго міра» і так і залишилася Малоросією) та української України — модерної, орієнтованої на органічне приєднання до європейської та євроатлантичної спільноти. Є шанс, що цей закон допоможе консолідувати опозицію та українську Україну для того, щоб країна нарешті відбулася фактично. І не варто опозиції шукати винних у своєму середовищі. Єдність потрібна, як ніколи. Я вірю в український народ, який укотре має довести кремлівським стратегам, що Україна — таки не Росія!
Існує думка про ймовірне непідписання Януковичем скандального закону, проте це майже неможливо. Хоча за логікою Президент, звісно, міг би не підписувати закону, що призвів до суспільного протистояння, до того ж, був ухвалений з порушеннями. Тоді він показав би себе миротворцем. Але це непідписання навряд чи відбудеться через фактичну відсутність логіки суспільного та політичного розвитку, яку маємо зараз.

«ПАРЛАМЕНТСЬКА БІЛЬШІСТЬ ЧИНИТЬ МАСОВЕ ПОЛІТИЧНЕ САМОГУБСТВО»
Святослав МОГИЛIВСЬКИЙ, політичний оглядач ТРК «ВТВ», Херсон:
— Мовне питання завжди було болючим для нас. На жаль, не всі належною мірою усвідомлюють гостроту моменту. Наше суспільство має досить сил для опору. Питання лише в тому, чи готова опозиція до того, аби очолити цей рух.
Суспільство досі перебуває у стані готовності до революційних перетворень. І вимагає завершення національно-демократичної буржуазної революції, яку розпочав Майдан ще 2004 року. Тоді сподівання більшості українців не справдилися, але суспільно-економічні вимоги часу залишилися і не були задоволені.
Сьогодні ми маємо змогу спостерігати, як парламентська більшість вчиняє масове політичне самогубство. Вони власними руками ведуть країну до політичної кризи. Парламентарі з так званої більшості навіть не очікували такої реакції на прийняття закону, який не стосується економічних або соціальних питань. Адже саме це значно більше цікавить суспільство.

Але мовний закон — та остання краплина, після якої стає зрозуміло: терпець урвався. Якщо Віктор Янукович зараз не зупиниться і підпише Закон, то він уже більше не буде Президентом усієї країни, навіть не буде Президентом більшості.
Для опозиції це також ключовий момент. Занадто довго вони просто спостерігали за всіма ганебними процесами, що відбувались у Верховній Раді. Якщо і зараз промовчать, то на цих парламентських виборах їм уже нічого буде робити. Результати сфальсифікують, як буде вигідно, а суспільство вже просто не повірить таким лідерам. Тож треба стояти до останнього в цьому принциповому питанні. Ідеться вже не лише про регіональні чи державні мови, а про подальшу долю України, про можливість демократичних перетворень у ній.

«МОВА — ЦЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПИТАННЯ»
Віталій КIЧКIРУК, член правління МО ВМГО «Фундація регіональних ініціатив», член громадської ради при Житомирській ОДА:
— Ми отримали закон не «Про засади державної мовної політики», а «Про право не знати українську мову». Очевидно, що цей витвір російських націоналістів має двояку результуючу дію на Україну: суспільно-політичну та економічну. Мова — це економічне питання: один і той самий фільм дешевше перекласти російською та показувати в українських кінотеатрах уже вживані фільмокопії, дешевше друкувати одну книжку на весь пострадянський простір, звичайно ж, «общєпанятною» мовою.
Цей закон не про культуру, а про те, що тепер українська мова стає «непотрібною» в навчальних закладах майже пів-України. А це означає, що випускники цих освітніх закладів не купуватимуть україномовного контенту. Цей закон — про те, що весь документообіг потрібно дублювати «мовами національних меншин», а це мільярди гривень нічим не забезпечених видатків. Отож, у сфері економіки ми бачимо фактичну «здачу» ринку інтелектуальної та культурної продукції росіянам.
У суспільно-політичному аспекті цей закон узаконює постколоніальну дійсність величезної частини України. Не варто забувати, що всі керівні посади в точках прийняття рішень займають люди, які «народилися в СРСР», а за відсутності механізму люстрації більшість із них є носіями колоніального менталітету. Ці люди плазуватимуть перед «старшим братом», догоджатимуть йому. Фактично це свідчитиме не про самостійний шлях розвитку регіонів, а мавпування з Росії.

У своїй масі народ не чинитиме опору, бо нині люд у нас зубожілий. Більшість шукає різних можливостей і засобів, щоб вижити, — і тут пан, який закріпачує, але при цьому дає їжу, виявляється доволі прийнятним правителем. Певна річ, будуть (і вже є) одинаки, які розуміють, до чого все це йде, — люди, які розуміють, що їх грабують і економічно, і духовно. Ці люди і стануть Опором.
Чи має суспільство досить сил для цього? Пам’ятаєте «Невідомого бунтаря», який зупинив на майдані Тяньаньмень колону танків у червні 1989-го? Відповідь напрошується сама по собі: сили є, просто їх потрібно вдало використовувати.

«Маємо те, що маємо». Ох, і чудовий копірайтер із Кравчука вийшов! Ми не маємо іншої опозиції, крім тієї, що є. Отож, необхідно примусити їх очиститися, підняти свою моральну планку до висоти найбільших моральних авторитетів. Цю спонуку має здійснювати суспільство шляхом постійного тиску на опозиціонерів, щоб вони розуміли: відступати далі немає куди, за владою Москва, і тому вони мають вести нас на цю, можливо, останню барикаду. Опозиціонерам повірять лише тоді, коли вони робитимуть те, у що вони самі справді віритимуть. Інакше не можна. Інакше — все брехня.

«ДОВГО СУСПІЛЬСТВО ЗАГНИВАТИ НЕ МОЖЕ»
Андрій ПАВЛИШИН, редактор Західної аналітичної групи, Львів:
— Рано чи пізно ці парламентарі будуть усунуті від влади і засуджені. Однак не можна з цим зволікати, адже упродовж 20 років ми тільки бавимося, а роки минають, шанси втрачаються, ми живемо в дедалі більш напруженому світі, де більшає зовнішніх та цивілізаційних загроз, і все це ігнорується заради жменьки багатіїв з перекрученими цінностями. На жаль, у ситуації з мовним питанням є велика проблема: опозиція у нас анемічна, я не бачу ні політичної сили, ні політичної програми, є хіба що кілька особистостей за рідкісним винятком. Найбільшою загрозою нашої держави є міліція та суди, успадковані від радянської влади. Це гігантська проблема для нашого суспільства, яке не має сил, щоб скинути це ярмо. Але я вірю в те, що ситуація зміниться, виникнуть певні зовнішні або внутрішні чинники, бо довго суспільство загнивати не може. Сьогодні мені страшенно прикро, бо я багато років займався культурою, перекладами, і спекуляція на мові — це все одно, що торгівля на панелі рідною матір’ю. Тут не йдеться про українську, російську, польську чи будь-яку іншу мову, адже мова — це щось настільки рідне, що здобувати на ній політичні бонуси — це останній різновид блюзнірства, який тільки може бути на цій землі. Я не пророк, але бажаю опозиції вирішити це «українське питання», бажаю людям консолідуватися, адже вони доведені в цій країні до крайньої межі. Найбільше я не хочу, аби ці події стали звичайною конфронтацією та протистоянням обманутих зусібіч людей, пересічних виборців, тих, хто не має всієї інформації на цю тему.

«ВЕРХОВНА РАДА ПІДІРВАЛА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ, ЩО Є МІЖ ЛЮДЬМИ З ІНШИМИ КУЛЬТУРАМИ, МОВАМИ»
Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:
— Те, що відбулося — це замах на конституційний лад України. Тут питання не лише української мови чи українства як такого — це питання реального порушення тих суспільних домовленостей, які існують у державі. Для того щоб ця держава існувала як цілісність, взаємовідносини між елітами мають бути якимось чином сформульовані, і, головне, щоб вони були паритетними між елітами і народом. Якщо говорити про те, чи готове суспільство — суспільство однозначно готове. Настрої в ньому вирують уже понад рік. Чи то соціальні, чи мовні питання — дуже багато. Питання вже в іншому — саме в опозиції як організаційній структурі. Чи здатна вона, чи має вона досить мотивації до того, щоб організувати спротив, а головне, не перетворити його просто на піар якихось політичних сил. Перетворити на інструмент досягнення вищих цілей, щоб суспільство отримало відповідь на запитання, які воно собі ставить. Адже суспільство не ставить собі питань про те, чи та, чи інша сила або політичне угруповання має прийти до влади. Воно ставить питання набагато ширше. До влади повинні прийти ті політики, які вирішать нагальні питання економіки і соціальні питання. І тепер, що дуже суттєво, це питання мови та культури. Бо навіть якщо цей законопроект буде, наприклад, зупинений, це може не змінити ситуації. Залишиться незадоволеною якась інша частина суспільства, яка воліла б, щоб російська мова домінувала хоча б на якихось територіях. І от зараз найбільша небезпека в тому, що зробила Верховна Рада — вона підірвала ці взаємозв’язки, що є між людьми з іншими культурами, мовами. В контексті зовнішньої інтеграції, а не внутрішньої. Це питання, які зараз дуже важливі, і якщо опозиція буде здатна дати на них відповідь, тоді вона буде дієвою. Якщо ж не дасть, то я переконаний, що суспільство сформує інші структури. Будуть інші лідери. Бо запит є величезним.

Якщо опозиція утворить єдиний координаційний центр, то це взагалі буде її велика перемога. А тут, на місцях, я можу говорити власне не тільки про Львів, а й ураховуючи райони, що це структури, де немає поділу. Всі сіли разом і домовилися. Виробили фактично єдину точку зору, єдину стратегію. Ніхто не каже, що я головний чи командир, бо маю більший рейтинг. Тобто тут, у регіоні, все цілком нормально.

«СИЛА ОПОРУ ЗРОСТАЄ ОДНОЧАСНО ЗІ ЗНИЖЕННЯМ РЕЙТИНГУ ВЛАДИ»
Валерій ДУДКО, політолог, Харків:
— Опозиція вже виявила свою роль як консолідуючого начала при вирішенні «українського питання». Що ж до сили опору, то вона зростає одночасно зі зниженням рейтингу влади, який вже зараз, за незалежними соціологічними оцінками, знизився втричі. Це свідчить про те, що ми йдемо не тим шляхом і не в той бік. Україна щосили й високими темпами прямує до режиму ізоляції, в якому перебуває Республіка Білорусь. Але відмінність між українцями та білорусами полягає в тому, що наш народ уже раз відчув смак свободи й тепер зможе повторити досвід опору й двічі, й тричі, й більше разів.

Підготували: Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Сергій СТУКАНОВ, Донецьк; Лариса ВИСЕЛКО, Херсон; Юлія ГУЗ, Житомир; Ельвіра МАТРОСОВА, Марта КОВАЛЬЧУК, Літня школа журналістики «Дня»-2012    

Інф. газети "День"

Коментарі

Download SocComments v1.3
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити