Можновладці просто й тупо піднімають ціни, бабло в студію!
БИТВА ЗА НАШІ ГАМАНЦІ: КВАРТПЛАТА, ТРАНСПОРТ, ТУАЛЕТИ… ДАЛІ СКРІЗЬ?
Як відомо, підвищення мінімальної заробітної плати (плюс обіцяне восени підвищення пенсій) викликало серед чиновників усіх мастей нездоровий ажіотаж.
Бо ж вони побачили шанс вичавити з корови, яку через цілковиту непродуктивність ведуть на бійню, ще трохи молока.
Одним із еталонних спічів можна вважати виступ заступника очільника КГГА Петра Пантелєєва, коли він обґрунтовував підвищення (удвічі!) квартплати в столиці. Коли чиновник, виправдовуючи від’ємний КПД київських ЖЕКів, заявив: «Два роки (керівники ЖЕКів – А.К.) нас просили скорегувати… Ми відмовляли, тому що є межі платоспроможності людей. Зараз ситуація більш-менш стабілізувалася, і ми змушені йти на такий крок, бо зобов'язані зберегти працездатність підприємств і їхніх працівників, яких уже й так не вистачає»… Було це, нагадаємо, 17 червня 2017 року.
Після цього кияни й гості столиці одержали ще й подорожчання проїзду в громадському транспорті ( як у приватному, так і в муніципальному).
І тепер ось нова радість – приведення до єдиної демократичної ціни відвідування громадських туалетів, які належать КП «Київводфонд».
Демократичність нововведення полягає в тому, що раніше, скажімо, мешканці Троєщини, яким пощастило знайти муніципальну вбиральню, платили дві гривні. А з громадян, які гуляли, припустімо, по Хрещатику, знімали за те ж задоволення вже вдвічі більше. Тепер же, незалежно від місця дислокації об'єкта, установлюється єдина ціна – 4 грн.
У те, що після нового нападу турботи про городян до муніципальних убиралень вишикуються черги, віриться слабенько. А в те, що стражденні почнуть шукати альтернативні варіанти в під'їздах, у підворіттях і в кущах, якраз навпаки. Тим більше, що традиції ці добре закріпилися у свідомості поколінь ще з часів СРСР. Де, як відомо, не було не тільки сексу, але й громадських туалетів у тій кількості, яка необхідна для нормального функціонування малих і великих населених пунктів у цивілізованому світі.
Але в азарті підвищення всіх і будь-яких цін один підводний камінь у питанні надання туалетних послуг таки ж загубили.
На сьогодні в Києві з населенням плюс-мінус три мільйони людей за комунальним підприємством значиться 86 стаціонарних сортирних точок. Із яких майже половина не працює.
А це 0,000015 туалета на одну людину. Не беручи до уваги гостей столиці. Тобто виходить, що при максимальному одноразовому запиті в один муніципальний туалет вишикується гіпотетична черга з 69 767 киян. Знову ж, незважаючи на гостей столиці.
Не кажучи вже й про те, що, за дивною чиновницькою логікою, громадські туалети в парках і скверах працюють тільки у весняно-літній період. Бо, як заявила директор КП «Київводфонд» Світлана Козловська, узимку в парках і скверах необхідності в туалетах немає… Що таки ж трохи суперечить істині. Бо ані восени, ані взимку кияни й гості столиці в сплячку не впадають. А, на подив чиновників, продовжують справно прогулюватися в парках і скверах. Без, що характерно, сезонної зміни фізіологічних потреб.
Але й там, де різниці між зимою й літом немає, теж не все добре. Та сама пані Козловська повідала, що в місцях «масового скупчення народу» цей самий народ забезпечений туалетними послугами десь на 22 %.
Чому туалетна проблема вирішена в європейських столицях — це питання до керівництва європейських столиць. Чому проблема не вирішується в столиці України — це питання до керівництва столиці України. Як і питання, для чого підвищувати ціну на послугу, яка практично не надається. Хоча питання підвищення цін, радше, риторичне.
Адже від подвійного підвищення квартплати виграли працівники непродуктивних і збиткових ЖЕКів. Оскільки Київ на Сінгапур допоки якось не перетворюється. Підвищення проїзду в транспорті не призвело до зміни вбогого автопарку й заміни вагонів метро, побудованих у СРСР у часи святкування сторіччя Леніна. Зате додало неконтрольованої готівки власникам «маршрутних таксі».
І, до речі, не виключено, що нівелювання муніципальних сортирних послуг автоматично накрутить ціну й на аналогічні послуги в недержавному секторі. Як це відбувається з тарифами в тих же «маршрутних таксі».
Наприклад, у відповідь на закид про 0, 000015 муніципального туалету на одного киянина можна заперечити, заявивши, що стражденних громадян зобов'язані безкоштовно пускати у свої туалети власники кафе, барів, ресторанів. Але, по-перше, цієї норми дотримуються далеко не всі. А по-друге, що повинен думати бізнесмен, який оплачує зі своєї кишені роботу прибиральниць, довідавшись, що відвідування муніципальної вбиральні коштує 4 гривні, а він має пускати всіх безкоштовно.
Але на сайті КГГА, де розміщена інформація про підвищення сортирних цін, киян і гостей столиці просто поставили перед фактом. Навіть не спробувавши написати яке-небудь звично-брехливе мотивування «З метою поліпшення якості обслуговування й розширення мережі муніципальних туалетів бла-бла-бла… ухвалене рішення бла-бла-бла»…
А просто й тупо – ціни підняті, бабло в студію…
Зрозуміло, що грошей багато не буває ніколи. Особливо бюджетних. Особливо в Україні. У зв'язку з чим згадується одна історія, яка сталася 1942-1944 роки тому в столиці Римської імперії місті Римі.
Тоді до імператора Веспасіана, який за сумісництвом очолював Римську міську адміністрацію, прийшов його син Тит, обурений, що тато-імператор у пошуках нових джерел поповнення бюджету запровадив податок на громадські туалети. Гай Светоній Транквілл описав це так: «Тит дорікав батьку, що й нужники він оподаткував; той узяв монету з першого прибутку, підніс до його носа й запитав, чи смердить вона. «Ні», — відповів Тит. «Але ж це гроші із сечі», — сказав Веспасіан»… Так і з’явився крилатий вислів «Aes non olet», що означає «Гроші не пахнуть»…
Правда, запроваджуючи податок, Веспасіан брав гроші не тільки за відвідування туалету. Оскільки сеча в Прадавньому Римі була не просто одним із відходів людської діяльності, а ще й предметом купівлі-продажу, бо використовувалася як засіб для прання одягу, чищення зубів і дублення шкіри.
До речі, частину грошей, отриманих від податку на туалети, Веспасіан інвестував у будівництво Амфітеатру Флавіїв, більш відомого сьогодні як Колізей…
Куди можуть піти кошти, отримані від підвищення цін на відвідування громадських туалетів у Києві, сьогодні сказати складно.
Принаймні, за виділення землі під будівництво чогось епохального Київрада поки не голосувала…
Андрій Капустін
Інф.: zrada.todayКоментарі
