Цей вірш Олег Чорногуз написав у 2009 році
15 квітня 2021 року знаменитому українському письменникові і поету виповнюється 85!
Чи хочуть москалі війни?  
Як відповідь на відомий вірш(пісню) Євгенія Євтушенка
"Хотят ли русские войны?”
"...ми несемо її (владу - ОЧ.) з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де ми її встановлюємо, повсякчасно підтримуємо її силою цих багнетів”.
                     Жандармський підполковник Муравйов.
Депутат Держдуми РФ Бабурін порадив Кремлю нанести превентивний атомний удар, якщо Україна знову не приєднається «добровільно» до Росії.
                                                                            З інтернету.
 "Как я мечтаю, что б русские солдаты омыли свои сапоги теплой водой Индийского океана и навсегда перешли на летнюю форму одежды...”
                    В.Жириновскій, "Бросок на юг”.  

"Старший брат” не може ані хвилини без війни і тепер збирається атомно ударити по "молодшому брату”, який по своїй дурості вступив до без’ядерного клубу, не залишивши за собою навіть тактичної зброї, щоб, як казала "Залізна леді” - Маргарет Тетчер: "поки у мене є атомна зброя, я спокійна за свою країну”.
Ці удари із уст бабуріних, жириновських, як стратегічні ракети, летять мало не щодня з московського ефіру в Україну. Вибухають вони то над Тузлою, то над Керченською протокою, то над Генічеськом (Херсонська область), то спалахують на усіх українських маяках, загарбаних «старшим братом» в чужій країні, вибухають в ефірі над Києвом, Одесою, Харковом, Донецьком і Львовом. Може, це українці, а не рогозіни, затуліни й інші офіційні особи вчора мало не щодня, заявляли: «Якщо Україна вступить в НАТО, ми проти неї застосуємо не тільки політичні, економічні, а й інші ефективні засоби».
 
«В течение часа будет зачищен Майдан. После того, как мы наведем порядок в Киеве, мы наведем его по всей стране», - заявив 18 лютого в ефірі телеканалу «Россия-24» відкритий агент Москви (на думку автора вірша) і за сумісництвом - народний депутат України Олег Царьов.

27 лютого 2014 року російський віце-адмірал Вітко зібрав у Севастополі всіх генералів і сказав: "Ми починаємо війну з Україною". Сьогодні "братня” Росія з одного боку, "освідчується в любові” до українців перед світом, а з іншого - тримає в рукаві бандитський ніж, щоб підступно ударити ним у спину "братньому” народу.
Росія мріє розв’язати з нами війну. Подібно до Адольфа Гітлера (перший випадок в історії людства, коли під час світової Олімпіади розпочалася війна - Друга Світова, Путін вирішив вирішив повторити "подвиг” Адольфа і на себе одягти гітлерівські лаври. Про кремлівські провокації в Криму, як "ескадрон смерті” на вулицях Києва.  
Інтернет у той час рясніє палаючими статтями й ненавистю до борців за свою незалежність і волю, яких Кремль і його агітпроп обзиває не інакше, як екстремістами, бандерівцями, печерними ультрас, фашистами тощо. Кремлівські бонзи уже мали б запам’ятати, що українці за своєю ментальністю не завойовники, українці за своєю ментальністю – будівничі.
Українці в 1922 році не обмінювали Крим на Таганрог і на інші чималі шматки землі в чорноземній зоні Курської, Воронізької та в інших областей, що межують з Росією, в обмін на чергове «вікно» до Азовського моря після пробитих (зрозуміло, багнетами) до чергового вікна «у Європу», а точніше - до Чорного моря. Не українці, а в українців згодом (після 1922 року) забрали Крим назад, забувши нам повернути Таганрог й інші українські території разом із чималим шматком Азовського моря. Не українці «добровільно приєднали» чи «подарували» самі собі вдруге у 1954 році Крим і за це ще раз віддали шматки своєї землі, зокрема, землі Слобожанщини, аж до Брянської області (Стародубський козачий полк Івана Скоропадського) і утворили з частини земель Харківщини Білгородську область (з більшістю етнічного українського населення), яку «добровільно приєднали» до... Росії. Тепер вони реалізували план повернення Криму в лоно Російської Федерації і виспівують при цьому стару імперську пісеньку-агітку Євгенія Євтушенка "Хотят ли русские войны?”. Я не поет, але я не стримався і, як сатирик, написав відповідь путінським  імпер-шовіністам. Ось вона ця відповідь:

Чи хочуть москалі війни?                          

Чи хочуть москалі війни?   
Звичайно, люди, бо вони
І дня не можуть без війни.

Найдивовижніша "страна” -
Для  них війна-це "мать родна”.

Народець цей від сатани,
Він дня не може без війни,
Вони неначе таргани...

Їм воювати, а чи красти
Це все одно, що коней пасти.

Вони, мов стадні барани
Посунуть дружньо на лани
І все зметуть, до ярини...

Відомо всім, що це орда,
Війна для них - це їх "страда”.

Такі московській сини.
Під себе все метуть  вони
Й всі сили кинуть для війни,

Москальський ген - це хан Батий:
- Де кінь ступив, той клапоть мій...

Щоб вдовольнилися вони,
Підуть на скелі й валуни
Усе згребуть, такі вони.
 
Для них війна – солодкий дим,
А дім чужий - це їхній дім.

Відомо всім, що і слони
Там народились, де вони,
Бо хочуть й Індію сини,

Та ще й Індійський океан
Загарбати (такий в них план).

Аби на гребені "волни”
Помити чоботи й "чолни”,
Штики від крові і штани.

Для них війна - це щось святе,
А мир і спокій - це не те.

Вже гори бачать і крізь сни
Готові в бій до свіжини...
В них не існує чужини.

Москаль, для всіх – чума і тля,
Де його слід - його земля.

Хоч атом кинь і зупини,
Та не зупиниш їх, вони,
Як тії  сучині сини

Ідуть вперед і напролом
Беруть чуже, кричать: "Мой дом!”

Пройдуть усе, а з-за спини
Удар ножем - такі вони,
Оці московські пацани.

На звичай, мову - наплювать
Їм би прибрати й панувать.

Стають не люди, а чини...
Усюди там, де є вони,
Там сльози, кров і без вини

Суди і розстріли, Сибір,
Концтабір, смерть, мені повір.

У тебе в хаті  ці сини!
Тепер  господарі вони,
Відпочивають від війни,

А завтра знову, далі в путь
У Грузію, в Чечню попруть.

Ані стида, ані вини,
Вони тупі, мов колуни -
Ні дня не можуть без війни.
 
Шматок, як в когось відколов,
Кричить: ”А завтра "на хахлов...”

Підемо в Крим - їм сняться сни,
Що вже навік в Криму вони.
В Херсоні теж, там кавуни.

Ці москалі - жахливий  сон.
Для них грабунок - це закон.
 
Згребуть під "водку” й деруни.
Ковбаси, м’ясо, колуни,
Чужі двори, чужі млини.

Як може хто цього не зна,
У них орда – уся "страна”.

Заполонять, мов табуни,
Залопотять, мов кажани
Безмежний простір. Ці сини.

Кругом нагидять й наплюють -
Така в крові московська суть.

Та ще й найбільші брехуни -
Московські сучії сини.
Ні дня не можуть без війни.

Москва - чума, земна печаль,
Це рак, це смерть - це все москаль.

А ви питали, чи вони,
Оці московськії сини,
Прожити можуть без війни.

Я так скажу – хіба свиня
Не підриває тин щодня?

Таких свиней не знав ще світ,
А щоб не рили - в рило дріт!
Інак - гаплик, ярмо і гніт!!!
   
Вірш написаний 11.09.2009 року (про що публікувалося в Інтернеті)
ОЛЕГ   ЧОРНОГУЗ

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити