Хитросплетіння умислу з невіглаством: Ліс, як народна комора, на середньовічному пограбуванні якої "заробляються" значні статки, приваблює вишколених мерзотників
Українське лісове господарство є частиною економіки держави, яку роз’їдає корупція.
Проблеми мають багаторічну історію та розрослися різноманітними зв’язками і залежностями. Значна прихованість галузі від публічного контролю лише ускладнює суспільне завдання.
Спроби громади оздоровити лісову галузь зіткнулися з рядом системних перепон, дві з яких вирізняються особливо.

Першою проблемою є тотальне НЕВІГЛАСТВО. Фахово говорити про ліс, про його «клятих» винищувачів береться буквально кожен. Звичайно, кожна українська «кухарка» має право протестувати проти «облисіння Карпат», але без банальних знань власна позиція окремих індивідуумів часто подібна на банальну заздрість – «надто вже багатіють, продаючи деревину за кордоном». А вникати: чому не багатіють на рекреаційному лісокористуванні чи поглибленій переробці деревини в Україні – це вже «вищі матерії», занадто дрібні деталі.

Про предметну розмову чи особистий приклад часто взагалі не йдеться. Відсутність елементарних знань, огульність, поєднана з рішучістю, змішує в купу охоронця і злодія, того хто вирощує і того хто нищить, паплюжить благородну професію лісівника; зводить ефект від праведного гніву до нуля. Чиновники «від лісу» легко зводять такий тиск нанівець. Поки пересічний «лісовий» активіст не знатиме системи рубок, поки, наприклад, не усвідомить очевидну шкідливість вибіркових санітарних рубок (тотального механізму розкрадання та винищення лісових ресурсів), їх відмінність від суцільних санітарних рубок, сподіватись на лад у галузі не доводиться. А це «матеріальна частина», яку просто треба опанувати.

Вибіркові рубки має право самостійно призначити кожен лісгосп, тож за умов швидкого спилювання і вивезення дерев, проконтролювати правомірність таких дій практично неможливо. Двійка «директор-лісничий» на «своїй» території може безмежно грабувати наші ліси, безкарно нищити національні багатства. Вирубуючи за таких умов кращі дерева, неодмінно пошкоджують усі здорові дерева в деревостані. То не грошові перекази - це тяженні колоди! Поширюються шкідники і хвороби, ліс хворіє і всихає. Такі рубки нічим не відрізняються від банального грабунку, грабунку при якому завдана шкода в десятки разів більша за вартість вкраденого.

Особливо кричущим невігластво проявляється, коли керівником галузі (по суті міністром), призначають колишнього прокурора чи юриста, який, очоливши галузь, через півроку лише розпочинає заочне навчання за спеціальністю. І це зовсім не перебільшення, на жаль - це наша українська реальність.

Окремо треба зазначити, що ліс, лісове господарство - це складна, тонка, надважлива система, яка у всьому цивілізованому світі потребує і отримує ґрунтовну фахову освіту! А добрим фахівцем може стати спеціаліст, що окрім добрих намірів та п’ятирічного спеціального навчання ще мав би отримати бодай якийсь практичний досвід.

Ліс став місцем, де порядній людині робити просто нічого!

Ліс, як народна комора, на пограбуванні якої «заробляються» значні статки, приваблює вишколених мерзотників-новаторів. Галузь практично «зачищена» від ентузіастів-фанатиків, які вже перетворилися у білих ворон. Відомий вислів Григорія Криницького (проректор Львівського лісотехнічного) «Ліс став місцем, де порядній людині робити просто нічого!» став вироком кадровій практиці, що домінує в лісовому господарстві вже два десятки років. Право грабувати ліс по-середньовічному передається брутальним продажем посад – посад лісничих, директорів лісгоспів, голів облуправлінь та ін. На жаль, така практика існує вже тривалий час. Що гірше, переможцем таких «торгів» стають переважно БІЛОКОМІРЦЕВІ МЕРЗОТНИКИ з «дахом», які переважно приходять із силових, «правоохоронних» структур та не мають жодної спеціальної чи бодай біологічної освіти. Останні роки змусили корупціонерів (що заробляють на «дилерстві» при продажу посад) маскуватися під громадських активістів; вони групуються нині у громадських радах вищого рівня. Певним успіхом є обмеження тотального збору готівки «на верх».  
До-речі, про всихання лісів. Після всихання ялинових лісів Карпат подібна проблема пошириться сосновими лісами Полісся. Це національна екологічна трагедія, яка не має виключно «рукотворної» причини. Ліси сохнуть не лише в Україні. Але ефективно обмежити біду, послабити фатальні наслідки всихання можна тимчасовою забороною (скажімо на 20 років) рубок головного користування в зонах, наближених до епіцентрів всихання. Навіщо вирубувати стиглий та здоровий буковий чи ялицевий ліс, що опинився серед всихаючої ялинової пустелі?! Це очевидно стримає кліматичні зміни! Це збереже суспільству лісові ресурси, обмежить криміналізацію лісозаготівель. А потрібно небагато – знання і бажання, потрібне окреме відповідальне рішення керівників галузі!

Роман Семчишин, інженер лісового господарства,
для порталу «Воля народу»

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити