Олег ЧОРНОГУЗ, для Волі народу

Сімферопольська газета «Кримський телеграфь» вирішила збагатити українську мову і навіть створила кілька неологізмів імені Марії Волконской - редактора цієї шовіністичної рептильки на Кримському півострові.  Звичайно, дуже не хочеться будь-кому в цьому насущному світі опускатися до такого примітивного рівня, як це опустилася еМ. Волконская у своїй рептильці. Слово „ газета” не пишу, бо воно також не московське, а італійське. По нашому - часопис. Те, що ця, з дозволу сказати, дама від примітивної філології розписалася в расовій ненависті - нам, українцям в Україні вже не звикати. Те, що вона підтвердила, що поводиться на нашій землі і в нашій державі, як окупант чи гість - і це не потребує доведення. 

Сімферопольська газета «Кримський телеграфь» вирішила збагатити  українську мову і навіть створила кілька неологізмів імені Марії Волконской - редактора цієї шовіністичної рептильки на Кримському півострові. Ось перли із цієї рептильки, яка своїм читачам подала ось такий російсько- український словничок: зажигалка - спалахуйка, акушерка - пупорізка, бабочка - залупівка, ліфт – міжповерховий дротохід, зеркало - пикогляд.
                            Із часопису «Крымский ТелеграфЪ» № 186 від 22 червня 2012 року.
 
    В українців ще з Київської Русі повелося, якщо (дозволю собі процитувати „Крымский телеграфь”) у голові в якоїсь особи загоряється „спалахуйка” чи загальмовується „залупівка”, то українці в цьому випадку кажуть: очевидно, перед цим я юшку їла. На „великом и могучем” ці слова звучатимуть більш ментально і в стилі московської мови: наверно, перед этим я уху ела”. Це до слова, про могутність московської мови. Можна, звичайно,  і ще уподібнившись до Марьї Волконской, навести інших кількох аналогічних перекладів з української на московську. Скажімо, два слова українською -  підпис справи - московською в устах Марьи Волконской це звучатиме поетичніше - подпись дела. Від себе  додам: це, вочевидь, Марья Волконская „ударила по газу” в редакції „Крымский телеграфь”, перед тим, як друкувати ту свою „залупівку”.
      Що ж до слів „ліфт” і „акушерка”, то малоосвіченій  мадам Волконській хотів би нагадати, що це такі самі  московські слова, як автор цієї репліки -  польський  ксьондз. Перше, ліфт слово – англійське. Буквально – "підіймати". Акушерка - французьке. Дослівно - "народжувати".
     Я вже не згадую слово „сравні”, яке чомусь в російській мові досі пишеться разом. Але я згадую (до відома, напівграмотної рептильки) свого викладача КДУ імені Т.Г. Шевченка з „русского языка” Василя Івановича Маслова. Він нас, студентів, запевняв, що в московській мові нема жодного московського слова. Все запозичене. В українській так само, але хоч із десяток є рідних слів й  українських зворотів та звернень. У московській однаково: люблю...Люблю  випіть, люблю бабу і люблю на унітазі посідєть. Все люблю. І „родіну” також, як і сидіння на унітазі.
      Коли в українській назви місяців зрозумілі й дитині -  травень, квітень, липень чи серпень, коли зацвітають квіти, чи зеленіє трава, чи духмяно пахне липа, і час жнив, то в Московії усе запозичене: від Юлія Цезаря до Октавіана Августа, які до Московії мають таке саме відношення, як папа (французьке) до московського „тятя”.
Прибежали в избу  дети.
Второпях зовут отца:
«Тятя! тятя! наши сети.
Притащили мертвеца”.
(О. С. Пушкін)
     „От татарских князей и мурз, в летописях прозваных мордовскими князьями, произошло столбовое дворянство,- все эти князья Енгалычевы,Тенишевы и Кугушевы…
  Це вже А.П. Платонов.
   
 Звичайно, дуже не хочеться будь-кому в цьому насущному світі опускатися до такого примітивного рівня, як це опустилася   еМ. Волконская у своїй рептильці. Слово „ газета” не пишу, бо воно також не московське, а італійське. По нашому - часопис. Те, що ця, з дозволу сказати, дама від примітивної філології розписалася в расовій ненависті - нам, українцям в Україні вже не звикати. Те, що вона підтвердила, що поводиться на нашій землі і в нашій державі, як окупант чи гість -  і це не потребує доведення. У державі, котра себе хоч трохи поважає, таку особу, безперечно, негайно позбавили б українського громадянства, не кажучи вже про перебування її на посаді. Це як мінімум. Як максимум - порушили б кримінальну справу за статтею 161 Кримінального кодексу України, де дуже чітко все прописано: за «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
 Хочу я побачити, як воно станеться насправді і чи в правовій державі ми живемо.
 Хотілося б і ще мадам Волконской нагадати про фінські риси московського народу, які не мають нічого спільного із слов’янством і тому, московіти (переважно угро-фіни й татаро-монголи) так вороже ставляться до українського. А, отже, до слов’янського. Наведу кілька рядків із лекцій професора Московського університету, історика Василя Ключевського. Ось ці слова: ”Вопрос о взаимодействии руси и чуди, о том, как оба племени, встретившись, подействовали друг на друга, что одно племя заимствовало у другого и что передало другому, принадлежит к числу любопытных и трудных вопросов нашей истории. Но так как этот процесс окончился поглощением одного из встретившихся племён другим, именно поглощением чуди русью, то для нас важна лишь одна сторона этого взаимодействия, т. е. влияние финнов на пришлую русь. В этом влиянии этнографический узел вопроса о происхождении великорусского племени, образовавшегося из смеси элементов славянского и финского с преобладанием первого. Это влияние проникало в русскую среду двумя путями: 1) пришлая русь, селясь среди туземной чуди, неизбежно должна была путём общения, соседства кое-что заимствовать из её быта; 2) чудь, постепенно русея, всею своею массою, со всеми своими антропологическими и этнографическими особенностями, со своим обличьем, языком, обычаями и верованиями входила в состав русской народности. Тем и другим путём в русскую среду проникло немало физических и нравственных особенностей, унаследованных от растворившихся в ней финнов.
В говоре древней Киевской Руси заметны три особенности: 1) она говорила на о, окала;  2) звуки ц и ч мешались, замещали друг друга; 3) в сочетании гласных и согласных соблюдалась известная фонетическая гармония: звуки согласные гортанные г, к и х сочетались с твёрдыми гласными а, о, ы, у, э и с полугласным ь, а зубные, или свистящие, з, с и ц и нёбные, или шипящие, ж, ч и ш - с мягкими гласными я, е, и, ю и - с полугласным ь; сюда же можно отнести и мягкое окончание глаголов в 3-м лице обоих чисел (пишеть, иметь). Следы этих особенностей находим в остатках древней письменности XII и XIII в.в. В иностранных словах при переходе их в русский язык неударяемые звуки а и с заменялись звуком о:  Торвард - Трувор, Елена - Олёна. Киевская Русь сочетала гортанное к с твёрдым ы, а зубное ц или нёбное ч - с мягким и или ь: она говорила Кыев,  а не Киев, как говорим мы вопреки правилам древней русской фонетики, требовавшей, чтобы к при встрече с и перезвуковывалось в ц или ч:  отсюда форма в одной южнорусской рукописи XII в. «Лучино евангелие» (от Луки). Эта древняя фонетика сохранилась отчасти в наречии малороссов, которые говорят: на полянци,  козаче. Мы, великороссы, напротив, не сочетаем ц и шипящие ж и ш с мягкими гласными, говорим: кольцо, шыре, жизнь,  и не сумеем так тонко выговорить соединённых с этими согласными мягких гласных, как выговаривает малоросс: отъця, горобця”. 
     Все це і більше – сказав московський історик В. Ключевський. Це підтверджує і Валентин Кожевников у своєму дослідженні „Сувора розмова про „язик” і мову”. Ось він  наводить приклад про древність української мови, яка формувалася тисячоліттями: 
Мова – язик.
Розмова – бесіда.
Мовчки – молча, молчком.
Мовити - говорить
Мовлення - вещание
Мовний – речовий
Мовчати - молчать
Мовчання - молчание
Мовчазний - молчаливый
Домовленість - договоренность
Замовкати – замолчать
Змовлятися - сговариваться
Примовка - прибаутка
Мовляв - дескать
Скоромовка - скороговорка
Умовляти - уговаривать
Промовець – оратор (до речі, не російське слово - латиниця)
Промовистий - выразительный
Відмовляти- отвечать
Промовляти- произносить
Замовляти- заказывать
Змова- заговор
Безумовно – безусловно
Велемовний- словоохотливый
Намова- подстрекательство
Передумова - предпосылка
Передмова - пролог (до речі, слово грецьке)
Мовознавець - язиковед
Безмовний - безмолвный
Невгамовний - неугомонный
Обмова - клевета
Умовний - условный
Обмовляти – оговаривать
Зумовляти – определять
Немовля - грудной ребенок.

Таких незлічених, далі пише Валентин Кожевников, однокореневих слів не має жодна мова світу. Ці словотвори, незважаючи на московські заборони, укази народжувалися упродовж століть. Але звідки такі тонкощі знати якійсь еМ. Волконській.

 Познайомившись з оцим расовим, звірячим  оскалом „Кримского тєлєграфа”, можна сміливо сказати, що Волконська усіляко намагається ствердити, що  „русскіє” ніякі не „браття ”українцям. Їхні, за В. Ключевським, фінсько-монгольські риси, проявляються в усьому. Оте вічне за В. Ключевським „поглощением чуди русью” їхнім ординсько-фінським генам не дає спокою. Вони досі вважають, переконані, що українці їх хочуть поглинути, окупувати, нав’язати все своє. Тому по ординські, чіпляючись за чужі землі, як за власні лапті, що сушать в чужій хаті,  і верещать голосом волконських, що ц їхній дім, забуваючи, що примусова, злочинна депортація кримськотатарського населення, німців, болгар, греків з Кримського півострова і московське заселення півострова після 18 травня 1944 року є незаконним, диким, несправедливим, хижацьким. Вони, московіти–колонізатори, у третьому поколінні уже вважають себе корінним населенням цього півострова, як корінним населенням Кенігсберга – цього шматка споконвічної прусської землі.
 Така вже у них ментальність, і переконливим свідченням  цього є подібні публікації у цій фашистській (по іншому не назвеш) рептильні, яка претендує на назву часопису.
 Українська лексика у давньоруських пам'ятках (це за тим же В. Ключевським, петербурзьким  академіком Пипіним, чи О.Шахматовим) й досі збереглася в українського народу: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) тощо.
В Ізборнику Святослава 1073 р. (до першого Московського улусу ще 200 років - О.Ч.) зустрічаються такі суто українські мовні явища, як чергування приголосних г—з, к—ц, х-с у давальному відмінку: дорозі, дівці, кожусі (пор. рос. дороге, девке). Не менший цінний матеріал підтверджують і дієслова: носить, косить, знаємо, ходимо (згодом у молодій новоутвореній московській мові з’являється з  руської мови - носит, косит, знаем, ходим) і давня архаїчна форма майбутнього часу порівняно з московською: знатиму, читатиму, робитиму (пізніша московська  - буду знать, буду делать, буду читать), що досі живе в українській мові, незважаючи на „теорії” і „винаходи” волконських і колісніченків.
     Академік Агатангел Кримський стверджує, що "мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості". Про сучасну російську мову А. Кримський писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня і значно пізніше, наслідуючи древню  руську мову Києва”.
 Прочитавши наведену в першому абзаці гидоту на сторінках шовіністичної Кримської  рептильки, можемо твердо сказати, що такі  замітки не об’єднують народи?! Після такого „писання” (московською – "пісяння" від французької - "пісюар") можемо стверджувати, що російський народ нам, українцям не братній народ?! Московіти не гості, не люди, а окупанти, які не здатні генетично на будь-яку дружбу?
      Чи потрібно сьогодні наводити у цій статті понад двісті московських указів, постанов, розпоряджень, таємних порад, настанов, які  видрукувані в усіх  світах, про те, як ті московські  „брати” знищували” українську мову, мову „братнього” народу? Укравши навіть назву Русь, яка їм так пасує, як узбецька тюбетейка на сідлі осла. В усьому відчувається штучність, неприродність. Навіть визначення національності у московітів – русскій. Це все одно, що німець має сказати: я - німецький, а татарин – я татарський, чи українець (русин, русич) - я український. У них навіть національності нема. Все збірне. Як московська соляночка. Зібрані з різних племен і асимільованих  народностей. Тому вони й відповідали на запитання чужинців:
- Чиї ви?
 - Русскіє.
Тобто піддані руській державі. Київській Русі, яка їх освячувала і виводила в люди. У московітів, до відома Волконської (в якої, очевидно й прізвище також вкрадене, або штучно перейменовано заради красивості), усе крадене, загарбане, привласнене, конфісковане: від назви, до мови, від до культури до побуту. Починаючи від французького кошмар (по–нашому - "жах") до супу, до папи (замість „щі” і „тяті)”до етажів (по-нашому "поверх") до авансів, авангардів, авантюр, абордажів, абрикос, абажурів, ажурів, ажіотажів. Та, звичайно, типовий московський расизм! До речі, слово „расизм” також французьке, а дух  рептильки „Кримского телеграфа” – шовіністично московський!
    Усі військові назви - від німців: капітани,  гауптвахти, штаб, шприц, штамп, штанга, агентура, майор, ад’ютант, абзац, абонент тощо (цьому перечисленню немає початку і кінця). Музичні терміни, переважно, від італійців: від меццо–сопрано до ажіо,  сольфеджіо, сонет, адажіо, аварії, автостради, мезоніна. Від англійців - аврал, автомат і, зрозуміло, ліфт. Останнє слово аж ніяк до російського неологізму не вписується, як і бюстгальтер (нім.) у гаспажі Волконской. Щодо грецької, то там хоч греблю гати. А вже голландці під час „прорубки вікна в Європу”, подарували московітам усю морську термінологію і навіть – національний прапор (трикольор): мачту, рею, матроса, брамсель, брам-стеньгу, брандвахту, брандспойт і також нема ані кінця , ані краю. Далі йде суцільна латина - абсурд, абулія, анемія, амнезія. Одне слово, суцільний абсцес, як у голові Волконської. Решта від нас, починаючи від понеділка (по неділі, а не по „воскресніку), чопорний - від чепурний (вніс у московську мову - Пушкін, поема „Полтава”).  Адмірал - з арабської, потім усе татарське: дєньга, башлик, ящик, тьма, товар, товариш і сотні, сотні інших слів включно з ординським „ура”, що в перекладі на нашу мову означає – „смерть” і з двоглавим орлом - гербом Чингізхана. Тільки з облізлим, оголеним і нічим не прикрашеним. Як монгольські степи.
 А загарбання?! Про це не я пишу. Про це свідчать московські класики. Скажімо, О.С. Грибоєдов: „..и покоренья Крыма”. „Смирись Кавказ, идет Ермолов”, - О.С. Пушкин, «Завоевание Сибири Ермаком» В.І. Сурикова…
Все у них «завоеванія і покоренія». Одне слово, суцільна московська матриця (першоджерело) у, так званих русскіх, - і все іншомовне. Тільки ненависть до інших народів - сусідів (і не тільки!) від Московії. А ще безсоромність, цинізм! Бо ж усе запозичене. Все всмоктане. Все вкрадене. Все безцеремонно присвоєне і подається, як і загарбанні землі „за ісконно русскоє”. Хоч там  тим  «русскім духом і не пахло». Вони кажуть це „язик Пушкіна”. А я сумніваюся. Все у словниках іншомовного походження. Там уся московська мова. За винятком трьох десятків слів, що придумали інородці, які працювали в жанрі московської літератури: Пушкін, Достоєвський, Маяковський, Герцен, Чернишевський, Гоголь, Чехов Лермонтов, Некрасов, Бабель, Ільф і Петров та інші Катаєви і Далі.
 Та як копнути в корінь, то й там на пальцях чи не однієї руки можна знайти стовідсоткового  московіта.  Такою ж, судячи з публікації московської ганьби, є і сама М. Волконская.

Олег Чорногуз
 

Коментарі