Тетяна ВОРОПАЄВА, кандидат психологічних наук, доцент КНУ ім. Т. Шевченка, для Волі народу
(продовження)
2. Законопроект 9073: подальше поглиблення мовної асиметрії та порушення інформаційно-психологічної безпеки громадян України
 Після прийняття скандального законопроекту 9073 окремі депутати обіцяли, що відбудеться Загальнонаціональний Круглий стіл з питань державної мовної політики, на який будуть запрошені українські експерти. Проте жодної інформації про Круглий стіл немає, хоча з’явились заяви тих самих депутатів про те, що «в рамках роботи Конституційної асамблеї при Президенті України слід закріпити в Основному законі російську мову як другу державну».  Отже, необхідно використати всі можливості популярних українських ЗМІ, щоб висвітлити хоча б деякі можливі наслідки підписання законопроекту 9073.

Російська дослідниця Д. Мустафіна, аналізуючи Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин (далі – Хартія), нагадує про явище так званої «ратифікаційної асиметрії», коли, наприклад, Польща ратифікувала Хартію і визнала німецьку мову міноритарною на своїх теренах, а Німеччина визнала польську мову не міноритарною, а мовою іммігрантів. До того ж держави, які є сусідами Польщі (зокрема, Литва й Білорусія) і мають досить велику кількість громадян, котрі є етнічними поляками, навіть не планують ратифікацію Хартії (Див.: http://www.lib.csu.ru/vch/229/011.pdf). Україна і Росія також потрапили в ситуацію «ратифікаційної асиметрії», адже Україна включила російську мову у перелік мов, які будуть захищатися і розвиватися на її теренах, а Російська Федерація навіть не планує включати українську мову у свій список міноритарних мов. Ця «ратифікаційна асиметрія» базується, зокрема, на неподоланих психологічних бар’єрах і на тоталітарних уявленнях багатьох громадян як Росії, так і України щодо статусу й взаємодії української і російської мов.

Подібні психологічні бар’єри і тоталітарні уявлення чітко проявляються у багатьох ситуаціях. Наприклад, у Звіті Української асоціації викладачів російської мови та літератури щодо виконання Україною Хартії, зазначається, що дерусифікація в освітній сфері України «набула небачених темпів», а в південно-східних регіонах України «повним ходом йде реалізація прийнятих державними адміністраціями спільно з Міністерством освіти і науки України цільових комплексних програм розвитку і функціонування української мови». Отже, автори цього Звіту (який був складений влітку 2008 р.) яскраво продемонстрували своє асиметричне ставлення до утвердження української мови в Україні та російської мови в Росії, адже вони абсолютно позитивно сприйняли наказ Міністерства освіти і науки Російської Федерації від 28 листопада 2008 р. № 362, яким було затверджено Положення про проведення єдиних державних іспитів та державної (підсумкової) атестації виключно російською мовою.

Відомо, що асиметричне ставлення до різних мов обумовлює й асиметричне ставлення до відповідних держав. З цим феноменом пов’язаний той факт, що в Україні в якості прикладів для наслідування часто згадують мовну політику таких багатомовних держав, як Канада, Швейцарія, Фінляндія, Бельгія, Ірландія, що, як правило, викликає поблажливу посмішку в науковців. Адже багатомовність цих країн не може бути прикладом для України. По-перше, етнічні історії цих країн та етнічна історія України відрізняються кардинально (за рівнем етноциду, лінгвоциду та інших репресивних впливів). По-друге, офіційні мови цих країн, як правило, належать до різних груп. Канада, наприклад, є країною іммігрантів, федерацією, яка має дві офіційні мови – англійську і французьку (ці мови належать до різних груп – германської та романської). Швейцарія – це конфедеративна республіка, офіційними мовами якої є німецька, французька, італійська і ретороманська (ці мови також належать до різних груп – германської та романської).

При цьому треба враховувати, що швейцарського етносу не існує, хоча є швейцарська політична нація. Офіційними мовами Фінляндії є фінська та шведська, які належать до різних груп – до фіно-угорської мовної сім’ї та до германської групи індоєвропейської мовної сім’ї (відповідно). Офіційними мовами Бельгії є нідерландська, німецька (які належать до германської групи) та французька (яка належить до романської групи). Державними мовами Ірландії є ірландська (одна з кельтських мов) та англійська (одна з германських мов). Є також окремі випадки, коли офіційна мова однієї держави стає регіональною в інших державах, але при цьому дані мови також належать до різних груп (що значно послаблює можливий асиміляційний тиск однієї мови на іншу). Зокрема, німецька мова є регіональною у провінції Південний Тіроль в Італії. При цьому німецька й італійська мови належать до різних груп (германських мов та романських мов (відповідно)). Угорська мова є регіональною в Румунії та Словаччині, але при цьому всі три мови суттєво відрізняються одна від одної: румунська мова належить до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї, словацька – до слов’янської групи, а угорська – до фіно-угорської мовної сім’ї.

Примітно, що мало хто в Україні називає в якості прикладу для наслідування мовну політику Білорусі, яка має дві державні мови – білоруську і російську. Оскільки ці мови належать не тільки до групи слов’янських мов, але й до підгрупи східнослов’янських мов, до того ж ця двомовність була запроваджена в ситуації лінгвоциду (який на теренах Білорусі не припинився після 1991 р.), то наслідки такої двомовності доволі печальні – дебілорусизація Білорусії прискорилась, «першою рідною мовою» для сучасних білорусів вважається російська мова, а білоруська мова є лише «другою рідною мовою», як зазначає у своїх працях професор Білоруського державного університету Н. Старжинська.

Крайніми проявами асиметричного ставлення до української та російської мов (яке обумовлює і асиметричне ставлення до відповідних держав) у перші дні липня 2012 р. стали: 1) висловлювання депутата Луганської обласної ради Р. Мірошника про те, що діти, які навчаються українською мовою, в майбутньому будуть складати «недорасу» і будуть усього позбавлені (Див.: Бывший пресс-секретарь Януковича назвал украиноязычных граждан «недорасой». http://www.segodnya.ua/news/14406489.html); 2) висловлювання О. Привалова («Если сегодня Харьков и Донецк добьются права самим решать, на каком языке говорить, то завтра они, сохрани Бог, начнут добиваться выполнения еще одного предвыборного обещания Януковича – бюджетного федерализма. И как это перенести дотационным западным областям?» (Див.: http://world.pravda.com.ua/rus/news/2012/07/7/6968290/view_print/)); 3) висловлювання народного депутата В. Кисельова в ефірі 5 каналу про те, що російськомовні області годують інші області країни (Див.: http://svit24.net/politic/77-politic/30105-russkojazchne-oblasty-kormjat-ostalnuju-ukraynu). Якби такі заяви були зроблені в Росії і стосувались російської мови і російських регіонів або у Франції і стосувались французької мови і французьких регіонів, то служби безпеки даних країн миттєво б зреагували на це. Проте в Україні відповідні служби чомусь не звертають жодної уваги на подібні расистські, ксенофобські та антидержавні висловлювання.

На жаль, ні СБУ, ні Рада національної безпеки і оборони ніяк не реагують на наші багаторічні дослідження тотального порушення інформаційно-психологічної безпеки громадян України упродовж усіх років незалежності. Факти про ці порушення, які були викладені у багатьох наших статтях і виступах на Всеукраїнських та Міжнародних конференціях, свідчать про деструктивне вторгнення в систему українських національних і загальнолюдських архетипів; про поширення байдужості й цинізму, деформування системи українських базових цінностей; про цілеспрямоване використання тоталітарних радянських стереотипів у ЗМІ; про розробку й використання нових інформаційних технологій розбрату між східними й західними українцями; про активізацію процесів деукраїнізації України й відчуження населення південно-східних регіонів від загальнонаціональних проблем; про продовження агресивної політики лінгво-етнічної міксації, лінгвоциду й асиміляції українців; про звуження простору української мови та культури; про нищення української ідентичності у всіх її вимірах.

Ціла низка українських і російських ЗМІ вже багато років транслюють в українському ефірі відверто антиукраїнські та українофобські заяви. Процитуємо лише деякі: «хитромудрые хохлы, … пустые балаболки, … всегда вам нужен пришлый свинопас!»; «мочить хохлов в Интернете – есть такая работа»; «было видно украинское тело, украинские волосы»; «украинский язык ассоциируется с бедностью»; «украинский язык является диалектом русского языка, … эти языки отличаются так, как отличается звучание одной балалайки и целого оркестра»; «мову не намажеш на хліб»; «украинцы хотят говорить на своём родном – русском языке»; «соединение украинской и русской культуры в Украине ничего, кроме пользы, для украинской культуры не даст»; «Украина обречена интересоваться Россией»; «в России четыре империи было. Вот сейчас мы будем строить пятую…, включая Украину»; «народ хочет гордиться своей страной, как он гордился нею 73 года …»; «раньше их называли предателями, а сейчас их называют диаспора»; «хохлы становятся нацией»; «страна скатится в пропасть»; «украинское общество стоит на грани крови»; «громадянська війна може стати реальністю наших днів»; «Украина разваливается на наших глазах»; «не нужно строить из себя шаманов и кричать: “Украина у нас одна!” Если нужно, то будет две Украины или пять – шесть Украин…»; «вокруг Донбасса единоверная, единокровная и единодушная Россия»; «политическое и экономическое значение столицы может снизиться», «давайте решим вопрос об автономии Донецкой области»; «Юго-Восток Украины хочет быть с Россией»; «прикладів недружньої поведінки Росії більш ніж достатньо …, але ми добрі, ми потерпимо… ЄЕП – це збирання “земель русских”»; «Мы, пока что, само-недостаточная культура»; «Национальная идея не может быть маленькой, … Украине нужно формировать новый мир, … стать лидером общерусского мира»; «украинцы, русские и белорусы – это люди одной, славянской, национальности»; «я не отделяю себя от россиян, потому что у меня мама белоруска, а папа – украинец … Если мы сегодня создадим союз с Россией, мы сможем противостоять всей Европе … Союз этот неизбежен»; «нужно говорить про историю нашей общей родины – Российской империи»; «весь наш народ походить з Радянського Союзу»; «Россия без Украины – это пол-России, а Украина без России вообще не существует»; «без России мы – ноль»; «Украина будет неминуемо расчленена»; «Украина – несостоявшееся государство, а украинцы – недержавообразующий народ!»; «Украина? Нет такой державы! Это незаконнорожденный ребенок».

  Отже, перша реакція на голосування депутатів за законопроект 9073 свідчить, що він не тільки порушує інформаційно-психологічну безпеку громадян України, але й поглиблює мовну асиметрію та прискорює процеси деукраїнізації України.  

Тетяна Воропаєва 

Частина 1

Коментарі