altІнф. Волі народу 

Сьогодні, 13 квітня, відомому прозаїкові та публіцистові
виповнюється 60 років

Могли всі ровесники, а зробив лише він, Олесь Воля. Кілька разів  обійшов рідні краї й занотував спогади сотень і сотень земляків про голодомор 1932-33 років. Так народився фундаментальний народний епос «Мор». Унікальна книжка великого формату має 1152 сторінки!  Опрацював свій архів – і  з’явився друком  солідний том щоденникових записів – 1112 сторінок (чи не кожен має нотатники, але здебільшого вони залишаються в шухлядах для особистого вжитку).  Рік за роком  шліфував роздуми про  людину та навколишній світ – і подав на суд читачів зібрання афористичних суджень – 1216 сторінок…
   Таких книжок,  і за обсягом, і за форматом, як у Олеся Волі, немає сьогодні в жодного нашого письменника.

   Не знаю, хто, крім мене, прочитав їх усі з олівчиком у руці. Зізнаюся чесно: свідчення очевидців  голодомору осягав  за велінням серця й родової пам’яті, зібрання коротких суджень, узагальнень і думок (їх тисячі й тисячі!) студіював з інтелектуальної принуки, а різнорідні й різновеликі  нотатки автора впродовж сорока років свого творчого життя (1969 –2009)  як один із редакторів читав і перечитував  ще в електронному,  значно ширшому, варіанті.alt

Слушно узагальнив доктор філологічних наук Микола Дмитренко: «Його перші книжки «Я плакав на ранкову траву», «Безкровна війна», «Через все пройти» привернули увагу щирістю, багатою мовою, спрямованістю на реальне зображення». Усе це збереглося чи й примножилося в подальших творах, але, на жаль, ніхто з літературознавців не завважив, що Олесь Воля став у них  іншим:   не просто змінив, а кардинально оновив творчу палітру, зокрема посилив глибинне народне начало, набагато більше уваги став звертати на духовні колізії,  відмовився від раніше рідної для себе традиційної прози й  звернувся до інших жанрів –  документальних свідчень, роздумів, лаконічних суджень.  Саме тоді волелюбний із дитинства (народився  13 квітня 1952 року в селі Винники Козельщинського району на Полтавщині), гартований широчінню українських степів і неозорими сибірськими просторами, де тривалий час працював  будівельником, вибрав для себе промовистий псевдонім: Воля. І нині, знаю достеменно, творча свобода для мого колеги – понад усе. Цінує її,  ненастанно оберігає від суєти суєт, послідовно обстоює у творах і, попри спокусливу марноту марнот,  у виступах, дискусіях та дружніх розмовах  повсякчас закликає прагнути до неї, тієї свободи, яка насправді – найточніший синонім творчості.alt

    Упродовж довгих років (надто ж у горезвісні дев’яності минулого століття)  свідомо самоформувався й таки сформував, радше витворив себе іншого  не лише в творчості, а й у житті: учорашній провідник, різноробочий, звичайнісінький клерк при сановитих метрах, розповсюджувач книжок  постав зрілим майстром слова,   не просто начитаним ерудитом, а новочасним українським інтелектуалом, який знається на класичних літературних і філософських творах, полює на мемуари, не пропускає новинок.
     Улюбленого німецького філософа Олесь Воля не раз і не двічі згадує в «Щоденнику», який з’явився друком  2011 року. Книга ця воістину унікальна.  Ніхто,  наголошую – ніхто за життя – не видавав такої широкомасштабної оповіді про свій письменницький шлях. Знаємо, скажімо, щоденники Олександра Довженка та  Олеся Гончара, однак їхні нотатки побачили світ після того, як автори відійшли за вічну межу. Тим-то маємо  подиву гідний   виняток: на відстані простягненої руки, – і мемуарист, і його рукопис. Воістину нескінченний, як український степ сонячного ранку, коли зір лине й не може долинути   до мінливого виднокола. Тут теж видно далеко, аж до творчих обріїв, де стосами височіють неохопні, незліченні записи за сорок  років – не лише про себе  чи й аж ніяк не про себе…alt





















Так чи так,  а я всотував у душу  зібрані Олесем Волею свідчення сотень і сотень земляків-полтавців про панщину, жовтневий переворот, голодомори, війни… Спогади про це – народна  сльоза за сльозою. А ще – синівське увічнення доль і дум краян, сусідів, родичів… І велична ода матері, і сповідь про незмінну любов до наставників – Олеся Гончара та Миколи Амосова, і роздуми про тяжкий труд на БАМі, і велетенські розсипи вражень від  багаторічного спілкування з колегами… Тут стільки  яскравих подробиць, нюансів, небезпечних рифів! Але … Все подається, як було, а не як уявилося з відстані років. Немає ні коригування на основі досвіду сьогодення,  ні соромливого замовчування незручних, болючих фактів. Автор постає і як сумлінний літописець, документаліст,  і як майстер слова, і як філософ, соціолог. Це стосується і його нової книжки "Перегін" (2012). Саме з неї вибрані новели про голодовку публікує "Воля народу".
      Як літературний редактор  знаю: Олесь Воля послідовно керується чіткою, вивіреною самонастановою: всього не охопити, отож слід  не випускати з уваги  найголовнішого.  Саме воно  стало міцною  основою плідного доробку прозаїка (свого часу писав  лірику) й неспростовно засвідчило, що  Олесь Воля не зрадив свого творчого покликання, не відступив від окреслених долею зобов’язань перед власним призначенням на рідній землі:  створив три монументальні книги – три вершини, з яких далеко бачиться.
 
Микола СЛАВИНСЬКИЙ,
голова творчого об’єднання пригодників та фантастів
Національної спілки письменників України
 

Коментарі