25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському народилася Лариса Косач, яка увійшла в історію під псевдонімом Леся Українка
Саме вона стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня.
Але світове значення творчості письменниці довго применшували, а образ спотворювали. Чи була Леся Українка "слабосилою, хворою дівчиною" та "другом пролетарів", як ставилася до Маркса, чи була атеїсткою, які мала стосунки із Ольгою Кобилянською, чому називала російське підданство "національним нещастям" та як боролася із російським імперським колоніалізмом?

Радіо Свобода підготувало невідомі факти про письменницю, які змусять подивитися на неї по-новому.

Протистояла російському імперському колоніалізму

Леся Українка вважала, що «братні народи просто сусіди», які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє – жити окремо.

Письменниці було часто нестерпно повертатися із поїздок Європою в Російську імперію, в «се тюремне життя». Через цензурний та жандармський нагляд Лариса Косач навіть думала зректися російського громадянства й отримати австрійське: «Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія ‒ ред) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя»). Леся Українка писала, що Відень був так само чужий їй, як і Петербург. Громадянство вона так ніколи і не змінила.

В січні 1907 року Лесю Українку, її сестру Ольгу та інших українських діячів без жодної формальної причини арештували. Письменниця разом із сестрою потрапила до камери, де сидів Борис Грінченко. Він пригостив їх домашнім молоком та котлетами. Просидівши ніч, Лесю та Ольгу відпустили.

Протокол допиту Лариси Косач під час арешту в 1907 році. ЦДІАК

Леся Українка жорстко критикувала Володимира Винниченка, коли його російськомовні переклади творів почали масово з’являтися у видавництвах: «Двоязичність його літературної діяльності [...] здається мені тепер (в момент гострого ставлення нашої справи) принципіально шкодливою».

За життя не вважали найкращою жінкою-письменницею

Сучасники дорікали Лесі Українці, що та писала багато драм на раньохристиянські та античні теми, і вимагали більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі «Вавилонський полон» говорила про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка брала історичне тло, але говорила про свій час.

Леся Українка
(Лариса Косач-Квітка). Єгипет, 1910 рік


Більшість сучасників цього не розуміли, говорить літературознавиця Віра Агеєва та додає, що так письменниця також створювала підвалини для входження української культури в європейську: «Леся Українка ‒ найпослідовніше, напряму, без російського посередника, під’єднала нашу культуру до двох засадничих, ціннісних моделей європейської цивілізації ‒ християнства й античності».

Письменниця одна із перших почала виводити українську літературу за межі побутових тем, які часто обмежувалися селом. Критикувала за це твори визнаних тоді Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького.

Багато подорожувала європейськими столицями

Лікуючись та подорожуючи, Леся Українка побувала у багатьох європейських столицях. Наприклад у Відні разом із мамою вона любила за обідом випити пива та почитати німецькі газети, а ввечері відвідати опери Вагнера чи Верді.

Потрапивши до столиці Австрійської імперії в розпал виборів, Леся побачила «кращий світ, вільніший»: «Мені незвичайним був самий факт, що ось-то люди можуть собі зійтись, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни».

Основні європейські міста, в яких була Леся Українка (Лариса Косач-Квітка)

А у Берліні Леся Українка скуповувалася у модних бутіках та відвідувала вистави популярного тоді драматурга Гауптмана. Вона носила металевий апарат на хворій нозі, тому багато гуляти німецькою столицею не могла. Тому перетворила свою лікарняна палату на бібліотеку, скупивши безліч літературних новинок: «я й так вже голову сушу над тим, що мені робити з сею всею літературою: покинути жаль, брати з собою неможливо, – родичі пишуть, щоб нічогісінько не везти, бо – не довеземо».

Таким можливостям Леся Українка завдячувала своєму батьку ‒ юристу Петру Косачу. Він походив із давнього шляхетсько-козацького роду та обіймав високі чиновницькі посади. У 1899 році він отримував близько 2 500 рублів на місяць ‒ величезні кошти на той час.

Петро Косач – батько Лесі Українки (Лариси Косач). Фото 1864 року

У родини Косачів були маєтки у Волинській, Чернігівській та Полтавській губерніях та будинок у Києві. Саме Петро Косач спонсорував перші збірки віршів своєї доньки. Через російську цензуру до 1904 року вони видавалися лише в Австрійській імперії ‒ на Галичині.

Мати Лесі Українки ‒ відома письменниця Олена Пчілка ‒ походила із дрібної шляхти та була дуже впливовою серед української інтелігенції. Її брат – визначний український політичний діяч Михайло Драгоманов – був для Лесі Українки провідником в європейський інтелектуальний світ. Рік, який вона провела в його домі у Софії, ‒ був одним із найкращих у її житті.

Родина Косачів була одним із центрів українського національного руху.
Повний текст

Дмитро Джулай
Інф.: radiosvoboda.org

Коментарі