Олег Чорногуз: РОЗДУМИ НАД ЖЕРТВАМИ… НЕВДАЛОГО АБОРТУ
Ці аморальні покидьки виповзають з комфортних квартир на проросійські телеканали і наших  дівчат-воїнів осуджують за патріотизм.
У ті дні, коли Ігор Мосійчук розписував кошторис хабарів, перебуваючи у Верховній Раді, де покидька і аморального типа й арештували, то нещодавно, 29.01.2020, на каналі Newsone в одну дудку з промосковським покидьком, який обпльовує за кремлівські гроші все українське – Анатолієм Шарієм, почали очорнювати святих дітей, які, ризикуючи своїм життям, захищають і таких недоносків в Україні як Ігор Мосійчук, на тілі якого уже нема де й штампа поставити, оскільки  совість у нього давно вивітрилася, якщо в його дрібненькій душі вона взагалі колись жила.

Мосійчук навіть не знає цих дівчат, які пройшли Майдан Революції Гідності і вмирали поруч з Небесною сотнею, а після закінчення університету створювали Мовомарафон «Розмовляйте українською», помінявши на початку агресії Москви проти українського народу університетські дипломи на посвідчення парамедиків та автомати й пішли добровольцями на фронт. Ризикуючи своїм життям під висвистом московських куль і мінометних вибухів, ці сміливі українські дівчата витягували з поля бою  українських воїнів, надаючи їм під обстрілами першу медичну допомогу. Яринка Чорногуз, як і більшість її подруг, пройшла три ротації в ті страшні холодні криваві дні на фронті. А саме в той час такі аморальні і продажні типи як Ківа, Ігор Мосійчук гріли свої сідничні половинки на теплих  печах своїх хат скраю. Нині ці аморальні покидьки виповзають з комфортних квартир на проросійські телеканали і наших (не їхніх) дівчат-воїнів осуджують за патріотизм, безпідставно обвинувачуючи чи то в ненормальності, чи в сексуальній схибленості, замість того, щоб пробудити сплячий люд до любові до свого народу, до своєї країни, до патріотизму, до порятунку держави, що стоїть над прірвою. І в той самісінький час, тут, у далекому від фронту тилу, аморальна нечисть, жертви абортів з чорним піднебінням і ненавистю сиплять в ефір га голови мільйонного телеглядача брехню і чорноту.  Фізична і моральна каліка І. Мосійчук розтуляє свою ненаситну хабарницьку пельку і бризкає заразною слиною в ефір, засуджуючи героїнь, багато з яких уже в кращих світах, а хто назавжди залишився калікою. Справжнім калікою, як Яна Зінкевич, наша героїня, народний депутат, красуня – жінка. Не мосійчукам, не брагарям, не ківам – цим моральним калікам на голову, покидькам осуджувати і засуджувати цих героїнь-дівчат. Безпідставно обзивати в прямому ефірі повноцінних жінок, дружин представницями ЛГБТ ( тобто спільнотою лесбіянок, геїв і бісексуалів та трансгендерів).

Не ортодоксальним ківам, мосійчукам разом із брагарями, устенками судити про їхню сексуальну орієнтацію і подавати це як злочин. Злочин творять вони, не знаючи ані законів («творці» законів!), ані Конституції України. Ось кого треба судить! Ось проти кого треба  порушувати кримінальні справи! Останні в списку поміж вищеназваних «знавців» закону, у прямому і в переносному смислі ще й «слуги народу» – нардепи. От тільки якого народу?! Може, зразу назвати все своїми іменами. Народу рабів. Яничар. Перспективні зрадники і прислужники нинішнього агресора. Свіжі діти 5-ї колони в Україні.

Євген Брагар і Олексій Устенко відстоюють «русскій», тобто московський «язик», як і соціаліст Ківа. Інтелектуальний інвалід Є. Брагар навіть збирається подати заяву до Нацполіції, щоб дівчат притягти до кримінальної відповідальності. Чи  знає цей неповноцінний «інтелектуал», що таке патріотизм, який він називає націоналізмом?! Чи знає цей примітивний претендент на розум, що таке жорстокість московської влади в усі часи до всіх народів, які Московія за останнє століття  асимілювала і загарбала та підкорила цілі народності, загарбавши чужі території. У тому числі завжди намагалась знищити і стерти з лиця землі таку велику і древню націю – Русь-Україну, що породила по суті Московську імперію на свою голову! Але це, вочевидь, не під силу зрозуміти за відсутністю знань і національної байдужості таким примітивам як брагари, устенки, ківи, шуфричі та інша антинаціональна нечисть. Це не для їхнього інтелектуального примітивізму. Їм не дано зрозуміти, що таке бути господарем у своєму домі і не бути рабом. І почуватися так, як почуваються господарі землі, не допускаючи, щоб тебе чужинці-окупанти не викидали за поріг рідної хати. І, нарешті, чи знають ці політичні роздвоєні амеби, що розпалювання громадянської війни в державі може призвести до безневинної крові на землі, де розпочалося б це криваве і ненависне дійство? Це часто кінець держави. В історії ми вже зустрічалися з юріями коцюбинськими і віталіями примаковими - червоним козацтвом. Як і знаємо, чим це закінчилося для зрадників, що вислужувалися, як брагари, устенки, ківи, шуфричі! Їх просто розстріляли після виконаної ними чорної роботи проти свого народу. Розстріляли самі ж московіти.

 І ще два слова про патріотизм: як і хто його розуміє і подає в Україні. Такі фізіологічні  споживачі як червоненки, брагарі, шарії, шуфричі та їм подібні типи називають українських патріоток, патріотів в Україні нациками, фашистами, націоналістами, вкладаючи навіть в останнє слово зневагу і ненависть до українців-патріотів. Якщо йти за їхньою логікою, то всі патріоти Московії, Ізраїлю, Польщі, Англії, Франції й інших розвинених країн світу - також нацики, фашисти?! Коли вже змиється українським народом мул совєтської агітації і пропаганди про єдіний народ в московській мовній обгортці? На якому році життя про це треба остаточно заявити, закріпити і навіки покінчити з цим! Раз і назавжди!!!

   Тепер дехто із брагарів крутить вказівним пальцем біля голови, запевняючи телевізійний люд, що це дикунство – забороняти якусь мову в державі. Мовляв, у вік цивілізації таке може творитися тільки в Україні. Помиляєтесь, недорослі-недораси. А чи чули ви, енциклопедичні недоучки про Емський і Валуєвські укази? А їх було понад сотню в московській імперії. У них чітко зазначалося, що «украінского язика нєт, не біло і нє будєт». І забороняли повністю українську мову, закривали школи. Все переводилося на «русскій язик». Це не дикунство?! Для московіта, який і сьогодні у Московії нищить усе, що українським зветься. Це не дикунство? А це ж епоха цивілізованого світу. ХХІ сторіччя?! Тоді, де українські школи для шестимільйонного українського населення в еРеФ?! Де відділення української мови і літератури з моїми українськими оповіданнями і українські підручники, що започатковувалися в університеті імені Ломоносова, який очолював і, здається, досі очолює Віктор Андрійович Садівничий, українець, а кафедрою завідує Оксана Олександрівна Остапчук, кандидат філологічних наук. А де українська бібліотека на Арбаті? Де українські земляцтва? Де вся решта українства, не кажучи вже про українські школи, на відміну від України, в якій тисячі російських шкіл. І зазначте: за рахунок українців, їхніх податків. Де в якому світі є така благодать для нацменшин?! У багатій Америці? Там для вивчення рідної мови для емігрантів є тільки недільні школи: при церквах, костьолах, кірхах, синагогах. І ніхто з прибульців на американську землю не верещить, що нема рідних шкіл чи газет. Там є те і друге, але не державне – приватне. Будь ласка. У нас свобода і демократія. Це в США. А що в нас: давай русскій язик, русскіє школи, університети? На якій підставі. Ми що, досі колонія Москви чи самостійна держава. Нагадую цим п’ятиколонникам і всім «русскоязичним таваріщам», що українці таки домоглися прийняття нового мовного закону, згідно з яким у публічному просторі (торгівля, транспорт) має звучати державна мова – УКРАЇНСЬКА.

Якщо Ківа і йому подібні оратори і крикуни ще перебувають в постколоніальній сплячці і не розплющили очі і не зрозуміли, що на карті з’явилася інша держава – Україна, то це їхня проблема з їхнім здоров’ям чи національною неповноцінністю. Але постає питання: чому ці ківи, шуфричі, бойки, медведчуки говорять в унісон з кремлівськими трубадурами – ненависниками всього українського. Типу соловйових, кисельвих, толстих, недорасів мірошників і котів, попових і скабєєвих?! Чому якісь ківи, шуфричі, устенки мають моральне право розтуляти свої чорно-зрадницькі роти і верещати ще й на московських телеканалах, що в Україні вбивають «русскій язик». А те, що «русскій мір» приніс в Україну  криваву шестирічну війну з жертвами у понад 13 тисяч і майже щоденними вбивствами за формулою акціонера «Газпрому» і прихильника «Норд стриму» Штайнмаєра - мовчать? Мовчать, як труба Північного потоку, що набрала води з Балтійського моря?! Ось один із коментарів від Вікторії Крамаренко на адресу «слуг народу» (тільки невідомо якого народу, але факт, що не українського) про цю автобусну подію - дзеркало нашої реальної дійсності: «Мова - сила духу, форпост української спільноти. Зовнішній ворог знищує кордони Української держави. Внутрішній ворог руйнує форпост державності ізсередини».

А це рядки з коментаря Вадима Дерев’янка:   « Громадяни, які не володіють українською мовою, не поважають українську історію, заперечують українську національну ідентичність, повинні бути позбавлені виборчого права в Україні (як у країнах Прибалтики). Ця міра захистить нашу країну від московського впливу».
Оратор Ківа на московських телеканалах час від часу представляє себе як закоренілого махновця. Можливо, отамана Грицияна Таврічеського. Між цими трьома персонажами: Ківою, Махном і Грицияном Таврічеським різниці не видно. Всі троє одного саду ягода. Тільки народжені в різні часи. Веселий Ківа (а швидше смішний, любитель штанів і улюбленої правої руки, яка йому в парламенті приносить задоволення, як Павлівському псу, що виділяє при таких рухах соки) час від часу як блазень (сьогодні мода на блазнів), гордо демонструє «братній» Москві через голубий простір свою голову, якої не видно під шапкою... не Мономаха, а шапкою  Махна. Звичайно, під регіт московського люду і стриманої усмішки Скабеєвої – зливного ящика з туалету, як її іменують навіть у Москві… Ківа цим самим стверджує і собі: якщо нема нічого в голові, то є хоч шапка на плечах, і цим намагається відрізнитися від інших несповна розуму  соціалістів. До чого докотилася партія Олександра Мороза? До такої соціалістичної нерівності: інтелектуал (О. Мороз) і блазень Ківа.

Бо якби Ківа справді мав повноцінний розум, то запам’ятав би назавжди: де панує «русскай язик», там панує «русскай мір», а «русскай мір» – це кривава війна і в цій війні вмирає миролюбна вільнолюбна Україна. Як у часи Махна – отамана гуляйпільського (історія має звичку повторюватися, і не в кращий бік): спочатку орден від сюзерена за взяття Криму, а потім - наказ великого соціаліста Леніна розстріляти Махна і махновців. За принцом: раб свою справу зробив, раб може вмерти. Ця ж Ківа, не знаючи ні минулого, не здатна передбачити і майбутнє, ходить зі своїми  мордоворатами у роки війни по ресторанах і б’є своєю дурною головою не по стінках з написами   сучасного любителя і однодумця Геббельса – Путіна, а людину. Воїна, героя АТО, який жертвуючи собою, своїм життям, захищав у тилу ось таких скотиняк, за крилатим висловом Олега Ляшка, як махновець Ківа. Діставши здачі (тільки стіл ресторанний втримав на ногах новоявленого махновця), боягуз Ківа пішов в атаку на воїна не сам, а послав своїх охоронців. Ти б, ресторанний герою, поїхав з цими охоронцями на фронт і за формулою Штайнмаєра кидався в атаку на тих, хто порушує тишу і кричить на «русском язикє», як в автобусі, де їхали волонтерки: смерть укропам, сафарі на хахлов.

Через таких ків, брагарів, устенків, мосійчуків, шаріїв, шуфричів, юріїв котів й інших батуринських носів і їм подібної шушвалі, наброду, п’ятиколонників – яничар, струпів на українському тілі, ми втрачали десятки разів свою державу і її Незалежність. Такі, як ківа, мосійчуки, коти і шуфричі розстрілювали власноруч Виговських, отримуючи на груди від Московії ордени і дворянські титули та звання не вище московського майора. Невже ця ківа не розуміє, що ти тут пан, а у Москві - холоп, як казав гордий полковник Іван Богун Зіновію Богдану Хмельницькому, зорієнтованому на Московське князівство і перспективне рабство для українців та його вільнолюбного козацтва. І як у воду дивився Вінницький полковник Богун. Це чекає і ків, і брагарів, скільки б вони із штанів своїх махновських не вилазили.

Не випадково уже в народі співаються сатирески про Ківу-Недоумка. Ось один куплет із серії цих сатиричних пісеньок. Народ скаже, як зав’яже:
Десь ківі – вітамінний плід;
Десь – екзотична птиця ківі.
А в нас дебільний інвалід,
Нардеп регіональний – Ківа.

(Знайшов в Інтернеті, автор невідомий)
Отаманство, як і наївний романтизм і віра в чергового доброго заморського царя та золоту грамоту для України, українців, української церкви  – це смерть держави. На тлі того, що сьогодні твориться, наче напередодні громадянської війни під девізом «КАКАя разніца?», часи Януковича здаються (ввижаються) «срібним віком» України, перед яким ми втратили перспективу на  «золотий». І дай Боже, щоб у ці зелені роки не назавжди.

Олег Чорногуз, письменник

Коментарі