Юрій Гнаткевич, політик, вчений, громадський діяч: По вірі і по ділах воздасться…
Третього Великоднього дня 30 квітня новобраний Президент України Володимир Зеленський почергово зустрівся з Патріархом Філаретом, недавно обраним предстоятелем Православної Церкви України Епіфанієм та  предстоятелем Української Православної Церкви (Московського Патріархату) митрополитом Онуфрієм. Прес-служби обох церков дуже скупо повідомляють про зміст розмов їхніх предстоятелів із В. Зеленським. Кажуть, що  говорили про ситуацію в українському православ’ї. Філарет, Епіфаній і Онуфрій пообіцяли молитися, аби президенство В. Зеленського на благо українського народу було успішним. Про деталі розмов не повідомлялося. Але про них легко здогадатися.

Митрополит Онуфрій напевне скаржився, що Президент Порошенко заради підняття свого передвиборчого рейтингу незаконно втрутився у церковні справи, виклянчивши у Вселенського Патріарха Варфоломія Томос  про автокефалію, тобто про незалежність українського православ’я. Онуфрій, мабуть, нарікав і на Варфоломія, що той мовляв, прийняв таке рішення не з канонічних мотивів, а з політичних, бо Священний Синод Російської православної церкви (РПЦ) вже давним-давно надав Українській Православній Церкві (УПЦ) «самостійність» в управлінні, а тому жоден Томос їй не потрібен.
З огляду на нібито неканонічне рішення про надання Томосу «розкольникам»,  Українська православна церква вслід за російською припиняє євхаристичні стосунки із Вселенським Патріархатом. Імовірно, що Митрополит Онуфрій просив В. Зеленського припинити сприяння обласних і районних адміністрацій захопленню храмів УПЦ МП активістами нової автокефальної церкви (ПЦУ) та не допустити перейменування їхньої Української Православної Церкви в «Російську православну церкву в Україні», чого вимагає прийнятий Верховною Радою закон. Якщо коротко, митрополит Онуфрій стоятиме на своєму: «Філарет і Епіфаній - це розкольнтики, Патріарх Варфоломій учинив не канонічно, а тому, він для нас не указ, а російській церкві вони були підданими і будуть такими надалі».

Митрополит Епіфаній  найімовірніше запевняв молодого президента, що перехід парафій московського патріархату до ПЦУ буде проходити поступово і спокійно, без примусу і насилля на основі вже прийнятого закону.

Колишній предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату його Святість Філарет не оминув, звичайно, історичного аспекту розколу українського православ’я. Він мусів нагадати В. Зеленському  про таке. Після хрещення Київської Руси понад тисячу років тому її православна церква була незалежною від московського патріархату, бо тоді ще й Москви не було. На її місці ще звірі гуляли та жаби квакали. У Києві протягом століть була своя митрополія на чолі з митрополитом Київським, євхаристично поєднана із Вселенським Патріархом. Минав час. Московське царство розросталося. Цар Борис Годунов запросив у 1593 р. у гості Вселенського Патріарха Ієремію ІІ та протягом шести місяців тримав його в буцегарні, аж доки той не підписав грамоту про визнання Московського Патріархату. А вже після того, як гетьман Богдан Хмельницький, понадіявшись на православного царя Олексія, уклав з ним у Переяславі військову угоду, православний цар зрадив Україну та підписав з польським королем Андрусівський договір про поділ України на Лівобережну, яка відійшла Московії, та на Правобережну, яка відійшла католицькій Речі Посполитій. Саме відтоді російське самодержавство взялося за підпорядкування київської митрополії московському патріархату. Це йому довго не вдавалося. Тоді Москва вдалася до підкупу Вселенського Патріарха. Гроші - 200 золотих і триста соболів -  взяв Константинопольський Патріарх Діонісій. Про хабар стало відомо Священному Синоду, який за цей гріх позбавив Діонісія патріаршої кафедри, тобто зняв з нього сан Патріарха. Проте для українського православ’я це було вже запізно. Підписана грамота вже була в Москві, а московський патріарх  уже «поставив» у Києві «свого» митрополита та порозставляв свої кадри по українських єпархіях. Це трапилося у 1686 р. Отже, відтоді вже протягом 333 років українська митрополія перебуває на московському прив’язі. Одна частина нашого національного православ’я цьогоріч із цього прив’язу зійшла. А друга вперто не хоче від Москви відв’язуватися.

Митрополит Онуфрій є членом Священного Синоду Російської Православної Церкви і регулярно їздить до Москви на його засідання. Він відмовився взяти участь в об’єднавчому Соборі трьох гілок православ’я, хоча міг би на ньому бути обраним предстоятелем об’єднаної церкви. Митрополит Онуфрій наполягає на тому, що Служба Божа має відправлятися не українською мовою, хоча Синод російської церкви ще у 1920 р. визнав можливим відправляти літургії іншим мовами. І це тоді, коли так звана церковно-слов’янська мова пересипана незрозумілими віруючим цілими масивами лексики, тоді як апостол Павло у своєму першому посланні до коринтян виокремив цілий розділ, в якому доводить, що щиру молитву до Бога малозрозумілою мовою вознести важко. Апостол пише: «Коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а розум залишається без плоду». Служба Божа в церквах Московського Патріархату відбувається так званою церковно-слов’янською мовою, штучно придуманою греками болгарського походження - братами Кирилом і Мефодієм. Отож, з якою метою священики московського патріархату позбавляють українців можливості молитися, співати у церкві «Вірую» та Отче наш» рідною мовою?

Якщо Митрополита Онуфрія можна ще якось зрозуміти, здогадуючись, що його пов’язує з Москвою щось таке, про що ми не знаємо, то рядових священиків, яких народили українські матері,  які носять українські прізвища, сприйняти дуже важко. Чому їм так рідна Росія, яка вже протягом п’яти років вбиває наших синів? Що їх змушує під час літургії молитися за Гундяєва (це мирське прізвище московського Патріарха Кіріла), який жодного разу не засудив російську агресію проти України і вбивства наших солдатів? Для чого вони, знаючи, що Варфоломій і його Синод прийняли рішення надати нам Томос після ретельного вивчення архівів, з яких випливли описані вище факти, продовжують їх замовчувати. Замість того, щоб сказати своїм парафіянам, що Варфоломій повернув Україні те, що Москва вкрала у нас у 1686 р., вони грішать лукавством.

Цікаво, які висновки після перемовин з предстоятелями двох гілок української православної церкви зробить молодий президент України. А поки що Московський Патріархат радіє обранню В. Зеленського і програшу Петра Порошенка.

Юрій Гнаткевич, доктор філософії, народний депутат України кількох скликань, громадський діяч

Коментарі