Нам не вистачає єдності і консолідації, - Кирило Недря
Що потрібне Україні для швидкого прогресу і налагодження нормального життя? Чому сучасна політична еліта не відповідає тим викликам, які стоять перед країною? Які визначальні риси «нової еліти»? Якою хочуть бачити Україну ті, хто за неї проливав кров у боях?
Про це у розмові із оборонцем Донецького аеропорту, кавалером ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, політологом, кандидатом історичних наук, доцентом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, консультантом знімальної групи художнього фільму «Кіборги» –
Кирилом Недрею.
– Нам не вистачає єдності і консолідації. Хтось думає, що цього мало, але насправді це невимовно багато. Бо це не та консолідація, що була у Радянському Союзі, коли усіх намагалися «заточити» під один ранжир, визначаючи те, як одягатися, яку музику слухати, і що говорити. В нашій історії це вже було. До чого це все призвело – відомо.
Я ж кажу про консолідацію і єдність у принципових речах – починаючи від корупції і закінчуючи незалежністю. От, приміром, корупцію усі клянуть, але при цьому її побутовий рівень воліють не помічати, або навіть визнають за нормальне і корисне явище, виправдовуючи тим, що «у них же мізерна зарплата».
Не вистачає мудрості зрозуміти, що усі різні, але країна у нас одна
Кирило Недря
А питання незалежності і цілісності країни?! За 27 років це вже давно мало стати тим, у чому усі одностайні.
І я ж навіть не кажу про ставлення до окупації частини наших територій та самих окупантів, я кажу про те, що досі одні залишаються «східняками – кацапами», а інші – «західняками – бандерами». І це при тому, що у нас одна земля, кладовища якої урівнюють усіх...
Нас ділять штучно і ми на це «ведемося» і потім передаємо це нашим дітям. Не вистачає мудрості зрозуміти, що усі різні, але країна у нас одна і у ставленні до неї ми маємо бути консолідовані.
Мені доля дала можливість побувати у найбільш українській точці України – там, де усі були як єдине ціле; де люди говорили різними мовами, але розуміли одне одного з півслова; де кожен мав різний достаток, але ніхто не був нужденним; де були симпатики різних політиків й ідеологій, але об’єднані спільною ідеєю; де «східняки» та «бандери» були просто українцями і пишалися цим... і вмирали за це!
Цим місцем був Донецький аеропорт... Ми усі там були, як пальці однієї руки – руки, яка годує і захищає. Така єдність примушує з нею рахуватися усіх. Навіть ворогів.
Повний текст
Інф.: radiosvoboda.orgКоментарі