Земельний диявол. Як зняти прокляття із земельної реформи? - Олександр Ковалів, доктор економічних наук
В Україні проблема не з ринком землі чи його відсутністю, а з необхідністю імплементувати в законодавче поле чинні конституційні норми (ст. 13–14) про права власності українського народу на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти — основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави і не може бути предметом купівлі-продажу. Саме у цьому криється "земельний диявол", який не дозволив нам до цього часу здійснити повноцінну земельну реформу.

А ще до цієї "деталі" варто додати й іншу — правдиву інформацію про реальну вартість природного капіталу як основного національного багатства нашої держави. Його величина, за попередніми розрахунками Національної академії наук України, досягає 320–380 трлн дол. США, з них приблизно 83–88% припадає на природно-ресурсні багатства. Тож у грошовому еквіваленті доступних багатств на кожного громадянина припадає приблизно по 2 млн дол.

Тому конституційною аксіомою є те, що в Україні можна купувати чи продавати лише сформовані земельні ділянки — об'єкти цивільних прав, у межах яких громадяни мають право лише користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону, на який (закон) влада поки що не спромоглася.
Політики навмисно залишили поза увагою громадян чинну конституційну норму, згідно з якою встановлюється: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (скорочено "земля та її природні ресурси") є об'єктами права власності Українського народу". Відтак, інформаційний простір і голови людей наповнюють недостовірною інформацією про те, що в Україні начебто можливо в законний спосіб продавати землю та її природні ресурси, які фактично є об'єктами права власності українського народу, або ж про недопущення цього явища шляхом накладання фіктивного мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Такі ж крайності допускаються на всіх рівнях органів влади.

Натомість громадяни мають розуміти, що всі землі та їх природні ресурси як природні об'єкти в межах території держави, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, маючи здатність також надавати різноманітні екосистемні послуги, поділяються за своїм основним цільовим призначенням на відповідні категорії земель, які не є об'єктами права приватної (державної чи комунальної) власності, а лише — користування. Цю вимогу підкріплює інша надважлива норма цієї ж статті 13 Конституції України, яка декларує: "Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону". Саме ця ключова умова — "лише користуватися природними об'єктами", а не "володіти" і не "розпоряджатися" ними, дає підстави стверджувати про відсутність конституційного права володіти і розпоряджатися чужою власністю.

Не слід забувати, особливо фахівцям у галузі землекористування і земельних відносин, що для здійснення користування землею та її природними ресурсами існує сакральне слово "межа", до якої можна здійснювати користування будь-якою, в тому числі чужою, власністю, а за межею — ні! Замкнутий контур межі уособлює ділянку, яка перебуває у власності (приватній, комунальній чи державній) і є об'єктом цивільних прав, що дає право володіти, користуватися і розпоряджатися лише земельною ділянкою як власною нерухомістю (продавати чи купувати) або здавати її в оренду для здійснення в її межах відповідного природокористування.

До речі, Земельний кодекс України (ст.78–79-1), не згадуючи про конституційну норму (ст. 13) щодо права власності українського народу на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти, справедливо визначає: "Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками", "Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами", "Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав", "Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру".

Підтвердженням цього є державний акт на право приватної (комунальної чи державної) власності на земельну ділянку, в якому вказують лише її межі. І лише той суб'єкт господарювання, котрий має у власності чи в оренді конкретну земельну ділянку (межу), може набувати прав користуватися природними об'єктами права власності українського народу і лише тією частиною, що розташована в межах ділянки. При цьому Конституція України (ст. 13) декларує: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Тому без межі і без ділянки не може відбуватися законне право на користування чужою власністю, у нашому випадку — власністю українського народу.

Слід наголосити на тому, що земельні паї (віртуальні земельні ділянки) не є сформованими земельними масивами як ділянками господарської доцільності, які узгоджувалися б між собою і могли би бути об'єктом цивільних прав. Тому порівнювати пропонований так званими експертами ринок земель сільськогосподарського призначення в існуючих умовах України із тим, що діє в країнах Європи, де функціонують фермерські господарства як уособлені одиниці, є принаймні нелогічно, а розмови про можливий вільний продаж земельних паїв слід вважати абсурдними.
Аксіомою є й те, що набуття прав власності на земельні ділянки як на об'єкти нерухомості, в тому числі шляхом безоплатної передачі через земельні паї, що теоретично і практично можуть бути предметом купівлі-продажу, не можна ототожнювати із правом власності українського народу на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти, які не підлягають відчуженню будь-ким, на користь будь-кого і в будь-який спосіб. Це означало б, що в процесі купівлі-продажу ділянок допускалося б позбавлення прав власності українського народу на еквівалентну площу території держави.

Звичайно, прізвище власника чи орендаря земельної ділянки як об'єкта цивільних прав може змінюватися також унаслідок купівлі-продажу цих прав. При цьому власник ділянки має одержувати прибуток від такого об'єкта на рівні не нижче банківської ставки, але повторюся, що в будь-якому разі та будь-хто із них (власник чи орендар земельної ділянки) має право здійснювати лише користування природними об'єктами права власності відповідно до спеціального закону, який ще належить прийняти. Такий користувач має сповна сплачувати повноцінний земельний податок (відповідну рентну плату) за користування природними об'єктами, а у разі зміни категорії земель (її цільового призначення) як природного об'єкта повинен відшкодовувати ще й втрати, наприклад, сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва.

Обґрунтовано, що надання у відкритий і прозорий законний спосіб екосистемних послуг і сплата земельного податку за раціональне користування природними об'єктами всіма законними землекористувачами дасть можливість включити реальний механізм державної регуляторної політики, зокрема щодо фінансування і підтримки лише активних учасників реформ та доброчесних природокористувачів. Наприклад, у Європі працюючому фермеру-господарю, який сповна сплачує податок за користування землею як природним об'єктом, повертають у вигляді дотацій, компенсацій, надбавок по 200–500 євро на кожний гектар. Упевнений, що й у нас так буде, якщо дотримуватимемося вимог власної Конституції.

У зв'язку з цим нами вперше науково доведено, що вартісна частка природного об'єкта в Україні в ринкових відносинах не може бути меншою від вартісної частки об'єкта цивільних прав (земельної ділянки). Наприклад, для ріллі середньої якості й продуктивності в Україні їх співвідношення має бути 0,65 і 0,35. У таких же пропорціях повинні функціонувати національний податок (рентна плата) і власні прибутки (доходи). Також обґрунтовано, що абсолютна вартість (сума часток) такого одного гектара ріллі на даний час має становити 2934 євро (1723 (0,65) + 1211 (0,35)), а на час виконання основного обсягу програми звершення земельної реформи в Україні повинна зрости загалом до 6412 євро проти середньої величини в країнах ЄС у 8000 євро/га.

Тому в умовах ринкових земельних відносин, особливо на час звершення земельної реформи має право фігурувати лише вартісна частка земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, долучаючи до неї вартісні частки природних об'єктів, лише після виправлення припущених помилок і неузгоджень на відповідній території і лише в процесі становлення господарів-фермерів на зразок європейських. Власне кожний такий громадянин як співвласник природних об'єктів — основного національного багатства, член конкретної місцевої громади, власник земельної ділянки, який самостійно (без найманої праці) веде господарську діяльність, матиме право ставати повноправним власником-господарем, що володітиме і розпоряджатиметься абсолютною вартістю належної йому землі. Повний текст

Інф.: dt.ua

Коментарі