Ми маємо сьогодні сумно усвідомити: у нас вибір один: або ми знову раби, або ми знову вільні люди. За 21 один рік такого морального падіння, до якого нас довели табачники, колісніченки, ківалови, єфремови, азарови під патронатом гаранта, Україна ще не зазнавала. Безсоромні, наглі азарови, чечетови, корнілови і їхні доморощені холуї – типу Литвина і Колісниченка – гірше окупантів. Бо підступніші, бо брехливіші.
У нас навіть у 1989 році, за тоталітарного режиму, українська мова була державною!
То  в  якому ж режимі ми тепер живемо? Відповідь однозначна - колоніальному.

Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
Русифікація України плюс резервація для всього українського народу
(закінчення)
Початок див. тут

Тепер у нас, в Україні, почалося життя за Чечетовим. Все під його диригентською паличкою. Ми, як він точно зазначив, вічно сліпі, як „котята”( по-нашому – ще кошенята) чітко розрахував, що такі юристи, як колишній кандидат у президенти В. Олійник і його землячок (це ж треба: із землі Тараса, одразу стільки перевертнів і, м’яко кажучи, наївняків, яких українському народу на згадку про ХХ-те століття подарувало ХХІ-ше) клюнуть на цей закон, як дурний окунь на золоту блешню, і тримаючи  металевого тризуба-драча в зубах, запевнятимуть телевізійний  російськомовний простір в Україні,  що в них у роті - інтернаціональне суші, яке принесе не тільки радість їхньому шлунку, а й всесвітнє благоденствіє українському народу. Відтепер він буде спілкуватися не мовою Арманда Хаммера, а мовою його нерозлучного друга Леніна, якою у Верховній Раді навіть Симоненко спілкується з Александровською, з нетерпінням чекаючи, коли вже прийде той „час пік” і над  Київсько-Печерською лаврою і над  її безсмертною Орантою вивіcять червоні прапори, змочені в крові українців, з яких одна частина йшла на сталінську бійню під ними, а друга, при „мудрій” політиці більшовиків, йшла проти неї, захищаючи свою землю від тих від зайд під кривавими прапорами у Західній. Ту комуністичну політику з національного питання в Західній чомусь називали маса крою (від англ. massacre - кровопролиття, вбивство, різня; жорстоке побиття; повальне винищення; бійня - ред.), а на Сході – „Розстріляним відродженням”. Та ще з великої літери. Тепер це буде називатися – „с большой букви!”

   Інтернаціоналісти Донбасу і його околиць, куди у післявоєнні роки для створення Всесоюзної кочегарки кидали різнонаціональних остарбайтерів, виловлювали їх навіть на цвинтарях в усіх куточках СРСР. Згодом  перетворювали їх в інтернаціоналістів за допомогою тієї ж спрямовуючої ідеології. Плюс радянськими тюрмами і, як логічний наслідок, із шахт „на гора” уже виходили люди без роду і племені, подібні до турецьких яничар. Мало в кого із них, судячи з попередніх виборів, прокидається тепер запорозький дух. Нині від цього інтернаціонально продукту здебільшого пахне русскім духом, а після мовної Хартії запахне і „русскім міром”. Під кадильницею пана Гундяєва, який до слов’ян має таке ж відношення, як я до марсіян, на сьогодні у цього, загалом щирого і доброго, люду Донбасу посилився замість вільнолюбного духу ген страху. Ген страху перед бандитами, які прийшли до влади й до своїх мільйонів через вибухи на стадіонах, масові вбивства, бандитські „стрілки”, постійні залякування, вічну бідність трудового люду й пристосуванство до вчорашніх колонізаторів, які після прийняття отієї Хартії в дикому варварському темпі відновлюють імперію в одному з найбільших її уламків. Про це свідчать дике і передчасне утвердження „русского, як ісчєзающего із планєти зємля язика”, а не гагаузького чи караїмського. І це, зверніть увагу, ще до поліпшення неповноцінного „закону”, який (так обіцяв Янукович „ вибраній масі із народу - групі української інтелігенції на чолі з Ларисою Скорик) збиралися доопрацювати ще до втілення його в життя. Це по-перше. А, по-друге, в українських містах - Севастополі, Одесі, Донецьку, Запоріжжі (екс-столиці українського козацтва!), й так панувала російська мова:  без Хартії, яку подарував українському народу на честь 21 річниці Незалежності батуринський ніс - Литвин. Ті міста були русифіковані ще Московською імперією і її дух не вивітрювався за всі ці 20 (уже з гаком) років. Хіба що частково жила українська мова за Ющенка, і то на білбордах, рекламах і діловодстві.

     Сьогодні Костусєви-Азарови знищують і ці залишки, як і інтернаціоналісти колісніченкі, бондарєнкі, голуби, симонєнки й інша аморальна прислужницька колонізаторам шушваль, яка повилазила після Помаранчевої революції з нір і почала завивати по-вовчому на місяць, чуючи рефлекторно в своїх ненаситних шлунках свіжу здобич на просторах полуденного краю.
    Шовіністи, які підняли голови, не пройшовши люстрації і державного проходження отримання громадянства, як особи, що не знали і не хотіли знати державної мови (як це водиться в усіх цивілізованих державах) отримали у безпринципній державі найвищі посади в Україні. Скільки треба мати після такої української толерантності у своїй безсоромній душі нахабства і наглості, щоб безцеремонно заявляти російською мовою перед мільйонною аудиторією з голубого екрану прем’єру Української(!!!) держави, що йому в цій країні не дозволяють навіть у туалеті розмовляти на рідній! Цікаво, якої ж він  сексуальної орієнтації, що йому так необхідна російська мова в нужнику? І це Азаров - особа, (за національністю чи то латиш, чи то росіянин чи то єврей - справжнє прізвище Пахло), котра перебуває на одній з найвищих посад у зовсім чужій за виміром любові до батьківщини йому державі!  Треба ж так  ненавидіти цю країну, цей народ, порушувати власний підпис кабінету міністрів, що зобов’язує чиновників усіх рангів розмовляти державною мовою і ще так нагло брехати тій же мільйонній аудиторії під час інтерв’ю в „світському житті” Каті Осадчій, що ви, мовляв, мадам і ваш канал 1+1 краще б розмовляли „чудовою російською”, який і так русифікований до нікуди. Звичайно, так може нагло і безцеремонно заявляти тільки представник окупаційного уряду,  весь склад якого сьогодні розмовляє виключно на мові вчорашньої колонії. Винятком є тільки  прибиральниця Нюра і випадковий відвідувач української глибинки чи села, розваленого цими прибульцями і „реформаторами”.
 
 На очах нищиться Україна. А президент робить вигляд, що нічого не сталося. Гарант прийняв 8- х чи 10–х, інтелігентів, які прилетіли невідомо для чого до нього, і почав запевняти, що він удосконалить закон. І тільки за тими інтелігентами задиміло у Сімферопольському аеропорту, як він поставив підпис під ”недосконалим законом”. Де ж логіка цієї людини? Гаранта Конституції? Підписавши цей провокаційний і неповноцінний антидержавний „закон” Янукович як президент, фактично, виніс і собі політичний вирок. Невже він цього досі не розуміє?!
      Чи є такі ще вожді у світі, як Віктор Федорович? З таким мисленням і з такою логікою? Чи його там так тисне Кремль чи свої підручні єфремови, чечетови, корнілови і умансько-житомирські покидьки, в яких він тільки підручний? Бо, якщо тебе вже московські служки спровокували цим незаконним законом, то невже в тебе нема радників, щоб пояснити, що це принцип Вавілонської вежі. Що завтра почнеться в Україні стовпотворіння. Країна розсиплеться, як розсипалася згадана міфічна будова. Чи пан Янукович вважає, що він схопив Бога за бороду, сидячи в найвищому кріслі і йому тепер ввижається, що варто тільки підняти руку і він Бога матиме у своїх обіймах чи Бог матиме його.

       На свій сумнів, я не певний, що український народ здатний на таке, як арабські народи. Я не певний, що у нас почнеться „арабська весна”, яка, нарешті, в ім’я не рабського життя на цій землі очистить, як очищає весна землю від бруду, від усього політичного сміття. Невже він нас має за мовчазне бидло, яке нездатне за волю своєї Вітчизни вмерти, щоб  вижити. Перед цим змести цю провокаційну наволоч, яка нездатна мирно жити навіть серед такого толерантного, довірливого і терпеливого українського народу, постійно провокуючи його на революції чи українські бунти.
  І так цього не хочеться, бо життя кожного дорожче і вартніше від усіх необдуманих до кінця рішень неповноцінних недоумків. Та все ж ми маємо сьогодні сумно усвідомити: у нас вибір один: або ми знову раби, або ми знову вільні люди. За 21 один рік такого морального падіння, до якого нас довели табачники, колісніченки, ківалови, єфремови, азарови під патронатом гаранта, Україна ще не зазнавала. У нас навіть у 1989 році, за тоталітарного режиму, українська мова була державною! То  в  якому ж режимі ми тепер живемо? Відповідь однозначна - колоніальному.

  Хто ж нам  підсунув цю Хартію і в ім’я чого? В ім’я сьогоднішнього розвалу держави, якою ще кілька місяців тому гордилася вся Україна, її громадяни незалежно від національності, віросповідань, коли проходило „Євро-2012”. Коли  йшли змагання на Олімпіаді в Лондоні. Для чого було таку мирну, толерантну країну цим провокаторам, колісніченкам, ківаловим,  гриновецьким знищувати, перетворювати її в колонію, мовну федерацію, Вавілонську вежу? Якого розливу ця сьогоднішня держава, який у неї режим? Відповідь хай дасть сам читач. У мене чорнило висихає від того слова, яке я мав би вписати. Подібного аналога немає в світі.
 Ви тільки вслухайтесь у цих аморальних типів, нахаб, природжених брехунів, які гомонять перед телевізорами про українізацію так, ніби в Україні має проходити тільки русифікація краю. Поїхав би ти, голубе, один з іншим у ту ж Росію, чи в будь-яку нормальну, не викручену століттями колонізаторами і такими залишками інтернаціоналізму і космополітизму, як ти, у Францію, Англію, Ізраїль. І там би ти не патякав на мові того народу, який тобі дав, скажімо, прізвище Пахло. Ти б у будь-якій з цих названих і не названих мною держав розмовляв би виключно державною мовою, а якщо в голові відсутня олія до філологічного нахилу, то ти б не піднявся до таких державних висот у країні, яка себе поважає. Це ж треба дивитися людям в очі, і цинічно брехати, позичивши собі очі в Сірка.

       Аристократія Заходу, зокрема, англійські лорди, яким честь дорожча брехні, накидають собі петлі на шиї,  якщо переконуються, що збрехали своєму народу, ввели його в оману, дозволивши безпідставно розпочати авантюрну війну в Іраку, втягнувши на погибель своїх солдат і офіцерів. Згадаймо хоча б члена комісії по розслідуванню ядерної і хімічної зброї в цій країні і початок війни проти Іраку, який насправді не мав ані ядерної, ані хімічної зброї у своїх арсеналах. Член англійської комісії після такої брехливої заяви повісився. Азаров і йому подібні брехуни після своїх побрехеньок про українізацію в Україні не повісяться.

     Безсоромні, наглі азарови, єфремови, чечетови, корнілови і їхні доморощені холуї – типу Литвина і Колісниченка – гірше окупантів. Бо підступніші, бо брехливіші. Гітлерівці, яких я згадував на початку і проводив паралель між тими окупантами й цими, хоч не загравали з народом. Одразу розстрілювали або вішали. І там усе було зрозуміло: де друзі, а де вороги. А ці ж рядяться у вірних в синів народу, освідчуються в любові до нього, а діють як фашисти, як загарбники. При тих хоч була українська мова, відкривалися українські церкви і не нав’язувалися  німецькі протестантські чи католицькі. Не садили за мову, за національність, за руйнування пам’ятників катам українського народу, як нині судять тих, хто руйнує пам’ятники вождям тоталітарного, колоніального режиму. Не забирали в гестапо, як це робиться нинішньою окупаційною владою, коли навіть відповідно до Указу президента Ющенка, який не скасований, нині не можна нищити символи окупаційної держави, яким був СРСР. Нові колонізатори, якими є азарови, могильови, константінови, костусєви та інша великоросійська шушваль, за словами їхнього ж Леніна, садить у тюрми українців-патріотів тільки за те, що вони не хочуть знову жити в колонії, бути поголовно знищеними, а ті, хто залишиться будуть завтра загнані в резервації, за колючий дріт, з червоним імперським написом „Українські резервації  русскаго міра”.

Олег Чорногуз, письменник

Коментарі