Віктор КАСПРУК, незалежний політолог , 

Де знаходиться точка запуску спротиву України?
Смерть демократії в Україні і швидке згортання всіх свобод навіть тепер, за два роки панування режиму «януковичів», не змогли запустити ланцюгову реакцію спротиву українців. Ще торішньої осені здавалося, що Україна знаходиться на порозі «української весни», однак виявилося, що протестувальники – це діди з вилами, інваліди та бабці з заступами, а цілком здорові чоловіки позабивалися по щілинах та чекають якогось чуда та «соціальної справедливості» від антиукраїнської комуно-кримінальної влади.  
  Владу судять не по словам, а по ділам. Головні результати тут – це гуманітарна катастрофа, повне ігнорування прав людини і свободи слова та економіка, яка на повну свою залишкову потугу продовжує працювати на офшорні зони.
 
 Тому напередодні виборів до Верховної Ради дуже актуальним стає питання – де ж знаходиться точка запуску спротиву українського народу? І саме парламентські вибори можуть стати тим останнім Рубіконом довготерпіння українців, який не перейти виявиться вже просто неможливо.
 
 За сьогоднішньої ситуації в Україні, підтримуючи опозицію, виборець підтримує відновлення парламентаризму і конкуренції в політиці. Адже саме конкуренція в політиці змушує політиків бути залежними від виборця. Наявність цієї конкуренції є саме по собі благом, що дозволяє суспільству методом проб і помилок, від виборів до виборів, знаходити правильні шляхи розвитку. Очевидно, що такий шлях пройшли свого часу усі успішні сьогодні держави.
 
Голосуй-не голосуй, а нічого змінити не вдасться?
 
 Поразка опозиції на прийдешніх виборах – прямий шлях вже не до просто диктатури Партії регіонів, а до встановлення в Україні диктатури клану Януковичів, котра в перспективі (за правильних підходів до її реалізації) може протривати довгі десятиліття.
 
 Ідеологи і політтехнологи Партії регіонів вправно намагаються вживити у свідомість українців твердження: голосуй-не голосуй, усе рівно нічого змінити в українській політиці не вдасться. А тому вибори краще взагалі проігнорувати, оскільки все уже давно наперед розписано. Або – навіщо голосувати, якщо всі партії і політики однакові. А от коли нарешті з’явиться справжній лідер, партія чи ідея, то тоді ми їх всім гуртом і підтримаємо.
 
 Власне, ідеологія противсіхства (у тій чи іншій прикритій або явній формі) – це та ж безпрограшна політична технологія, котра розрахована на деморалізацію українців і перетворення їх на аморфне населення, яке не цікавиться не лише політикою, а й своїм майбутнім.
 
 Жодною мірою не хочу ідеалізувати лідера опозиції Юлію Тимошенко чи інших провідних опозиціонерів, на жаль, вони допустили багато стратегічних і тактичних помилок, за які українці змушені розплачуватися вже більше двох років своїм життям, але голосувати за опозицію треба для того, аби не дати владі «донецьких» іще десятиліття проводити тоталітарні експерименти над Україною. Для того, щоб забезпечити ротацію політичних сил і чиновницького апарату, зламати запущені «януковичами» корупційні схеми, зробити політиків залежними від вибору народу і не давати їм пускати метастази в бізнес.
 
Насилля над суспільством в ранзі державної політики
 
 Запуск спротиву українського народу почне спрацювати у той момент, коли суспільство нарешті усвідомить, що восени 2012 року в нього є лише один вибір – відсторонити Партію регіонів від влади. І це має стати історичним вибором українців. Незважаючи на те, що програш «донецьким» пришельцям із минулого у 2010 році (котрий висвітлив той факт, що громадянське суспільство в Україні перебуває і досі в стані початкового становлення), перекреслив багато здобутків, яких Україні вдалося досягти після проголошення незалежності у 1991 році.
 
 Майбутній електорат вимагає чітких програм, реалістичних планів і гарантованих хоч чимось передвиборчих обіцянок. Проте, який при тому був би результат у політичної сили, котра перед парламентськими виборами прямолінійно заявила б, що ми йдемо до Верховної Ради, аби проводити системні реформи, які несуть значні ризики для населення?
 
 Українцям необхідно бути чесними перед самими собою, і визначити, чого вони хочуть від опозиції. У першу чергу, це те, що необхідно безкровно, як це вже було раз під час Помаранчевої революції в 2004 році, демонтувати диктаторський режим. А все інше, то вже похідні становлення в Україні громадянського суспільства, без якого жодні політичні позитивні зрушення є абсолютно неможливими.
 
 Кожна влада несе в собі певні елементи насилля, і так було завжди. Проте усе це компенсується великою мірою її піклуванням про дієздатність соціуму. Але коли режим, як це сталося під час правління Партії регіонів, вводить насилля над суспільством у ранг державної політики, то така влада не здатна бути довговічною.
        
Дійсність ніби з картинок Роршаха
 
 Необхідно визнати, що ідеалізм, котрий властивий українцям, переноситься і на українську політику. До цього ще можна додати й крайню форму цього ідеалізму – «бінарну свідомість», яка в часи совітів культивувалася по всій території колишнього СРСР, яка позбавляє світ фарб, перетворюючи його на чорно-білий світ картинок Роршаха. І як під час тестів Роршаха, кожний бачить лише те, що йому хочеться бачити, і тому часто так важко досягти порозуміння між українцями. Навіть у такі найкритичніші моменти української історії, як тепер у 2012 році.
 
 Немає сумніву, що під час передвиборчої кампанії до Верховної Ради українцям буде понаобіцяно всього дуже багато. Однак необхідно, у першу чергу, дати об’єктивну оцінку всього того, що відбувається в Україні в останні 20 років. Адже за ситуації, коли вся колишня державна власність колишньої УРСР якимсь дивним чином опинилася у руках купки олігархів і їхніх прихвоснів, а населення катастрофічно зменшилося майже на 7 мільйонів осіб, буде важко пояснити цей «феномен».
 
 За такої пекельної арифметики стає абсолютно очевидно, що всі чотири президенти часів української незалежності вибудовували політичну й економічну системи не для людей, а для олігархату і свого найближчого оточення.
 
 Говорячи про відправну точку запуску спротиву України, обов’язково необхідно враховувати два дуже важливих моменти під час виборів до Верховної Ради. Перший – це наскільки вони будуть чесними. Тобто, якою мірою оголошені на них результати відповідатимуть справжньому волевиявленню українців.
        
 Другий – кому переважно громадяни України довірять місця у майбутньому парламенті. Адже логічно думати, що довіра до Партії регіонів сильно підірвана навіть у тих, хто голосував за її висуванця Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року.
 
 І якщо, дійсно, кількість мандатів у регіоналів відповідатиме їхньому реальному рейтингу, то кому ж тоді громадяни віддадуть голоси, і кому вони сьогодні довіряють? І хто зараз піде на парламентські вибори у головній колоні опозиції? По суті, це і є ключовими питаннями, котрі великою мірою вирішують історичну долю українського народу.
 
 Віктор Каспрук – незалежний політолог    

radiosvoboda.org 
  

Коментарі

Download SocComments v1.3