Складність і нерозв’язність конфлікту з Росією не хоче усвідомлювати не тільки Зеленський, а й мільйони його співвітчизників
Після загибелі українських військовослужбовців під Шумами на Донбасі Володимир Зеленський пообіцяв зв’язатися з усіма лідерами "нормандської четвірки", щоб обговорити ситуацію, що склалася.
Такого штибу контакт має на увазі, зрозуміло, телефонну розмову українського й російського президентів. Якщо на початку правління Зеленського такі розмови відбувалися досить часто, то останнім часом глави двох сусідніх держав не спілкуються, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

Ще до чергового порушення перемир’я український президент обіцяв домагатися проведення саміту «нормандської четвірки», а якщо не вийде — зустрітися з кожним із учасників формату окремо. І знову-таки подібна ініціатива має на увазі проведення зустрічі з російським президентом. Дотепер Зеленський і Володимир Путін зустрічалися тільки одного разу, під час саміту «нормандської четвірки» в Парижі. І, схоже, навіть через неповних два роки після обрання президентом України Зеленський продовжує вважати цю зустріч одним із головних своїх досягнень на посту глави держави й не намагається подивитися на її результати очима Путіна.

Власне, обіцянка «перезавантажити» нормандський формат і домогтися закінчення конфлікту на Донбасі була однією з головних передвиборчих обіцянок колишнього телевізійного коміка. Тоді Зеленський звинувачував у тому, що війна ніяк не закінчується, не тільки російське, а й українське керівництво, намагався створити у співвітчизників враження, що у продовженні війни зацікавлений його попередник Петро Порошенко. Супротивникам Зеленського ці твердження здавалися цинічним розрахунком спраглого до перемоги на виборах популіста.

Чому Путін повинен відмовлятися від своїх намірів?

Зараз, через два з половиною роки, стає очевидним, що Зеленський, практично не цікавившись реальною політикою до свого обрання президентом України, дійсно міг так вважати. Він не готовий був до серйозного аналізу причин, які спонукали Путіна зважитися на анексію Криму та вторгнення на «український материк», не розумів, чому припинилися контакти Путіна й Порошенка (як і у випадку з Зеленським, досить інтенсивні в перший період перебування Порошенка на посаді глави держави). Зеленський міг вірити, що Путіну чогось не пояснили, що війна триває не тому, що Кремль зацікавлений у поверненні України до геополітичної орбіти Москви, а тому, що на ній «наживаються», що можна, як він говорив, зійтися десь посередині.

Саміт у Парижі, під час якого Зеленський і Путін уперше й востаннє розмовляли серйозно, мав би зруйнувати цю картину світу. Але, судячи з постійних спроб українського президента поговорити з російським колегою, не зруйнував. Обіцянки поговорити з Путіним можуть знову-таки здаватися опонентам Зеленського цинічним розрахунком популіста, який годує своїх співгромадян нездійсненними обіцянками, сподіваючись утримати владу й «вирішити проблему» Донбасу, припустимо, після свого переобрання на другий термін. Але насправді Зеленський цілком може все ще думати, що може переконати Путіна, пояснити йому те, що не вдалося довести в Парижі. Це якраз те, що відрізняє професійного політика від дилетанта, що ніколи політикою не займався, — небажання робити висновки, які руйнують твоє уявлення про реальність, чіплятися за надію, ігноруючи факти, перебувати в ілюзіях і змушувати жити в цих ілюзіях власну країну.

Зате хто точно вміє робити висновки, так це Путін. Після саміту в Парижі російський президент досить швидко змінив своє ставлення до українського колеги, побачив, що про жодну капітуляцію з боку Зеленського і не йдеться, а на менше Путін не згоден. І, як це було не так давно з Порошенком, Путін практично відмовився від контактів і, як логічно зауважує глава українського зовнішньополітичного відомства Дмитро Кулеба у своєму тексті для французького видання Le Figaro, став чекати зміни влади в Києві. Тому що це і є реальність Путіна — спілкуватися не з тим, із ким можна домовитися, а з тим, хто може підкоритися.

Війна на Донбасі починалася не для того, щоб «зійтися посередині», а для того, щоб повернути Україну, яка після Майдану 2013−2014 років поривається явно не в тому напрямку, що намітили для неї в Москві. І чому Путін повинен відмовлятися від своїх намірів? Заради нормалізації відносин із Заходом? Але ці відносини зіпсовані аж ніяк не тільки через Україну. Сама суть конфлікту якраз у тому, що на Заході не хочуть визнавати за російським президентом права за допомогою сили «визначати напрямки» і для власних співгромадян, і для громадян сусідніх і не дуже сусідніх країн.

Проблема в тому, що цієї реальності, що вимагає від України необхідність усвідомити всю глибину, складність і нерозв’язність конфлікту з Росією, не хоче усвідомлювати не тільки Зеленський, а й мільйони його співвітчизників. Зеленський, скоріше, відображення українського бажання жити у світі, якого немає, у світі, у якому з Путіним можна домовитися, але не здатися. І поки Зеленський вірить, що зможе щось пояснити Путіну, а його співгромадяни підтримують його в цій ілюзії, Україна залишається в серйозній небезпеці.

Віталй Портников, журналіст
Інф.: nv.ua

/

Коментарі