Отже, новій владі слід позбутися ілюзій стосовно Росії
Михайло Гончар: Росія: формула "Чужого" для України та Заходу.
Останнім часом з Москви лунає усе більше бравурних заяв про непохитність путінського режиму, про те, що Путін буде і після 2024 року, і до 2030-го дотягне.
У ЗМІ малюється картинка, що в Росії усе залізобетонно. До Москви та Петербургу знову потягнулись українські квіслінги. Росія, оновлює мережі впливу на Україну зсередини. Прибираються старі схеми за якими працювали з попередниками на українському владному Олімпі. Для нових "голодних" і "спраглих" відпрацьовуються схеми заходу в Україну з Європи під відомими брендами. Йде вербування лобістів, розробляються заходи впливу. Але чи все так гаразд у самій Росії, беручи до уваги її внутрішню неоднорідність?

Росія розосереджується…

Князь Горчаков, міністр закордонних справ царської Росії часів після розгромної Кримської війни, відомий своїм крилатим висловом "Росія зосереджується…". Нинішній володар Кремля В.Путін у своїй передвиборній статті 2012 року теж писав, що Росія зосереджується, збирається з силами.

Очевидно, можна констатувати, що етап зосередження та збирання сил завершився і Росія у 2014-му перейшла до нового етапу — пішла в наступ. Агресія проти України символізувала черговий етап експансії на черговому витку еволюції Росії. Владіслав Сурков доволі чітко його охарактеризував: "Обвалившись із рівня СРСР до рівня РФ, Росія валитися перестала, почала відновлюватися й повернулася до свого природного і єдино можливого стану великої спільноти народів, що збирає землі". Звісно, постає питання — а які "втрачені" землі Росія збирає на Близькому Сході, в Латинській Америці, Арктиці? І звідки ресурси на глобальну експансію, тоді коли світові ціни на нафту вдвічі нижчі, ніж у 2000-х?

Після інтервенції в Сирію та невдалої спроби перевороту в Чорногорії, а також із урахуванням ведення Росією війни в Донбасі проти України, здавалося, що Кремль не могтиме діяти ще десь. Але Лівія, Венесуела, Центрально-Африканська Республіка, Індонезія, Мадагаскар спростовують це. Зараз до цього переліку додається Алжир. Російські ПВК у Венесуелі захищають режим Мадуро, у Лівії Росія сприяє маршалу Хафтару, Москва втручалася в президентські вибори на Мадагаскарі та в Індонезії. Наразі ми стаємо свідками ескалації на Балканах. Загалом, Росія діє стратегічно у п'яти регіонах: пострадянський простір — проти України й Білорусі, проти ЄС на Балканах та на Близькому Сході й у Північній Африці (Сирія, Лівія, Алжир), проти США в Латинській Америці (Венесуела) та в Арктиці. Крім того, вона діє в інформаційному та кіберпросторі.

Тобто можна стверджувати, що Росія після етапу зосередження стала розосереджуватися, проникати, втручатися. Вона намагається проникнути скрізь, навіть туди, де її присутності було мало або й взагалі не було в пострадянські часи. Для такого глобального проникнення Росія має бути внутрішньо сконсолідована й зосереджена. Зовні так і здається. Це нагадує СРСР кінця 1980-х. Росія — не Радянський Союз. Це наочно видно з того, як падають російські ракети й літаки. Що насправді відбувається в Росії, коли зазирнути під товсту ковдру кремлівської пропаганди та дезінформації?

Під ковдрою

Кілька показових речей, на які звернули увагу у ЗМІ, але які не розглядаються у взаємозв'язку з іншими. Новій маніпулятивній методиці соціологічних досліджень ВЦИОМ (Всеросійського центру вивчення громадської думки), за якою рейтинг Путіна з реального рівня історичного мінімуму довіри в 30,5% трансформувався у 72,3%, передувала нова методика Росстату, за якою той знайшов у РФ "приховані інвестиції" обсягом 67 млрд дол., що їх російські ж експерти кваліфікували як такі, які є суто на папері. Крім того, за оцінкою російських економістів, "підозріло неадекватний" вигляд має ще одна "нова методика" Росстату — підрахунку доходів населення, згідно з якою доходи росіян зростають, що суперечить даним експертних досліджень, які свідчать про зниження реальних доходів внаслідок фіскальної політики.

Ознакою системних проблем у російській економіці є поява таких ідей як використання примусової праці для виконання державних замовлень. Ідеться про повернення до радянської практики як у частині залучення в'язнів, що відбувають покарання в колоніях МВС, так і в частині залучення армії, зокрема інженерних військ, для побудови великих інфраструктурних проектів.

Ще один штрих: 48% прибутку "Газпрому" за 2018 рік виявилися паперовими — з'явилися за рахунок переоцінки акцій дочірньої компанії "Газпром нефть". А сама "Газпром нефть" та інші нафтові компанії протестують проти ручного керування цінами на нафтопродукти на внутрішньому ринку й вимагають від уряду компенсації збитків, які в них внаслідок цього виникають.

За даними російських джерел, низка великих російських банків, що "дахуються" на високому рівні, загрузли у збитках. Зокрема йдеться про "Транскапіталбанк" під дахом голови Центробанку Е.Набіуліної, "Міжнародний фінансовий клуб" під патронатом глави "Ростеха" С.Чемезова, "Абсолют-банк", пов'язаний із РЗ, та чимало інших.

Як відомо, у нинішнього російського режиму традиційною є ставка на чотири опори — нафта, газ, силові структури і РПЦ. Тому те, що відбувається у цих сферах, має визначальне значення для політичного довголіття тієї чи іншої влади в Кремлі. Найбільша тектоніка спостерігається в нафтовому та газовому секторах.

Інцидент із забрудненою дихлоретаном російською експортною нафтою, до речі, ще не вичерпаний після двох місяців періодичних заяв про швидке відновлення статус-кво, не є окремо взятим прикрим випадком чи диверсією малих нафтових трейдерів, як запевняють російські урядовці. Автор цих рядків відразу після перших повідомлень про "технічний інцидент" на "Дружбі" відзначив, що причина проблеми має глибинний характер. Тепер уже очевидно, що 5 млн тонн некондиційної нафти в системі трубопроводів не могли дати малі компанії. Це — наслідок діяльності "крупняка". А хто ним є? Передусім ще одна улюблена, поряд із "Газпромом, іграшка Путіна — "Роснефть", найбільша не тільки в нафтогазовому секторі, а взагалі найбільша в Росії компанія. Вона забезпечує 40% загального російського нафтового експорту. Не вдаючись у технічні подробиці, бо це не є темою зазначеної статті, можу констатувати, що некондиційна нафта, отримана з виснажених родовищ Урало-Поволжя, хижацька експлуатація яких здійснюється, у тому числі, й "Роснефтью", накопичувалась у резервуарних парках у чималих обсягах і раніше. Її підмішували в потік з кондиційною нафтою, і вона йшла собі на експорт. Хоча вміст хлорорганіки був у сировині, однак не в тій концентрації, яка становила небезпеку. Аж раптом "Роснефти" терміново знадобилися гроші. Причому чималі. Виявляється, що найбільша й найбагатша компанія Росії живе в борг. Корпоративна заборгованість за останні 15 років зросла у 44 рази і становила на початок 2019 року понад 63,3 млрд дол. (4,4 трлн рублів)! У першому кварталі поточного року "Роснефти" вдалося скоротити його на 12%, але впродовж наступних 12 місяців вона мусить повернути кредиторам понад 11 млрд дол. Окрім цього, компанія зазнала серйозних втрат у Венесуелі, рятуючи свої багатомільярдні проекти в цій країні й допомагаючи Кремлю рятувати режим Мадуро, фінансуючи не тільки "кухаря Путіна" та ПВК Вагнера. До всього цього додалося ще й те, що ціни на нафту пішли вниз, і хоча періодично вони підстрибують, проте загальну тенденцію руху до зниження це не змінює. Тому грошей бракує, формула Мєдвєдєва "…але ви тримайтесь!" не працює, борги потрібно повертати.

За таких обставин керівництво "Роснефти" терміново розпорядилося відвантажити на експорт усе, що може текти трубами. Тим більше що розгрібатиме "інцидент" "Транснефть", яку Ігорь Сєчин давно хоче інкорпорувати у свою імперію. Тому й стався "безпрецедентний випадок", насправді — потужний вияв кризи ресурсно-орієнтованої економіки Росії, де нафтові компанії є годівницями Кремля та лояльного олігархату, і все менше з тієї годівниці надходить до бюджету. Резервний фонд у 2018-му повністю пішов саме на покриття бюджетного дефіциту. Фонд був ліквідований. Залишився лише Фонд національного благополуччя, який 10 років тому мав обсяг коштів, еквівалентний 7,7% ВВП, а тепер має на своїх рахунках 58,74 млрд дол., що становить 3,6% ВВП.

Більш ніж проблемне становище і в "Газпрому". Одночасна реалізація трьох економічно необгрунтованих, геополітично мотивованих проектів — "Північний потік-2", "Турецький потік", "Сила Сибіру", та ще й у період низьких цін на газ у Європі, експансія на ринок ЄС американського СПГ, непомірні трати на лобістів у ЄС — призвели до перевищення витрат над доходами. Нуль надходжень з українського ринку та майже 3 млрд дол. (укупі зі штрафними санкціями) виплат на адресу "Нафтогазу" за рішенням Стокгольмського арбітражу — дамокловим мечем висять над "Газпромом". Бачачи це й майже отримавши своє під час реалізації проектів "відкатопроводів", з газпромівського "Титаніка" зіскочили люди з ближнього кола Путіна, його ексклюзивні підрядники — брати Ротенберги. Тому в газовій монополії Росії грядуть зміни (і не тільки кадрові), які кремлівською пропагандою будуть подані як реформа газового сектора.

Серед силових структур Кремль вивищує "Росгвардію", вбачаючи в ній останню надію режиму на збереження влади. Її фінансування збільшують, тоді як поліцейським урізають додаткові виплати, залишаючи голі оклади. Провал РПЦ на українському напрямі та події в Єкатеринбурзі засвідчили, що "духовні скрєпи" РПЦ насправді нічого не скріплюють, а навпаки.

Які ймовірні сценарії майбутнього Росії? Ми не знаємо достеменно, де точка крихкості російського режиму, та й, як показує приклад СРСР, цього не знають і в Кремлі, бо живуть у штучно сконструйованій реальності, де все підвладне володарю трону. До певного часу "Х"…
ПОВНИЙ ТЕКСТ

Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики "Стратегія XXS"
Інф.: dt.ua

Коментарі