Парадокси рейтингу
Опубліковані у ЗМІ дані двох соціологічних опитувань, які нещодавно було проведено в Україні, на перший погляд абсолютно суперечать одне одному.
Але при погляді більш пильному стає зрозуміло, що ці відомості не лише доповнюють одне одного, але й створюють ефект стереоскопа: якщо їх поєднати, то картина стає об’ємною.
Результати дослідження громадської думки, проведеного соціологічним центром SOCIS, преса подає зі словами «Більшість тих, хто взяв участь в опитуванні, впевнені у перемозі чинного президента на наступних виборах». І це дійсно так — але йдеться про відносну більшість. Причому дуже відносну.
Близько трьох тисяч респондентів розподілили місця в першій п’ятірці можливих майбутніх президентів таким чином: Петро Порошенко — 17,6 відсотка, Юлія Тимошенко — 11,8, Юрій Бойко — 3,9, Анатолій Гриценко — 3,8, Святослав Вакарчук — 3,7 відсотка. Нинішній президент дійсно лідирує, але на чолі української держави після 2019 року його не бачить навіть п’ята частина опитаних, просто всі інші кандидати набрали ще менше голосів.
З остаточними висновками поспішати не варто. Попередні можна зробити, але дуже обережно. Ймовірно, українці просто не мають уявлення, хто міг би на практиці очолити країну після прийдешніх виборів. Та й дивно було б чекати іншого від пересічних громадян там, де професійні соціологи й політологи губляться в здогадах. Люди називають ті імена, які першими спадають на думку, і частіше за інших (але далеко не в більшості випадків) їм згадується чинний президент, а відразу після нього — «вічний опонент» Тимошенко.
Друга новина полягає в тому, що за результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг» той самий Петро Порошенко очолив антирейтинг українських політиків — тобто його ім’я найчастіше називали у відповідь на питання «За кого ви не будете голосувати за жодних обставин?». Тут цифра виглядає справді загрозливою: 45,3 відсотка, тобто майже половина опитаних. Незалежно від того, наскільки об’єктивно хорошою є діяльність Порошенко на посаді президента, суб’єктивно громадяни дають їй невисоку оцінку, але ж саме вони — вищі судді будь-якого демократичного політика.
Крім Петра Олексійовича, першу п’ятірку складають: Арсеній Яценюк — 25,6 відсотка, Олег Ляшко — 25,2, Юлія Тимошенко — 24,2, та Олег Тягнибок — 18,4 відсотка.
Слід врахувати, що на виборах антирейтинг часто буває чи не важливішим за рейтинг. Як кажуть у Римі, щоб стати папою, потрібно мати на конклаві не багато друзів, а мало ворогів.
Та це «анти», а як складаються справи з просто рейтингом? Те саме опитування дає відомості із цього приводу, але тут цифри виглядають набагато скромнішими. П’ятірка лідерів виглядає так: Юлія Тимошенко — 8,8 відсотка, Анатолій Гриценко — 6,6, Юрій Бойко — 6, Святослав Вакарчук — стільки ж і Петро Порошенко — 5,5 відсотка. Це дані за загальною кількістю респондентів. Серед тих із них, хто вже твердо визначився з вибором, цифри дещо інші: Тимошенко — 14,2, Гриценко — 10,9, Бойко — 9,4, Порошенко — 9,3 і Вакарчук — 9,2 відсотка.
Тут рівень довіри трохи вищий, але до рівня недовіри все одно не дотягує. Юлія Тимошенко начебто лідирує, але і в неї антирейтинг занадто великий, і, в усякому разі, перевищує рейтинг.
Безумовно, гадати, хто стане наступним президентом України — заняття захоплююче. Але слід звернути увагу і на більш важливі речі. Наприклад, на те, за яких умов очолить державу цей президент — ким би він не був (або ким би вона не була).
Як показують соціологічні дані, українці вважають за краще не довіряти своїм політикам, ніж довіряти їм. Реальних кандидатів на першу посаду багато, але жоден із них не користується підтримкою навіть 20 відсотків виборців. Рок-музикант Святослав Вакарчук, увесь політичний досвід якого зводиться до одного року депутатства у Верховній Раді і який на разі навіть не заявляв про згоду балотуватися у президенти, цінується саме за те, що він для цієї системи — чужинець. В результаті він у рейтингу йде нарівні з чинним президентом, а то й випереджає його. Непогані результати показує й інша стороння для системи людина — актор Володимир Зеленський, якого із загального числа учасників опитування готові підтримати 5,8 відсотка, а з визначилися — 8,3.
При цьому не можна сказати, що українське суспільство розколоте, й кожна його частина має свого кандидата в президенти. Розкол дійсно існує, але не всередині суспільства, а між ним та його політичним класом.
Отже, хто б не очолив державу 2019 року — він стане президентом не тому, що громадяни йому довіряють, а тому, що йому не довіряють трохи менше, ніж іншим. На активну підтримку більшості йому розраховувати не доводиться, і він буде змушений залишатися дуже обережним у своїх діях, ретельно співвідносячи їх із розкладом сил у суспільстві. Із цих сил, на жаль, не останнє місце посідають олігархи.
Що тут переважує, плюси чи мінуси? Такий президент не зможе вдаватися рішучих заходів, які йшли б Україні ні на шкоду, ні на користь. Він буде не в змозі підім’яти під себе всю державу, встановивши одноосібну диктатуру на зразок білоруської або російської. Але і на остаточне вирішення завдань, поставлених революцією 2014 року, такий глава держави теж буде нездатний. «Президент реформ» має відчувати за собою масову підтримку, яка, з одного боку, прикриває йому спину, а з іншого — його ж в цю спину підштовхує. Президент — «менше зло» приречений тупцювати на місці й управляти за принципом «як би чого не вийшло».
Втім, зараз на дворі весна 2018 року. До президентських виборів ще рік. За такий термін багато що може змінитися.

Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі