На трибуні Верховної Ради дикун чи окупант?!
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
- Українізації не буде!
Саме таку дикунську заяву на 21-му році відродження чергової незалежності України оголосив з найвищої трибуни в державі, у Верховній Раді, колишній перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ Сергій Тігіпко, нині за значком, як не дивно, народний депутат не Молдови, не Росії, а незалежної України з ментальністю раба і нахабством служки Московської екс-імперії. Якщо це не так, то він хоч розуміє, що таке постколоніальна держава, яка 21 рік тому вийшла з вікового, майже півмільйонарічного ярма і її народ бореться у своїй країні за свою ідентичність, за своє виживання і утвердження.

У постколоніальних країнах, де до влади прийшли сини і дочки свого народу, а не постколоніальна адміністрація і вчорашні раби - її прислужники, національну ідею, вичавленням раба з принижених багатовіковим тягарем душ, проводять не раби й холуї вчорашньої імперії, а сини і дочки корінного населення. Заявляючи таке, Тігіпко хоч розуміє, що він живе не у федеративній, а в унітарній державі. В державі, де є два корінних народи: це українці (біля 70 відсотків населення) і кримські татари. Такому політикові хочеться ще раз нагадати, що Україна - унітарна держава і тут корінних народів, окрім українців і кримських татар, немає. Є невеличкі анклави з румунським, угорським, болгарським, гагаузьким населенням. Їм наша Конституція надає право  регіональної мови, підтримує їхню культуру, духовність, віросповідання.

Усі народності, що населяють нашу державу, за Конституцією мають право на свою мову, свої школи, свою духовність. Що ж до російської національності, то росіяни не є, і ніколи не були корінною нацією в Україні. Усі росіяни або переселенці після депортації інших народів з рідних споконвічних територій, або завойовники, які осіли на цих землях ще з часів знищення Гетьманщини. У 30-ті роки минулого століття частина росіян прибула  разом з пограбованим зерном, худобою на територію України з Російської Федерації за вказівкою компартії, щоб заповнити села і міста, де вимерло корінне населення після штучного Голодомору-геноциду. Ця частка росіян залишилася на території з необробленими землями і винищеним більшовиками-комуністами (на чолі з клікою ката усіх народів і народностей Сталіна) українським людом. Решта “інтернаціоналістів” за комсомольськими путівками і путівками радянських концтаборів та тюрем з усієї “нєоб’ятной Родіни” прибула в Україну на будівництво “Всесоюзної кочегарки”, яким    на той час був Донбас. Тому там і досі інтернаціональна мова, і тому там витравлене комуністами все духовне й національне. Цей край у роки Незалежності не дав українському народові ані українських пісень, ані українських вистав, ані визначних літературних творів. За винятком окремих національних спалахів у повністю русифікованому імперською владою краю. Все закономірно. Так будувалася і утверджувалася Московська імперія. І це не докір донеччанам. Це реальні і печальні, на жаль, факти. Але незважаючи на такі кричущі, зловісні, історичні події, комуністична і фашистська ідеологія, яка офіційно засуджена в Європі й цивілізованому світі, у  “демократичній” Україні не заборонена. Вона вигідна постколоніальній адміністрації у нашій державі. Виголошуючи пустопорожні гасла, комуністи й понині зомбують довірливий люд, одурманюють трудящих, знаючи, що комунізм – це не що інше, як утопія, і завдяки наскрізь демагогічній пропаганді навіть обираються до законодавчого органу.

Так звані “червоні вожді-кхмери” цієї атавістичної партії від такої довіри тільки жирують, тісно злившись з капіталістами-олігархами, часто просто бандитами, злодіями, по-теперішньомe – рекетирами. Так, до речі, компартія більшовиків і народжувалася й відроджувалася: саме з грабунку банків і народних багатств та служіння чужій імперії, підносячи люду свою наносну утопічну ідеологію, яка, крім вселюдської біди, нічого не приносила народам і народностям. Тепер комуністи служать постколоніальній адміністрації, яка всіма правдами і неправдами прийшла до влади, знищивши національні кадри. Одних фізично, інших за допомогою психологічно-інформаційної війни, яку веде Російська Федерація проти України. Яскраве свідчення цьому – згаданий виступ у Верховній Раді колишнього комсомольця-комуніста С. Тигіпка. До типових зразків таких прокремлівських холуїв в Україні належать і уманський агроном і нардеп від русифікованого Севастополя Вадим Колісниченко та екс-міністр освіти України відомого національного походження Дмитро Табачник. Цей “політичний фрукт” у пресі заявив, що записався малоросом. От тільки невідомо в який паспорт, оскільки в українському 5-та графа відсутня.

На порядку денному у цих політичних перевертнів і московських прихвостнів з наскрізь фальшивою і лицемірною ідеологією (підступною азіатчиною) є завдання номер один – це не покращення  життя трудящих, а повернення України в лоно вчорашньої імперії.
Саме тому 18 грудня поточного року на трибуну виповз ще один досі прихований інтернаціоналіст - Сергій Тігіпко. Він майже слово в слово повторив те, що в 1989 році виголосила екс-колега по комсомолу Сергія Тігіпка, номенклатурна одиниця і трубадур українофоба й прислужника Москви Володимира Щербицького – голова Президії Верховної Ради Валентина Шевченко -  у Львові перед партійним активом:
“Українізації в Україні не буде!”. Тоді розуміли це так: буде русифікація плюс колонізація. Сьогодні, очевидно, це саме мається на увазі і в Україні: буде русифікація плюс альянс на основі угоди з Митним Союзом на чолі Кремля.
Тій, совєтській епосі ми, національно пригноблені, не дивувалися. Тоді створювався  “єдиний і нєдєлімий совєтський народ”. Тобто безбатченки і раби, які не мали знати свої мови, своєї історії і ставати яничарами, перевертнями, точнісінько такими, як нині є чекаленки, колісніченки, скачки, медведчуки тощо. Але 18 грудня з’явився ще один різновид – Сергій Тігіпко, особа не корінної національності, і таке заявив. Та ще з найвищої законодавчої трибуни, погрожуючи народові, мені як українському письменнику, витерти свої брудні черевики об Конституцію рідного мені народу.

Я, наприклад, не уявляю себе в ролі гостя чи навіть громадянина чужої за своїм етнічним походженням держави, в якій я виповз би на трибуну і погрожував корінному етносу:
- Якщо не змиритеся, то ми у вас відберемо рідну мову!!!
Я не уявляю себе, наприклад, ані дикуном, ані окупантом і моя совість ніколи б не дозволила б мені, скажімо, приїхавши навіть не в столицю Кишинів, а хоча б  у село Драгонешти Лазовського району, що в республіці Молдова, і там вилізти на трибуну і заявити, якщо ви, молдовани, мене, українця, примусите розмовляти молдавською мовою, то я  у пику вам, розмовлятиму принципово українською, або російською і я плювати хотів на ваші закони і вашу Конституцію.
   
Тепер уявіть собі, що я, українець, щось подібне ще виголосив не в унітарній державі, а у Федеративній. Наприклад, у Держдумі  еРеФії, де сотні народностей і понад 20  автономних республік і я, раптом, з високої трибуни  почав вимагати там другої державної мови. Скажімо, татарської. Прийнявши громадянство у Франції, вимагав би там німецької, в Англії – французької, в Іспанії - португальської чи турецької. Ким би мене сприйняли, коли б я зійшов з тієї високої, законодавчої трибуни? Правильно. У кращому випадку божевільним і відправили б на обстеження щодо визначення розумового діагнозу. Але в Україні психічно неврівноважених на облік чомусь не ставлять. Їм навіть надається право для виступу, якщо на лацкані значок, а в голові - національна порожнеча і повна відсутність людських чеснот, бо в такого індивідуума совість і честь заміняє цинізм і аморальність. Адже він навіть не задумується, що в такому неврівноваженому стані він з найвищої трибуни плює просто в обличчя народу, який його, по суті, і не вибирав, хоча годує і дає можливість на своїй безпринципності непогано жити й заробляти. Воно, як кажуть у моєму селі, пройшло туди, до Верховної Ради, по списку. Бо вміє пристосовуватися до будь-якої влади і до будь-якої  партії, яка на даному етапі є “спрямовуючою і керуючою”.

Своїм виступом С.Тігіпко підтвердив, що він типовий представник учорашньої колоніальної адміністрації. Такі, як він, на перших порах нашої незалежності десь сиділи у затінку і вичікували слушного часу. Спочатку вони присмоктувалися, а присмоктавшись, наживалися на довірливості українців і сколочували чималенькі статки для своїх сімей. Після масованої психічно-інформаційної війни екс-імперії проти України, представники колоністів перейшли на легальне становище. Почалася масова політика одурманювання українського  суспільства і Москвою, і українськими перевертнями-холуями і кремлівськими спецслужбами та резидентами на нашій території. Такими, як, скажімо, Корнілов, Табачник, Колісниченко, Єлєна Бондаренко, Олександр Єфремов, Віктор Медведчук, В’ячеслав Піховшек. Після Віктора Ющенка всі вони виповзли на політичну поверхню. В унісон російським спецслужбам розпочали відкриту війну з молодою і незалежною державою, докладаючи максимум зусиль, щоб повернути її назад у статус колонії в лоно імперії.

Війна за колонізацію України йшла в кілька етапів і в різних галузях: мовних і економічних. Спочатку імперія боролася за другу державну мову в Україні, потім захопивши інформаційний простір, розпочала активну русифікацію через російськомовну пресу, щедро оплачуючи продажні душі другої представників другої древньої професії. Тепер ця українофобська братія бореться уже з українізацією, якої насправді нема. Вона знищена сьогодні у зародку. В українській державі йде повним ходом русифікація. Йде так, як це було завжди під час окупації України Москвою.    
    
Судячи з виступу Тігіпка і Єлени Бондаренко на 5 телеканалі, їхні заяви поки що є пробними камінчиками: українізації не буде. Це викинуті імперією чергові лакмусові папірці після закону КаКа. Чи українці проковтнуть і ці антиукраїнські заяви, чи вийдуть на майдан і барикад? Якщо проковтують і змиряться з цим, то колоніальний статус українцям забезпечений, як рабам безмовним і покірним, котрі не достойні мати своєї держави. Поки що альянс для них - найкращий вихід, якщо українці не підійшли уже до аншлюсу, як Австрія у 1939 році. Поки все це подається у вигляді Митного Союзу, оскільки імперський фокус з СНД у Москви провалився. “Імперія зла” залишилася вірна собі. Вона  сьогодні в Україні контролює не лише економічну сторону нашої держави, а й повністю вже завоювала інформаційний простір, заславши сюди додатково і спецагентів, які щотижня влаштовують на телевізійних передачах політичні вистави, свідомо розколюючи український народ на два “сорти”: національний та інтернаціональний. Кремль чудово розуміє, що масовий інформаційний наступ на нашу державу є найкращим підготовчим  інструментом для поневолення України. Трубадуром цього дійства сьогодні виступив і новий гравець на політичному полі – Тігіпко. Адже досі таку місію виконували московські служки, такі як  Д. Табачник, Колісниченко, легальний спецагент чи резидент В. Корнілов і “примкнувший” до них кум Путіна - Віктор Медведчук, який також несподівано у цей загадковий період з’явився на українському політичному горизонті.  
   
Виступ Тігіпка у Верховній Раді з такою несподіваною заявою, яку, на мій погляд, не слід розглядати, як відхилення від психіки чи втрата орієнтації особи. Це наглядне свідчення того, що процес окупації України - в передостанній чи вже в останній стадії. Українці не здатні, на погляд учорашньої колоніальної адміністрації (принаймні так сьогодні це подає промосковська преса в Україні) захистити свій суверенітет, і тому вони, українці, не заслуговують на свою державність. Їхній шлях тепер іде в одному напрямку - московському. Українці мають єдине право – це підкоритися Московській імперії і  залишитися безмовними, як і в попередні сторіччя, рабами. Все йде до цього. Залишилося, здається, зовсім недовго. Все це підтвердить поїздка президента В. Януковича до Москви. Президент України під час зустрічі з а-ля імператором Путіним, очевидно, в усьому цьому поставить крапку. Усі розмови про Брюссель, асоціацію і євронапрямок - не що інше, як громовідвід від населення, яке ще не стало нацією.
    
Нині трубадур Кремля витер свого брудного язика об українську мову, а насправді цинічно і жорстоко наступив на горло українському слову, на яке вже наступали понад 2 сотні разів шовіністи усіх мастей Московської імперії і її різних політичних забарвлень.
 Я не думаю, що Тігіпко (як твердить дехто) передчасно вискочив з політичних конопель і не в лад гавкнув в українському, а не молдавському, парламенті. У нього не запаморочилося в голові, і він ні на мить не втрачав орієнтації. Він не забув, на чиїй території перебуває. Нічого подібного. С. Тигіпко, виступаючи, очевидно, думав, що саме в цей час Віктор Янукович укладає з президентом екс-імперії Путіним угоду про Митний Союз і тепер можна сміливо робити такі заяви, нічого не боячись. Але пан Путін, який спить і навіть у сні обіймає українську землю, того дня не ощасливив Віктора Федоровича кремлівським застіллям. Поїздку відмінив. Очевидно, спецслужби пану “імператору”доповіли, що Віктор Янукович ще не на всі сто відсотків дозрів до Митного Союзу і деякий час “брикатиметься”, бо чудово розуміє, що вступивши в Митний Союз, він стає в реальності губернатором “Южного края”.

Отож, господін Путін ще ощасливить Віктора Федоровича, якщо тільки не один Севастопіль виконуватиме свій гімн, а вся Україна. Про що й натякав під час свого короткого спічу колишній комсомолець Есесерії:
“Севастополь, Севастополь —
Гордость русских моряков!
Скинув черные бушлаты,
Черноморцы в дни войны,
Здесь на танки шли с гранатой,
Шли на смерть твои сыны.”

Я особисто певний: якщо тільки мрія Тігіпка і антиукраїнської, антидержавної компанії в Україні стане реальністю, то наші хлопці дуже швидко одягнуть оті “чорні  бушлати”, візьмуть у руки російські гранати і підуть на смерть у будь-яку “гарячу точку” відстоювати інтереси новонародженої Московської імперії. А їхні матері, як сувеніри, чорні сувеніри, на згадку отримуватимуть цинкові гроби. У цьому нема ані найменших сумнівів. Москва завжди воювала, воює і воюватиме. Така в неї войовнича ментальність.
Для поповнення певних знань, які не подавалися екс-комсомольцю в Есесерії, хотілося сказати таке: рідну мову народові надає сам Господь Бог, а чужу приносять на вістрі багнетів муравйовці і путінці, і її ніяким тігіпкам, колісніченкам, єлєнам бондаренкам і табачникам не відібрати. А ще хотілося б провокаторам і прислужникам усіх мастей від імені дітей війни нагадати, що навіть під час гітлерівської окупації фашисти не дозволяли собі таких пасажів, який викинув з найвищої законодавчої трибуни дикун, якщо йти за думкою російського класика Костянтина Паустовського, котрий сказав: „Людина байдужа до рідної мови - дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу”. А людина, яка отримала громадянство в чужій їй державі і не володіє чи не хоче вивчати мову народу поміж якого живе - двічі дикун.

На закінчення хочеться колишньому першому секретарю обкому ВЛКСМУ процитувати відомі слова Тігіпкового ідеологічного вчителя Карла Маркса:” Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову”.
До речі, ще раз про фашистів. Коли в моє село у 41-му  році увійшли гітлерівці, вони повелися значно гуманніше, аніж тігіпки - і єлени бондаренки у парламенті 7 скликання. Комендант Ціммерман, наприклад, у перший день окупації заявив: “Ваші діти ходитимуть в рідні школи, вивчатимуть рідну мову і молитимуться у своїх церквах рідною мовою, яка ближча до Бога. Але як ви підете в ліси, то ми вас примусимо розмовляти мовою Адольфа Гітлера”.

Цікаво, за вказівкою якої чергової партії вчорашній комсомолець, сьогодні закликає нас іти в ліси і братися за зброю, бо якщо вірити Карлові Марксу, то Україною йде привид чергового окупанта. Хто ж завтра підпише смертний вирок Україні в Москві і хто знову перетворить безмовний народ у рабів без права розмовляти рідною мовою і жити невільно на рідній, та не на своїй землі.

                                                                                              
Олег Чорногуз

 

Коментарі