Сергій Селіфонтьєв: "Фундаментальна основа розвитку держави була закладена вимогами народу на Майдані"
Народний депутат України 2-го скликання Сергій Селіфонтьєв аналізує причини відсутності позитивних зрушень в Україні після Революції Гідності.
“Люди на Майдані, насамперед, хотіли повернути собі конституційну владу і контроль над найнятими ними на роботу органами влади”.
Якщо підбивати підсумки всіх дискусій, які тривають сьогодні в Україні, то можна, на мою думку, сказати головне: чому не відбулося виконання вимог Майдану.

Нас, за великим рахунком, відволікають на щось побічне: чи взагалі був потрібен Майдан; чи важливий він був для України (мовляв, без Майдану ми, можливо, так і жили б: краще, ніж зараз – без війни, без втрати Криму)… Знаєте, це все одно, що запитувати себе, а чи потрібно жити на завтра? Давайте продовжувати безвилазно сидіти в теплому болоті?

Але тут є небезпека – воно наче тепле, але засмоктує. Отак і сталося б, якби не було Майдану, Революції Гідності. Майдан відбувся не тому, що комусь захотілося зруйнувати якусь систему. Майдан відбувся тому, що в людей відібрали їх конституційне право на владу і власність! Саме це порушило Гідність людей. Тому і відбувся Майдан. Це перше і найголовніше.

А для того, щоб зрозуміти, чому не відбулося реальних зрушень (ні в політиці, ні в економіці, ні в соціальній сфері) ми повинні чітко усвідомити, що фундаментальна основа розвитку держави була закладена вимогами народу на Майдані. Люди, насамперед, хотіли повернути собі конституційну владу і контроль над найнятими ними на роботу органами влади. Головне, що це передбачено Конституцією! І це вірно! Адже безконтрольна система управління приводить до колапсу будь-яку державу.  

Друге. Люди хотіли, щоб держава забезпечила захист їхніх інтересів.
Третє. Люди хотіли, щоб у державі був забезпечений сталий політичний, економічний і соціальний розвиток.
Це головні вимоги.

Звичайно, люди хотіли, щоб Україна відповідала європейським стандартам і рухалася в бік цивілізованого життя на рівні європейських країн. Але це була лише одна з вимог Майдану, а не головна, як уперто намагаються нам нав’язати: начебто і Майдан в Україні був створений лише для того, щоб піти в Європу. Але не пояснюють: а що значить «піти в Європу»! А це якраз і означає реальний контроль народу за органами влади, захист національних інтересів і інтересів кожного громадянина і це можливість кожному максимально реалізувати себе у державі. Не можливості органів влади, а можливості свої, своїх дітей і всього суспільства! Оце головне!

Але на превеликий жаль після Майдану відбулася підміна понять. Якісь хаотичні зміни, не спрямовані на якусь єдину стратегічну мету і не підтримані народом, почали видавати за реформи. Це призводить до того, що ми не маємо реформ у жодній галузі. Маємо лише їх назви, формальні обгортки під кожну «реформу», а всередині пусто!

Ніхто не радився з народом. Також впадає у вічі некомпетентність органів влади, їхня нездатність до системних змін і до стратегічного мислення, жлобство і «чехарда» в кадровій політиці. Усе це призвело до плачевних результатів, які є. Вони, напевно, думають, що Революція Гідності відбулась заради них, заради того, щоб вони були при владі…

Я дивуюсь, що на чергову річницю Майдану люди не зібралися, щоб «викликати на килим» для звіту тих, хто клявся у вірності ідеалам Майдану. Адже люди тоді на руках їх принесли до влади!

Безумовно, якісь скромні позитивні результати все-таки є. Але це робилося кулуарно, без широкого залучення громадськості. Щоб зробити якісь вірні речі в будь-якому напрямку (в політиці, економіці, в соціальній сфері), перш за все, необхідно до цього залучити три сегменти фахівців: науковців, управлінців і практиків. Якщо ці три компоненти будуть збалансовані – буде успіх. Коли ні, тобто, коли управлінці зробили своє і пішли (не враховуючи думку науковців і практиків), ми отримуємо те, що отримали зараз.
Ось, наприклад, у поліції. Правоохоронців перейменували, передягли у нову форму, за три місяці навчили їздити на машинах (до речі, не дуже гарно) і випустили на вулиці. Але суттєвих змін не відбулося.

Якщо ми хочемо, щоб почала лікувати лікарня, де були погані хірурги, то ми ж там не молодший персонал будемо міняти, а хірургів. Так і в поліції – поміняли молодший персонал, а слідство, оперативну діяльність залишили на тому ж рівні. Тим більше, що патрульна поліція – найбільш низова правоохоронна діляночка. Мене інше хвилює: сьогодні (вже за кілька років після Революції Гідності!), ми, наприклад, часто читаємо в новинах, чуємо по телебаченню: «Невідомі люди захопили приміщення такого-то підприємства і там щось роблять». У мене виникає дуже просте питання: а чому вони досі на волі? Це, фактично, ті ж «зелені чоловічки», які протиправно заходять на чужу територію при потуранні правоохоронців. Якщо люди не відомі, то це може бути терористична атака і ці люди повинні бути знищені нашими правоохоронними органами. Чому по містах ходять люди в камуфляжі? Камуфляж? На передову! Народні депутати ходять у камуфляжній формі! Їдете у зону бойових дій – одягайте камуфляж. А так не спекулюйте!

І так скрізь. Маємо не сутність реформ, а їх формальну підміну. Це призвело до втрати багатьох років для реформування нашої політики, економіки і соціальної сфери.
Вважаю, що насамперед для докорінного реформування системи потрібно було прийняти нові засади внутрішньої і зовнішньої політики України, які будуть відповідати сьогоднішнім реаліям. У цих засадах кожному має бути чітко зрозуміло: на сході України іде війна проти нашої держави з російським агресором. У нас є такі-то перспективи з її визволення. Це головне у зовнішній політиці. У внутрішній сфері, перш за все, має бути відповідальність тих, хто призвів до втрати суверенітету. У нас досі працюють окремі мери-колаборанти. Організатори сепаратистських референдумів працюють керівниками навчальних закладів, керівниками підприємств. З них за гратами сидить одна Штепа.

Якщо вони не заслуговують на ув’язнення, то чому вони хоча б не відсторонені від керівних посад? Періодично піднімаються якісь хвилі. Але хвиля пройшла – і нічого немає. І це викликає велику недовіру до органів влади, до всіх владних інститутів. Це провина їх усіх, а біда наша.
Які, скажімо, можуть бути позитивні реформи в економічній сфері, якщо не усунута головна причина біди – це олігархічна монополія. Поки ці монополії існують в Україні, вони не дають розвиватися ні малому, ні середньому бізнесу. Лише створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу врятує економіку України, зробить її гнучкою, конкурентоздатною на світових ринках. У нас є серйозні напрацювання і наукові досягнення у біотехнологіях, нанотехнологіях, літакобудуванні, суднобудуванні, космічній сфері. У нас дуже розумна, талановита молодь. Українська 16-річна дівчина розробила непробивну броню для танка. Підліток розробив годинник, який передає по радіо на медпункти батальйону, роти координати пораненого бійця. Тому той же Міноборонпром потрібно вивести з «темного куточка»...  

А монополісти не створили жодного підприємства, лише свого часу присвоїли (за копійки!) державні підприємства. Вони фактично приватизували наш бюджет. А бюджет наповнює народ, ми з вами. Це ми доручили урядові розпоряджатися цим бюджетом через його прийняття нашими представниками у Верховній Раді. Ми наповнюємо бюджет, а вони розкрадають! Тому нам ні на що не вистачає. Взяти хоча б дітей з рідкісними  захворюваннями. Їх не так багато. Їхні батьки часто через телебачення збирають кошти на лікування. Невже держава не може допомогти цим дітям?! Не може знайти кошти на своє майбутнє! Це така ганьба! Після таких телесюжетів владні мужі мають піти у відставку! Соромно, що на четвертий рік після Революції Гідності держава навіть хворих дітей не може забезпечити ліками!
І це при тому, що, наприклад, Гонтарєва повивозила мільярди, і ми не знайдемо – куди! А що відбувається з банками! Гроші «розчиняються» на очах! Відповідальності за це немає!
Але якщо проста людина щось порушила, вчинила не суспільно страшний злочин, то вона вже в тюрмі або в СІЗО, і її ніхто не захистить. А суспільно страшний злочин – це корупція. Це не те, що лікарю дали хабар сто доларів. Корупція – це багатомільярдні крадіжки з бюджету України! Подивіться, скільки є програм резонансних журналістських розслідувань, на які ми бачимо лише поверхневу реакцію правоохоронних органів. А далі усе десь зникає в тумані… Такі розслідування, на жаль, уже сприймаються як піар окремих персоналій.

У мене дуже великі претензії до народних депутатів України. Вони, по суті, зайняті персональними піар-програмами і клоунадою. Замість постійного обливання однин одного брудом краще б вони створили умови для забезпечення роботи постійних слідчих комісій Верховної Ради. Адже контрольна функція – це одна з найголовніших функцій парламенту. Саме ВР має контролювати додержання Конституції, законів України. Для цього і мають діяти слідчі комісії. Зверніть увагу на досвід США. Там слідчі комісії і комітети викликають міністрів, жорстко контролюючи їхню діяльність. А в Україні урядовці навіть не ходять на за викликом на засідання постійних комісій, просто їх ігнорують. Верховна Рада повинна жити життям народу. Не будувати замки на піску, а вирішувати насущні питання. Насамперед, необхідно забезпечити людям гідний рівень зарплати і тоді люди своїми грошима інвестуватимуть українську економіку, пенсійний фонд… Закликаю нардепів припинити політичні ігрища, прислухатися до людей і взятися за розум.

Сергій Селіфонтьєв, народний депутат України 2-го скликання,
для порталу "Воля народу"

Коментарі