У тому числі втрати регулярної російської армії складають 2 тисячі осіб із загальної кількості не менше 20 тисяч бійців
Крім убитих, серед російських добровольців, ймовірно, поранених було не менше, ніж убитих. Кілька тисяч поранених, напевно, стали інвалідами і не змогли більше брати участь у бойових діях. Частина добровольців згодом повернулася в Росію, а інша частина, ймовірно, ніяк не менше 10 тис. осіб, до цього часу залишається на Донбасі.
Про втрати російських солдатів і добровольців пише російський історик і публіцист Борис Соколов у виданні "День":

Росіяни на Донбасі. Втрати
Борис Соколов, російський історик і публіцист, "День"

Російський письменник Захар Прилєпін, який нині призначив себе замполітом одного з батальйонів донецьких сепаратистів, озвучив загальне число російських добровольців, які брали участь у бойових діях на Донбасі, - 35-40 тис. осіб, що пройшли через ополчення і гуманітарні служби. На мою думку, ця оцінка серйозно занижує масштаб російської участі у війні на Донбасі.
Як можна зрозуміти зі слів Прилєпіна, який, як здається, прагне своє перо прирівняти до автомата Калашникова, вказане число не стосується бійців регулярної російської армії. Тільки їх на Донбасі могло побувати тисяч 20, а то й більше. Згідно з американськими оцінками, у розпал конфлікту на Донбасі одночасно в боях брало участь близько 12 тис. військовослужбовців регулярної російської армії. З урахуванням втрат і неминучої ротації цифра в 20 тис. бійців регулярних російських військ, які брали участь у війні на Донбасі, представляється мінімальною. Однак і цифра 35-40 тис. добровольців у лавах ополчення і гуманітарних служб (очевидно, медичних і тих, що доставляють гуманітарну допомогу) представляється сильно заниженою.

На користь такого припущення говорять насамперед демографічні дані. У першому кварталі 2015 року смертність у Росії, що падала вже кілька років поспіль, раптово зросла на 23,5 тис. осіб. При цьому смертність від неприродних причин (вбивства, самогубства, нещасні випадки) продовжувала падати. У другому кварталі 2015 року також ще спостерігалося зростання смертності ще на 2,7 тис. осіб. Оскільки жодних епідемій, землетрусів, повеней та інших стихійних лих у Росії не було ні в 2014-му, ні в 2015 році, залишається припустити, що зростання смертності відбулося за рахунок росіян, загиблих у війні на Донбасі. Ці втрати припали головним чином на 2014 рік, але, оскільки відбулися в іншій країні, зафіксовані в Росії були лише кілька місяців потому, головним чином у першому кварталі 2015 року. Характерно, що, починаючи з третього кварталу 2015 року, падіння смертності відновилося. За перше півріччя 2016 року воно склало 27,5 тис. осіб, повністю перекривши приріст відповідного періоду 2015 року. Водночас у трьох регіонах Росії, Красноярському краї і Нижегородській і Воронезькій областях, смертність від неприродних причин зросла в 2014-2016 рр. на 6312 осіб. Так як у цих регіонах не спостерігалося ні стихійних лих, ні появи маніяків-вбивць, ні епідемії суїцидів, залишається припустити, що саме у згаданих регіонах втрати на Донбасі були особливо великі. Тому їх вирішили записати в графу неприродних смертей, тоді як у всіх інших російських регіонах загиблих на Донбасі вважали за краще записати в графу природних смертей.

Таким чином, формально майже у всіх регіонах Росії в 2015-2016 рр. тривало падіння смертності від неприродних причин, що повністю перекрило її приріст у Красноярському краї і в Воронезькій і Нижегородській областях. Тому загальне число російських добровольців і «відпускників», загиблих у війні на Донбасі, можна оцінити в 32,5 тис. осіб, з яких, за моєю оцінкою, не більше 2 тис. припадає на регулярну російську армію. Втрати місцевих сепаратистів були на порядок нижче, оскільки при всій своїй чисельності вони не прагнули лізти під кулі, а вважали за краще чергувати на блокпостах. Оскільки ніякої служби Генерального штабу в «ЛДНР» немає і облік втрат не ведеться, число загиблих сепаратистів з числа місцевих жителів лише дуже умовно можна оцінити в кілька тисяч осіб. Так само ніхто централізовано не брав до уваги ні загальне число російських добровольців на Донбасі, ні їхні втрати.

Крім убитих, серед російських добровольців, ймовірно, поранених було не менше, ніж убитих. Кілька тисяч поранених, напевно, стали інвалідами і не змогли більше брати участь у бойових діях. Частина добровольців згодом повернулася в Росію, а інша частина, ймовірно, ніяк не менше 10 тис. осіб, до цього часу залишається на Донбасі. Якщо припустити, що з Донбасу, включно з інвалідами, повернулося не менше 20 тис. осіб російських добровольців, що не відносяться до російської регулярної армії, але воювали на Донбасі, то загальне число добровольців поза російських регулярних військ можна оцінити не менш ніж у 60 тис. осіб. Причому ця цифра - мінімальна. Цілком можливо, що їх насправді було на 10-20 тис. осіб більше. І приблизно половина російських добровольців у Донбаській війні склала свої голови. Ці оцінки зроблені без урахування тих росіян, які працювали в гуманітарних службах і втрат практично не зазнали. Але таких добровольців, швидше за все, було лише кілька тисяч.

Цілком очевидно, що без участі як мінімум 80 тис. росіян, включно з регулярною російською армією, війни на Донбасі просто б не було. Але внаслідок понесених колосальних втрат потік російських добровольців нині практично вичерпався. Думаю, що мало хто з тих, кому пощастило піти з Донбасу живим, захоче повторити цей досвід. Я не беру тут до уваги солдатів і офіцерів регулярних військ, які найчастіше билися за наказом, у добровільно-примусовому порядку.

На Донбасі воювали найрізноманітніші люди. Були серед російських добровольців молоді ідеалісти, одурманені імперською пропагандою «русского мира». Були й професійні найманці, які заробляють собі на життя війною. І, нарешті, було чимало людей, яким просто дуже хотілося повоювати. Але, як видається, гіркий досвід війни на Донбасі протверезив переважну більшість із них. Не виключено, що відрядження Захара Прилєпіна на Донбас є частиною піар-кампанії у спробі привернути до лав сепаратистів нових добровольців із Росії - в надії, що молодь піде слідом за «письменником-лицарем». Тільки навряд чи хто за ним дійсно піде. Дурнів у Росії стає все менше і менше. Тому Путіну, якщо він раптом захоче почати на Донбасі війну хоча б тієї інтенсивності, якою вона була влітку і восени 2014 року, доведеться відразу ж використовувати у великій кількості російські регулярні війська, не покладаючись на примарне ополчення. А це неможливо буде приховати від світової спільноти, яка не зможе залишити настільки явну агресію без відповіді. І ця обставина залишається головним обмежувальним фактором російської політики, спрямованої проти України.

Борис Соколов, російський історик і публіцист, літературознавець, критик, доктор філологічних і кандидат історичних наук, професор
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі