Володимир ПИЛИПЧУК, академік Академії економічних наук, професор, для Волі народу
Політика виключення України з процесу постачання російського газу в Європу була розроблена ще в 1997 році, коли Росія почала проектування “Північного потоку”. Як пам’ятаєте, президентом України був Кучма, а Росії – Єльцин. Нагадаю, що на той час між державами не було політичної напруги, а значить і приводу для розробки економічних або політичних диверсій проти України теж не було. Кучма, який був тоді при владі, мав дуже тісні та дружні стосунки з Єльцином. Тобто, дії Росії слід розглядати як підлу диверсію проти України, а дії Єльцина – як не дружні по відношенню до Кучми, як підступну дружбу Росії проти України.

Причому, це була позиція не лише Росії, а й Європейського Союзу, вірніше Німеччини, Франції та Голландії, бо країни Прибалтики виступали проти “Північного потоку”. Це рішення Європи однозначно було спрямоване проти інтересів України як транзитної країни. Я позицію Євросоюзу частково можу виправдати тим, що Європа повірила в  потужну пропаганду Росії, що Україна нібито краде газ, що Україна – ненадійний транзитер та ін. Але перш ніж давати згоду на проектування і будівництво “Північного потоку”, Європа мала б провести цілий ряд консультацій з тодішніми урядами і президентами України на предмет вирішення питання, що серйозно зачіпало інтереси України. Без широкого обговорення з Україною тодішні дії Росії і ЄС носять ознаки антиукраїнського зговору. У наукових колах його називають “Пактом Молотова-Ріббентропа-2”.

Треба визнати, що згода Німеччини на будівництво “Північного потоку” була досягнута, коли канцлером був Шрьодер. Згадані дії Шрьодера свідчать про його особисту заінтересованість у проекті. Адже Шрьодер узгодив “Північний потік” напередодні завершення своєї каденції  на посаді канцлера Німеччини.
Після цього Шрьодер, скажемо так, став “газовиком” у Росії, у Путіна, у Газпрому… Звичайно, після посади канцлера у своїй країні піти на службу іншій державі можна було тільки за дуже великі гроші. Ніде, в жодній державі світу так не практикується. Тому той факт, що Шрьодер, не консультуючись з Україною, підписав документи і дав згоду на будівництво “Потоку”, а потім очолив будівельну компанію (став “газовиком” Путіна) свідчить про його особисту зацікавленість отримати після канцлерської каденції високооплачувану посаду в російських структурах. Але це - зразок політичної корупції в Євросоюзі. Все це  суперечить європейським цінностям, тому Німеччина, соромиться цього факту і не афішує його. Європа ж мала б продемонструвати відсутність подвійних стандартів у питанні оцінки корупційних дій і засудити їх.      

І ось Європа нарешті зрозуміла, що всі байки про те, що Україна краде газ, що вона не надійний транзитер – це була спецоперація російських спецслужб проти України. Вона зрозуміла, що Росія використовує газ, як енергетичну й економічну зброю, як засіб політичного тиску. Не лише проти України, але й проти Європи. Тепер вона бачить, що якщо треба забезпечити безперебійність подачі газу, то для цього український газогін є найліпшим, надійнішим і економічнішим, що й підтвердила практика цієї зими. Тоді російський газогін “Північний потік” не справився із заплановими поставками газу в Німеччину, і необхідний газ був прокачаний через українську ГТС.

Після модернізації Українська ГТС може забезпечити транспортування до 200 млрд. куб. м газу, а Європа сьогодні споживає 150 млрд. куб. м російського газу.

Сьогодні Європа хоче виправити свою колишню позицію. Вона зрозуміла, що Південний потік - це фікція, причому не лише економічна чи транспортна. Це фікція і технічна, бо, наприклад, через “Північний потік” замість запланованих 25 млрд. куб. м за рік прокачано всього 8. Це означає, що реальна потужність “Потоку” не відповідає техніко-економічному обґрунтуванню.

На мою думку, сьогодні найшвидшим вирішенням проблеми могла б стати модернізація української газотранспортної системи (з установкою потужніших і економічних турбін для швидшої прокачки газу). Так можна недорого вирішити проблему постачання російського газу через Україну в Європу. Тому Європа якраз і стала на реалістичну не лише економічну, а й політичну позицію. Звичайно, виникає запитання: чому ж раніше Європа з Росією виключила Україну із схеми транзиту газу? За змовою Шрьодера-Путіна? Адже це Європі було на збиток: транспортування російського газу “Північним і Південним потоками” обійдеться їй дорожче, ніж українською системою.

До речі, Медвєдєв,перебуваючи на посаді президента Росії, пропонував побудувати не лише другу (за проектом), але й третю нитку “Північного потоку” і ще три н6итки другої черги, тобто всього шість ниток. Але канцлер п. Меркель як чесний і прозорливіший канцлер (ніж Шрьодер) із роздратуванням відповіла Медвєдєву: “Не буде більше ні третьої, ні шостої нитки “Північного потоку”. Сьогодні по радіо почув рішення європейських структур про те, що “Південний потік” - фікція і слід прийняти як реалістичний варіант модернізацію української ГТС для забезпечення безперебійності газопостачання в Європу.

Тепер Європа повернулася обличчям до держави Україна як до майбутнього повноправного члена Європейської спільноти.
У Російській Думі також розглядалося це питання, і теж сказали, що “Південний потік” - невиправдано затратний проект і краще дружити з Україною. 

На жаль, на заваді вирішенню цієї ситуації – проблема міжособового спілкування Президента України з керівниками і європейських держав і Росії. Всі визнали, що Янукович, з одного боку, не тримає слова, з іншого боку, уособлює авторитарний режим правління і не може бути носієм впровадження в Україні демократичних європейських цінностей. Але треба віддати належне Європі, що вона і в такій важкій “площині” все одно вирішила прислугуватись як власним інтересам, так і інтересам держави Україна, бо диктатори – не вічні. Я розцінюю це як дуже позитивний знак.    

Коментарі