altПортал ВОЛЯ НАРОДУ публікує інтерв’ю політиків та авторитетних представників громадськості на найактуальніші теми, які є визначальними для стратегії України.
Пропонуємо Вашій увазі відповіді на запитання ВН
Сергія ГРАБОВСЬКОГО — відомого публіциста, журналіста, політолога, історика, члена Асоціації українських письменників, кандидата філософських наук, автора багатьох книг. 


1. Яким має бути механізм контролю народу за владою?

-  За умов нинішнього владного режиму жодні механізми не спрацюють – бо вони і чинний владний режим апріорі несумісні. Скажіть, який міг би бути контроль народу за владою Сталіна? Чи Трухільо? Чи Кім Чен Іра? Он у Єгипті що вийшло на фініші президентства Мубарака, а це ж зовсім іншого типу постать, це не диктатор, це освічений авторитарний правитель, бойовий маршал, який на момент вступу на посаду не був помічений у жодному корупційному діянні. Але природа певного типу режимів така, що вона – як у випадку з більшовиками – викидає на політичне узбіччя і призводить до смерті Бухаріна та Скрипника – діячів нетоталітарного штибу – і підносить Сталіна та Постишева, а як у єгипетському випадку – перетворює через 30 років правління енергійного реформатора та борця із корупцією на корупціонера та уособлення застою. Тому треба рішуче змінювати і конструкцію владного механізму, самого політичного режиму, і персонажів, які зараз на чолі країни. А разом із тим слід будувати механізми контролю.

В загальних рисах це мають бути потужні структури громадянського суспільства та незалежні ЗМІ, а ще – система місцевого самоврядування. Ну, й політична еліта повинна бути принципово іншою. У нас на початку 1990-х вона була кращої значно якості, ніж зараз. Але все це не може бути стійким, поки в країні відсутній масовий платоспроможний громадянин. До кризи 2008 року у нас він так-сяк животів, потім – почав гинути. І нинішня влада не дасть йому знову стати на ноги, бо не забула, як 2004 року саме ці верстви населення дали Януковичу під дупу. Отож, який саме механізм, кажете ви? Сьогодні немає іншого, ніж той, про який говориться в Декларації незалежності США – повсталий народ.

 2. Які зміни потрібно внести в Конституцію України?

- Можна вносити, можна не вносити. Насправді чинна Конституція після тих ґвалтувань, які скоєні над нею і від її імені, вмерла. Вона нелегітимна і з формальних причин, і зі змістовних (це окрема тема – зміст). Потрібна нова. Але ухвалена вже після скинення чинного режиму. Інакше матимемо ще одну "сталінську конституцію" – номінально в чомусь навіть гарний документ, за посилання на який у захисті своїх прав ти міг бути відправлений у ҐУЛАҐ.

3. Як реформувати партійну систему в Україні в інтересах народу?

- Дуже просто. Які партії складуться у хижі боротьби за повалення режиму, ті й мають стати основою політичної системи. А всілякі угруповання, які насправді є або 5-ю колоною, або "дахом" над кримінальним бізнесом, мають бути заборонені. Так само, як і щиро українські нацисти (соціал-трудовики, скажімо). Бо то не націоналісти, а расисти, які компрометують Україну.


alt

4. Яким Ви бачите механізм об’єднання української нації?

- Через боротьбу за свободу й гідність – інших не буває, інші штучні. До речі, ніхто не задумувався, чому був таким високим результат референдуму 1991 року? Бо він виріс якраз на гребені такої боротьби.

5. Як необхідно реформувати виборчу систему і відділити владу від бізнесу?

- Спершу треба, згідно з рекомендаціями Нобелівського лауреата Джозефа Стіґліца, істотно переглянути результати великої приватизації, бо інакше ми взагалі не матимемо ефективної економіки. Потім знищити саму можливість виведення в офшори грошей з України і за змогою повернути бодай частину вже виведених коштів. Наступним кроком – запровадити (як, до речі, і було передбачено так званою політреформою, але не втілено у практику) державне фінансування парламентських політичних партій та – на регіональному рівні – тих політичних сил, які представлені в облрадах і Київраді за списками. Бо 3% голосів можна одержати й на ентузіазмі, фактично без грошей, але стабільна партійна діяльність вимагає фінансів, і краще в основі їх лежатимуть бюджетні (тобто народні) гроші, ніж кошти олігархів та криміналу.

6. Яка ідеологія має бути провідною для України?

- Якщо коротко, то державницька. Така, яка ширша за будь-які партійно-політичні вподобання. Це цілком реально.

7. Які найголовніші втрати і здобутки України за 20 років відновленої державності?

- Найголовніший здобуток – що цю незалежність удалося втримати на дуже непростих поворотах, і, дасть Бог, вдасться утримати й далі, попри зрадницьку політику владної верхівки.
Інший здобуток – нові покоління. Попри всі проблеми (головна з яких – майже тотальне розчарування тієї молоді, що робила Помаранчеву революцію, у політиці як такій та всіх політиках), маємо речі серйозні, на ментальному рівні – коли Донецький "губернатор" Близнюк каже своєму онукові – ты русский, а той у відповідь рішуче: нет, я украинец.
Ще один здобуток – масова інтернетизація країни. Звісно, у Всесвітній Мережі чимало всілякого мотлоху, але без Інтернету свободі слова в країні вже був би гаплик. І не тільки цій свободі, а й іншим.
Наступне: мільйони людей навчилися жити, не покладаючись на державну машину, як самодостатні суб’єкти.  Це той резерв, який поки що малою мірою використали
демократичні політичні сили.
Нарешті, маємо те, про що чогось ніхто не говорить: більш-менш структуровану й цілісну національну економіку, а не уламок загальносоюзного "народного господарства", як 1991 року. Така економіка сьогодні вже здатна прогнозовано реагувати на стандартні виклики та проблеми, до неї можна застосовувати розроблені наукою економічні рецепти
з позитивним результатом на виході.                                       
Найголовніша втрата – назву тільки одну – це інтелектуальний потенціал. Сотні докторів наук та тисячі кандидатів назавжди переселилися за кордон. Тисячі аспірантів у другій половині 1990-х, коли припинилася виплата зарплат в Академії наук, не захистили дисертацій або захистили їх і пішли працювати в бізнес. Середній вік доктора наук в Академії – близько 65 років, кандидата – 55, тоді як має бути відповідно 55 та 35. Гинуть на наших очах цілі наукові школи та напрями, без яких Україна зможе претендувати хіба що на роль сировинно-ресурсного придатку розвинених держав. Різко впало число читачів наукової продукції та тираж відповідних книг. Науково-популярні видання стали рідкістю. І йдеться не лише про науку як таку, а й про освіту та медицину. Після того, як лікарі й освітяни старших поколінь припинять активну діяльність, їх замістити стане майже неможливо – серед нових поколінь надто мало тих, хто здатен за мізерні гроші виконувати відповідальну кваліфіковану роботу.

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh