Чи може Україна відмовитися від без'ядерного статусу через порушення Будапештського меморандуму?
Україна недостатньо використовує ресурс, пов'язаний з Будапештським меморандумом.
Див. історичне фото знищення ракети СС-24 на полігоні у Первомайську 29 вересня 1998 року. Ці стратегічні ракети були здатні нести ядерні боєзаряди.

(Рубрика «Точка зору»)

Азербайджанський аналітичний портал «Yenicag.Ru ‒ «Нова Доба» опублікував інтерв'ю українського дипломата з п'ятнадцятирічним стажем роботи в МЗС України, генерального директора консалтингової компанії AB&D Group Юлії Осмоловської, в якому вона сказала, що "після агресії з боку Росії Україна може відмовитися від статусу без'ядерної держави".

Коментуючи рівень політичної підтримки України з боку політичних партнерів Юлія Осмоловська зазначає, що ця допомога недостатня з кількох причин. Тому, на думку дипломата, «потрібно докласти зусиль, щоб переконати США, що для них (втім, як і для Європи) репутаційно вигідно допомогти вирішити цей конфлікт, оскільки амбівалентність їх реальної (а не декларативної) позиції ставить під загрозу серйозніші речі глобального характеру».

У першу чергу тому, що наслідки невиконання Будапештського меморандуму ставлять під загрозу ядерну безпеку в усьому світі. Сьогодні Україна «має повне моральне право оголосити про свій вихід з ДНЯЗ (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї ‒ авт.) та відновити ядерні програми».

На думку не тільки Юлії Осмоловської, але й багатьох інших аналітиків, Україна недостатньо використовує ресурс, пов'язаний з Будапештським меморандумом про приєднання до ДНЯЗ, підписане 5 грудня 1994 року.

По-перше, США та Великобританія допомагають Україні значно менше, ніж вимагає ситуація. Особливо Великобританія. Уже сім років триває неприкрита військова агресія Росії проти України (а це ж довше, ніж Друга світова війна),

Україна зазнає економічних, територіальних, політичних та моральних збитків, втрачає людей убитими й пораненими, а ті країни, які підписалися під гарантіями, не можуть налагодити дійсно ефективну допомогу, яка вплинула б на поведінку агресора.

За минулий час Росія навчилася обходити санкції, домагається потрібних інвестицій і в Крим, використовуючи приховані механізми та схеми прикриття. І навіть, якщо деякі санкції чутливі для Росії, якщо все одно вона зазнає збитків і втрат, але під їх дією припиняти війну і повертати Україні території не планує.

Навіщо тоді така гра?

Зараз багато хто розуміє, якщо Україна в межах переговорів у Нормандському форматі, або з трибуни ООН, ОБСЄ або Ради Європи лише заговорить про потенційно можливу відмову від ДНЯЗ, як відношення у світі до цієї проблеми та до самої України кардинально зміниться.

По-перше, багато країн зрозуміють, що проблеми України можуть стосуватися безпосередньо і їх.

По-друге, це дає можливість кардинально збільшити міжнародний тиск на Росію з метою припинення війни і повернення анексованих територій. Тиск спочатку морально-політичний, але при потрібній організації він може перерости в ефективніший економічний, а в разі ухвалення резолюцій і рішень міжнародними організаціями та судами ‒ в юридичний.

Україна добровільно віддала «свою силу»?

Відповідь на це запитання проста. Україна не добровільно віддала весь військовий потенціал, а під потужним тиском США та Росії. Окрім сухопутних військ, до складу Збройних сил України входили чотири дивізії 43-ї ракетної армії РВСН. У її складі були 176 міжконтинентальних балістичних ракет, які сумарно несли 1272 ядерні боєголовки.

Україна вважалася третьою за своїм потенціалом ядерною державою у світі
На території України перебували 2500 одиниць тактичної ядерної зброї. До 2005 року чисельність Збройних сил України скоротилася з 980 тисяч до 190 тисяч осіб.

Україна вважалася третьою за своїм потенціалом ядерною державою у світі після Росії та США. Тиск США та Росії змусив Україну піти на поступки.

Позиція України була цивілізованою

Слід не забувати, що гарантії цілісності та безпеки України встановлювалися не тільки Будапештським меморандумом. У травні 1992 року Україна разом з Росією, Казахстаном і Білоруссю, підписала Лісабонський протокол про СНО-1. При цьому Україна підтвердила свої вимоги про гарантії безпеки з боку всіх країн, які офіційно володіють ядерною зброєю (США, Росії, Великобританії, Франції та Китаю).

У лютому 1994 року Верховна Рада України ратифікувала Договір СНО-1 та Лісабонський протокол без жодних умов. А 16 листопада того ж року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без'ядерна держава. Таким чином, підсумком цього процесу стало ухвалення 5 грудня 1994 року під час саміту ОБСЄ в Будапешті Меморандуму про гарантії безпеки. 30 жовтня 2001 року була знищена остання шахтна пускова установка МБР РС-22. У 2002 році 43-тя ракетна армія була офіційно розформована.

Якби Україна всього цього не зробила ‒ чи були б виправдання для її позиції? Звичайно, це суттєво ускладнило б процес міжнародного визнання України, а також серйозно погіршило відносини з США та іншими західними країнами. Але Україна як незалежна держава все одно була б визнана. Можливо, вона втратила б політичну та економічну підтримку західних партнерів, залишившись сам на сам з агресивною Росією. Усвідомлюючи всі ці фактори, Україна діяла все-таки як цивілізована держава. На жаль, світ цього не оцінив.

Україна діяла як цивілізована держава. Світ цього не оцінив

Немає жодного сумніву в тому, що Україна все ще має технічний та науковий потенціал для відтворення ядерної зброї, яку можна було б помістити на ці носії. Якщо Україна тільки оголосить або навіть почне проводити інженерну розробку ядерної зброї, чи змінить це ситуацію у світі на її користь? Логіка проста. Анексуючи Крим і ведучи війну на Донбасі, Росія порушила Статут ООН і Договір про дружбу та партнерство з Україною, низку інших положень міжнародного права. Росія знайшла слабку і незахищену державу, щодо якої вчинила агресію.

Чому Україна виявилася незахищеною? Тому, що сподівалася в коротші терміни стати членом НАТО і системи найефективнішої колективної безпеки. Якби Україна була членом НАТО, то Росія обов'язково побоялась би анексувати Крим і воювати на Донбасі. Тому перед Україною стоїть дилема: або країна стане членом НАТО, або треба шукати інші, ефективніші засоби захисту, ніж досі.

Але якщо поки в НАТО не приймають, тоді під загрозою ще більшого розширення агресії Росії і втрати нових територій, Україні варто захищатися самій. А як можна захистити себе проти агресивної ядерної держави? Тільки за допомогою володіння ядерною зброєю. І ціна відтворення ядерної зброї в Україні може виявитися меншою, ніж втрати від безперервної вже сім років і ще активної відкритої агресії Росії в Криму і на Донбасі.

Чи варто Україні знімати з порядку денного варіант відновлення ядерного потенціалу

Це не означає, що українські інженери вже завтра засядуть за кульмани та комп'ютери. Але поки Москва не виведе свої війська з України, не поверне Донбас і Крим, контроль над порушеною ділянкою кордону, чи варто Україні знімати з порядку денного варіант потенційного відновлення ядерного потенціалу? Як Україна має знайти ефективну парасольку, яка захистить її проти Росії, яка розширює свою агресію?

В Україні розроблений план розвитку відносин з НАТО, відповідний пункт внесений до Конституції України. Але, як показує досвід, процес йде повільними і невпевненими темпами, при яких Росія стягує все більше військ, зокрема і з ядерною зброєю, до кордонів з Україною і погрожує розширити агресію. Україна буде змушена шукати засоби для того, щоб запобігти можливим катастрофічним наслідкам для свого народу та держави.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Інф.: radiosvoboda.org

Коментарі