Джеймс Мейс: біль і вдячність
До 67-ї річниці від дня народження великого українця американського походження.
Не нами сказане: велике осягається на відстані.  І ще: коли згадуєш світлу, рідкісну людину, котра залишила наш світ, то не випадково із природним гірким почуттям болю поєднується високе, шляхетне почуття вдячності: спасибі Вам за все, що Ви зробили для людей, за те нове, насущно важливе й щире, що привнесли в наше життя…
Українцям справді є за що (дуже багато за що) бути вдячними Джеймсу Ернесту Мейсу, який народився 67 років тому, 18 лютого 1952 року, і залишив нас так трагічно рано, у травні 2004-го. Ця тема може і має бути наскрізною у майбутніх біографіях Джеймса, котрі, поза сумнівом, будуть невдовзі створені. А поки – дуже стисло, «телеграфно» спробуємо розповісти , за що саме ми дякуємо цій дивовижній людині.

Він завжди дивився правді просто у вічі, не відводячи погляду (колись саме так радив жити справжнім чоловікам Джек Лондон, його співвітчизник). Коли він усвідомив жахливі, воістину біблійні (його образ) масштаби зла, що його зазнала Україна у 20–му столітті – то не сказав собі: «Так, це все страшно, проте як це стосується мене, американця? Зрештою, це – лише тема для академічних досліджень». Він зробив геть не так: озброєний усіма своїми науковими матеріалами вибухової сили – переїхав в Україну (певною мірою це був стрибок у невідоме), щоб розповісти нам про найбільшу нашу національну трагедію – Голодомор – її причини, історичні передумови, «технологію» виконання  та вбивчі наслідки. Розповісти правду.

Джеймс Ернест Мейс уособлював собою воістину глибоку людяність, але не сентиментально-розчулену, а засновану на точному знанні кричущих фактів. Страшних фактів. І в історичних розвідках, і в публіцистиці він (між рядків, а часом і прямим  текстом) показував: ось що  тоталітарна влада   зробила з українцями на нашій землі: продумано нищила  цілу націю, заохочувала  доноси на сусідів, душила  національну свідомість… Таке ніколи не має повторитися в Україні!

Джеймс все життя непохитно вірив у людську   солідарність українців. Історія нашої землі (як і рідної Америки)  давала йому достатні підстави сподіватись на це, адже природа людей завжди не мириться зі сваволею, деспотизмом, рабством. Для живої людини потреба у свободі є такою ж  непереборною, як і потреба  дихати.  Саме тому Джеймс Мейс вірив в демократію.

Мейс був навдивовижу проникливим аналітиком і прогнозистом (рівного йому в нас, мабуть, немає і досі).  Він безліч разів попереджав, що наша так звана «еліта» має пост-геноцидне походження – з усіма наслідками, що звідси випливають, писав про «нерішучість, млявість, відсутність державницького бачення українських політиків, які мислять лише категоріями одного дня». Так само й  про те, що «нинішня Росія, незалежно від орієнтації її політичних сил, сприймає існування України як смертельну образу». Написано 1997 року. Справді, немає Пророка у своїй  Вітчизні!

  *    *    *     *

Усе перелічене – то, мабуть десята частина з того, за що ми маємо бути вдячні Джеймсу. Але, думається, і це – поштовх до роздумів. І дій. Втілювати те, про що писав Мейс і про що він мріяв.

Ігор Сюндюков
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh